Постанова 4856 № 240/8673/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8673/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Л.А. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 14 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ГУ ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грайф Флексіблс Україна" до ГУ ДФС у Житомирській області про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення та наказу, В С Т А Н О В И В : В червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грайф Флексіблс Україна" звернулось до суду із позовом до ГУ ДФС у Житомирській області, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати наказ про проведення документальної невиїзної перевірки від 20 березня 2019 року за №542, складений Головним управлінням ДФС у Житомирській області; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000931202, форма "В1" від 26.04.2019. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про помилковість визначення у наказі на проведення перевірки №542 від 20.03.2019 періоду перевірки та невідповідність висновків акту перевірки дійсним обставинам справи. Мотивуючи власну позицію, позивач відзначає, що формування товариством податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ "Акріс Логістік" та ФОП ОСОБА_1 здійснено відповідно до вимог Податкового кодексу України, оскільки обгрунтованість виписання зведених податкових накладних з ТОВ "Акріс Логістік" підтверджується періодичністю поставок молока, а реальність отримання послуг від ФОП ОСОБА_1 підтверджується наявними первинними документами. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Суд ухвалив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №0000931202 від 26.04.2019. В решті позову відмовив. Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Обґрунтовуючи власні доводи, податковий орган зазначив про хибність висновків суду першої інстанції. При цьому, погодившись з висновком суду першої інстанції щодо складання зведеної податкової накладної тільки за фактом постачання товару, контролюючий орган заперечив позицію суду щодо відсутності відповідальності у позивача за дії його контрагента ТОВ "Акріс Логістік", яким порушені вимоги чинного законодавства щодо порядку складання зведеної податкової накладної. Також апелянт заперечує висновки суду першої інстанції про достатність доказів в підтвердження реальності господарської операції, яка мала місце між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , і тому зазначає, що формальна наявність у платника первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду, не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку. Доводи наведені податковим органом у поданій скарзі повністю дублюють його позицію висвітлену у відзиві на позовну заяву. В даному випадку, обгрунтовучи заявлені вимоги щодо скасування рішення суду першої інстанції, скаржником нових доводів в підтвердження власних вимог не наведено, будь-яких обставин, які залишились поза увагою суду першої інстанції також не вказано. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи відповідача та, посилаючись на обставини, які були в повному обсязі досліджені та вивчені судом першої інстанції, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. До початку судового засіданні від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату в зв`язку з неможливістю явки в судове засідання, призначене на 02.09.2020 року. Колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне. У відповідності до абз.1 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Відповідно до ст.12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису. Отже, обов`язковою умовою для чинності електронного документу являється його підписання електронним-цифровим підписом. Згідно з довідкою відділу надання інформаційних послуг, руху адміністративних справ та діловодства Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2020 клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи не містить електронно-цифрового підпису. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений можливості надати повноваження на представництво інтересів Товариства іншій особі. Відповідач, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що в призмі приписів ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, контролюючим органом проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грайф Флексіблс Україна" з питань правомірності декларування від`ємного значення та заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість по декларації з ПДВ за січень 2019 року, про що складено акт перевірки №245/06-30-12302/20428705 від 05.04.2019 (т.1, а.с.17-46). Перевіркою встановлено, що в порушення: - п. 198.1, 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" завищено податковий кредит за грудень 2018 року на загальну суму 20 000грн, в т.ч. ПДВ 3 333,33грн, за січень 2019 року на загальну суму 611 727,80 грн, в т.ч. ПДВ 101 954,64грн; - п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" завищено суму від`ємного значення в декларації з ПДВ за грудень 2018 року на 3 333 грн, за січень 2019 року на 105 288 грн; - п. 200.4 "б" ст. 200 Податкового кодексу України ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" завищено суму, заявлену до відшкодування в декларації з ПДВ за січень 2019 року, на 105 288 грн. На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2019 №0000931202, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2019 року на 105 288 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 52 644 грн. (т.1, а.с.16). Не погоджуючись із прийнятим рішенням та наказом на проведення перевірки, позивач звернувся з даним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що порушення контрагентом позивача - ТОВ "Акріс Логістік" вимог чинного податкового законодавства щодо порядку складення зведеної податкової накладної не може бути підставою для покладення на позивача відповідальності у вигляді виключення зі складу його податкового кредиту податку на додану вартість, а реальність господарських операцій між ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" та його контрагентом - ФОП ОСОБА_1 підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 73-75 КАС України. При цьому, суд першої інстанції, дійшовши висновку про обгрунтованість включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями із ТОВ "Акріс Логістік" та ФОП ОСОБА_1 (частково), та врахувавши, що в подальшому вказане матиме вплив на подальший розрахунок суми завищення бюджетного відшкодування та штрафних санкцій, ухвалив податкове повідомлення-рішення №0000931202, форма "В1" від 26.04.2019 скасувати у повному обсязі, зобов`язавши контролюючий орган винести нове податкове-повідомлення-рішення. В частині відмовлених позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність наказу про проведення документальної невиїзної перевірки від 05 квітня 2019 року як такого, що винесений Головним управлінням ДФС у Житомирській області у межах наданих повноважень. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, оскільки останні не є предметом оскарження в межах апеляційної скарги позивача. Так, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Житомирській області №0000931202 від 26.04.2019, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів/послуг сум податку на додану вартість до від`ємного значення з цього податку та формування податкового кредиту з ПДВ є факт придбання товарів/послуг та його підтвердження належним чином складеними первинними документами. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує з нормами Податкового кодексу України. В свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з підпунктом "а" 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з підпунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу). Статтею 200 ПК України визначено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. Згідно з підпунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до пункту 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду Як встановлено з матеріалів справи, однією з підстав прийняття оскаржуваного в межах даного апеляційного провадження податкового повідомлення-рішення є висновок податкового органу про безпідставне включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних №7383 від 31.12.2018 року та № 3529 від 31.01.2019 року, виписаних ТОВ "Акріс Логістік" на виконання умов договору поставки від 23.09.2014 №2488, укладеного між ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" та ТОВ "Акріс Логістик" щодо поставки товару "молоко пастеризоване". Судом першої інстанції встановлено, що у ТОВ "Акріс Логістик" на початку грудня 2018 року була наявна дебіторська заборгованість на користь ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" на загальну суму 777,86 грн. (ПДВ - 129,64 грн). 11.12.2018 року позивачем була здійснена попередня оплата (платіжне доручення №1985 від 11.12.2018р.) на користь ТОВ "Акріс Логістик" на загальну суму 20 000 грн. (ПДВ 3333,33 грн), а постачання товару, здійснювало протягом місяця, було здійснено на загальну суму 17929,74 грн. (ПДВ 2988,29 грн), внаслідок чого ТОВ "Акріс Логістік" за грудень 2018 року, не враховуючи попередньої оплати, виписано податкову накладну №7383 від 31.12.2018 року, яку зареєстровано в ЄДРПН 08.01.2019 року, на загальну суму 20 000 грн, в т.ч. ПДВ 3333,33 грн. В січні 2019 року у ТОВ "Акріс Логістик" була наявна дебіторська заборгованість на користь ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" на загальну суму 2848,12 грн. (ПДВ 474,69 грн). 15.01.2019 року позивачем була здійснена попередня оплата (платіжне доручення №2322 від 15.01.2019 р.) на користь ТОВ "Акріс Логістік" на загальну суму 18 935,40 грн., а постачання товару, яке здійснювалось протягом місяця, було здійснено на загальну суму 17 929,74 грн. (ПДВ 2988,29 грн.), внаслідок чого ТОВ "Акріс Логістік", за січень 2019 року не враховуючи попередньої оплати виписано податкову накладну № 3529 від 31.01.2019р., яку зареєстровано в ЄДРПН 05.02.2019 року, на загальну суму 17 000 грн, в т.ч. ПДВ 2833,33 грн. Аналізуючи доводи податкового органу стосовно безпідставності включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 6166,66 грн., судова колегія зауважує, що в даних правовідносинах позивач виступає покупцем товару, а отже не може відповідати за правомірність реєстрації вказаної податкової накладної, оформленої постачальником придбаного позивачем товару, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що порушення контрагентом позивача - ТОВ "Акріс Логістік" - вимог чинного податкового законодавства щодо порядку складення зведеної податкової накладної не може бути підставою для покладення на позивача відповідальності у вигляді виключення зі складу його податкового кредиту податку на додану вартість. Таким чином, здійснивши оплату на користь ТОВ "Акріс Логістік" на підставі платіжних доручень №1985 від 11.12.2018 на загальну суму 2848,12 грн., у т.ч. - ПДВ 474,69 грн., та №2322 від 15.01.2019 на загальну суму 18 935,40 грн., у т.ч. - ПДВ 3155,90 грн., позивач правомірно включив до складу свого податкового кредиту зазначену суму податку на підставі отриманих від цього товариства та зареєстрованих у ЄРПН податкових накладних №7383 від 31.12.2018 року та № 3529 від 31.01.2019 року. Обставин, які б спростовували вказані факти та висновки відповідачем не наведено ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Помилка у визначенні контрагентом позивача статусу податкової накладної, як зведеної, не може впливати на існування та реалізацію права позивача на формування свого податкового кредиту, тим більш, що податковим органом не доведено, що помилка ТОВ "Акріс Логістік" призвела до будь-якого подвійного віднесення позивачем одних і тих самих сум податку до складу податкового кредиту товариства. До того ж, у позивача відсутній обов`язок здійснювати перевірку безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як включати відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту. Щодо спростування відповідачем факту отримання позивачем послуг від ФОП ОСОБА_1 , оскільки надані послуги та роботи потребують значного обсягу трудових витрат, особистої участі персоналу, наявності спеціальних знань (фаху) працівників, високого рівня їх праці та не співвідносності з наявним у підприємця трудовим ресурсом, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до договору підряду №26.12 від 26.12.2018 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , остання взяла на себе зобов`язання виконати для ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" монтаж екструдера виготовлення поліетиленової плівки на дільниці №2 виробничого корпусу, за адресою АДРЕСА_1 . Виконання вказаних робіт підтверджено довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) та актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) (т.1, а.с.56-73). В січні 2019 року розрахунки за надані послуги проведено на загальну суму 525 726,80 грн., а відповідно до первинних документів надано послуг на загальну суму 700 726,8 грн. У лютому 2019 року розрахунки за надані послуги проведено на загальну суму 44 883,60 грн, а відповідно до первинних документів, надано послуг на загальну суму 44 883,60 грн. Відповідно до банківських виписок за період грудень 2018 року - лютий 2019 року розрахунки за надані послуги проведено на загальну суму 992 408,40 грн. У січні 2019 року ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" включено до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 загальну суму 594 726,80 грн., в т.ч. ПДВ 99 121,14 грн. відповідно до податкових накладних: №5 від 28.01.2019, №7 від 30.01.2019, №6 від 31.01.2019, №9 від 31.01.2019. У лютому 2019 року ТОВ "Грайф Флексіблс Україна" включено до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 загальну суму 150 883,62 грн., в т.ч. ПДВ 25 147,27 грн. по наступних податкових накладних: №10 від 31.01.2019, №12 від 31.01.2019, №8 від 05.02.2019. Тобто, на переконання судової колегії, господарські операції з цим підрядником беззаперечно призвели до змін в структурі активів позивача, якими у рівній мірі також вважається і фактичне введення нового обладнання в експлуатацію. Суд першої інстанції, окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених зі спірними контрагентом договорів підряду, цілком обґрунтовано також врахував отримані пояснення свідків - ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які підтвердили факт забезпечення ФОП ОСОБА_1 виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем. Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Згідно ч. 2 ст. 9 названого Закону неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо. Зважаючи на вимоги вищенаведених норм, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Колегія суддів, перевіряючи досліджені судом першої інстанції первинні документи, погоджується з його висновком про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих спірними контрагентами. Надані позивачем первинні документи містять достатньо обов`язкових реквізитів, які дозволяють ідентифікувати учасників і суть господарських правовідносин, оформлених ними. При цьому, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Поруч з цим, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Виходячи зі специфіки послуги або робіт як предмета господарської операції, то акт приймання-передачі наданих послуг/робіт з переліком фактично поставлених послуг/робіт за напрямами, вказаними в договорах є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. А зі специфіки поставки - видаткова накладна. І такі документи, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними та на підставі них ведеться бухгалтерський облік. Крім цього, в обґрунтування донарахування податку на додану вартість відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведені податковим органом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи. Слід також зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов`язує можливість обліку витрат у податковому обліку з наявністю або відсутністю права власності на товари. Аналогічних правових висновків дійшов в ході здійснення аналізу правовідносин щодо правомірності формування суб`єктом господарювання сум податкового кредиту Верховний Суд в постанові від 12.02.2020 року у справі №640/883/19. До того ж, колегія суддів вважає за необхідне відзначити про неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що підтверджується, окрім іншого, і досить поширеною практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в пункті 71 рішення у справі «Булвес проти Болгарії» Суд дійшов висновку, що компанія заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії заявника та порушує справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами прав власності. Інших переконливих доводів ніж зазначено в апеляційній скарзі, в тому числі і в ході розгляду у суді першої інстанції на підтвердження того, що відомості у первинних документах, складенням яких були опосередковані правовідносини між позивачем та контрагентами, є недостовірними та суперечливими, податковою інспекцією не представлено. Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції і податковий орган, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України, не довів тих обставин, на які він посилається. Судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому, судовою колегією враховується позиція Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформована, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а отже рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясував обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ГУ ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.