Постанова 4855 № 640/14708/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14708/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Васильченко І.П., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року в справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними скасування податкових вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві)(правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві) в якому просила (з урахуванням заяви про зміну предмету позову): - визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.07.2019 року № Ф-132310-17 та від 09.08.2019 року № Ф-132310-17; - зобов`язати відповідача визнати безнадійною та списати заборгованість позивача з єдиного внеску, за період з 16.07.2014 року по 17.04.2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року значений позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ГУ ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області; номер запису 2 256 000 0000 009581 від 06.12.2006 р.; місце проживання - АДРЕСА_1 . Згідно довідки від 27.06.2019 року № 3006-5000150146 ФОП ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи та проживає за адресою - АДРЕСА_2 . 03.07.2019 року позивачем в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змінено місце проживання з Донецької області на місто Київ. 14.05.2019 року позивачка звернулася до податкового органу із заявою про списання заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 16.07.2014 року по 17.04.2019 року, протягом якого остання перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в контролюючому органі, що знаходився на території проведення антитерористичної операції. До вказаної заяви позивачем додано сертифікати торгово-промислової палати України. Листом від 12.06.2019 року № 71447/Ш/26-15-13-03-10 ГУ ДФС у місті Києві повідомило ФОП ОСОБА_1 , що Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України від 02.09.2014 р. № 1669-VIII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» із змінами та доповненнями, зокрема вилучено п.п. 8 п. 4 ст. 11 Закону1669-VIII та, відповідно, скасовано п. 9 прим. 4 розділ. 1669-VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 щодо звільнення від виконання обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, платників ЄВ, які перебувають на обліку у контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція, а тому законодавством не передбачено особливих умов щодо виконання зобов`язань платниками ЄВ, які перебували на обліку у контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція (а.с.20-22). При цьому, ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.07.2019 року № Ф-132310-07, відповідно до якої позивачці визначено до сплати суму боргу (недоїмки) в розмірі 21 745,00 грн. Крім того, відповідачем направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 року № Ф-132310-17, відповідно до якої позивачу визначено до сплати суму боргу (недоїмки) в розмірі 24 499,18 грн. (далі по тексту - оскаржувані вимоги). Вважаючи оскаржувані вимоги протиправними, позивачка звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що надання особою сертифікату торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є достатньою підставою для визнання безнадійними та списання недоїмки фізичної особи - підприємця зі сплати єдиного соціального внеску, що виникла у період з 16.07.2014 року, відповідно оскаржувані податкові вимоги є протиправними та підлягають скасуванню. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Спеціальним законом, що регулює правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі по тексту - Закон №2464-VI). Статтею 4 Закону №2464-VI визначено перелік суб`єктів, які відносяться до платників єдиного внеску. У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено обов`язки платників єдиного внеску. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Положеннями частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до частини 11 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. У той же час, спірні правовідносини мають певну особливість, а саме перебування у період з 16.07.2014 по 17.04.2019 ФОП ОСОБА_1 , яка є платником єдиного внеску, на обліку в органі доходів і зборів, розташованого на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція. Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей. Зазначений Указ Президента України набрав чинності 14.04.2014 року. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII, який набрав законної сили з 15.10.2014. Вказаний закон є нормативно-правовим актом, що визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Отже, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України у спірний період не приймався. Крім цього, підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу». З огляду на те, що у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вже містився пункт 9-3 було прийнято Закон України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02.03.2015 №219-VII, який набрав чинності 13.03.2015. Згідно з пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02.03.2015 №219-VII, пункт 9-3 в редакції Закону України від 02.09.2014 №1669-VII слід вважати пунктом 9-4. Отже, норми Закону №2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням змін, які відбулися на підставі Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII. З аналізу вказаних норм права вбачається, що законом визначено виключне коло осіб на яких поширюється дія положень пункту 9-4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Такими особами є роботодавці, підприємці та інші суб`єкти, які визначені ст. 4 Закону №2464-VI. Отже, починаючи з 14 квітня 2014 року та до закінчення антитерористичної операції, всі платники єдиного внеску, перелік яких визначено законом, звільняються від відповідальності за невиконання своїх обов`язків, зокрема щодо своєчасного та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, такі суб`єкти господарювання мають перебувати на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція. На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету міністрів України від 30.10.2014 №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Відповідно до додатка до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, віднесено м. Донецьк. Отже, в силу вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» до ФОП ОСОБА_1 не можуть бути застосовані заходи впливу та стягнення за невиконання обов`язків щодо своєчасного та в повному обсязі нарахувувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок на період проведення антитерористичної операції, з огляду на те, що позивач належить до кола осіб, які звільняються, від вказаного обов`язку та перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованого на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція. Слід зазначити, що Закон №2464-VI не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. З проведеного аналізу наведених норм вбачається, що така можливість надана всім платникам єдиного внеску, визначених статтею 4 Закону №2464-VI. При цьому, згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» достатньою підставою, зокрема, для звільнення від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску є встановлення факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення антитерористичної операції. У відповідності до наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та наведених доводів у відзиві на позовну заяву, 17.04.2019 року ФОП ОСОБА_1 взято на облік у ГУ ДФС у м. Києві (Подільський район), а починаючи з 02.08.2019 року позивачка перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі (а.с.41). Колегія суддів, в даному випадку зазначає, що у разі зміни місцезнаходження/місця проживання з території Донецької областей (території, де здійснюється антитерористична операція) на інші території України запроваджено механізм, який дозволяє перереєструвати бізнес із зони антитерористичної операції в інші регіони України. Після взяття на облік платники сплачують податки, збори, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, подають податкові декларації (звіти, розрахунки) та виконують інші зобов`язання платників на контрольованих територіях України. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, ЄСВ встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування ЄСВ. У разі якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ. Сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно п. 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума ЄСВ, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та належить сплаті щомісяця. Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, що діють починаючи з 01.01.2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому звітному місяці звітного року. Мінімальний внесок у 2017 році становив 704 грн. на місяць (3200 грн. х 22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII). Мінімальний внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723 грн. х 22%, де 3723 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-УІІІ). Мінімальний внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4173 грн. х 22%, де 4173 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 23.11.2018 № 2629-УІІІ). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник, у тому числі який обрав спрощену систему оподаткування, зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Як вбачається з матеріалів справи та зазначено податковим органом у відзиві на позовну заяву, за період перебування позивачем на обліку у ГУ ДФС у Донецькій області, тобто до 17.04.2019 року, сума боргу по єдиному соціальному внеску склала 24 499,18 грн. Разом з тим, у вказаний період ФОП ОСОБА_1 знаходилася на обліку в органі доходів і зборів, розташованого на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, а тому остання, починаючи з 16.07.2014 року, звільнена від виконання обов`язків, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», щодо обчислення, нарахування та сплати єдиного соціального внеску. З огляду на вищезазначені правові положення, вказані обставини справи та доводи позивачки, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.07.2019 року № Ф-132310-07 та від 09.08.2019 року № Ф-132310-17 винесені податковим органом протиправно, а тому підлягають скасуванню. Щодо позовної вимоги про зобов`язати відповідача визнати безнадійною та списати заборгованість позивача з єдиного внеску, за період з 16.07.2014 року по 17.04.2019 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Як вже зазначалося вище судом, абзацом 4 пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Згідно з пунктом 101.1 статті 101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. За приписами підпункту 101.2.4 пункту 101.2 статті 101 ПК України під терміном «безнадійний» розуміється податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Пунктом 101.5 цієї ж статті визначено, що контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за №1844/24376 (далі по тексту - Порядок № 577). Згідно із підпунктом 4 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 577 під терміном «безнадійний податковий борг» слід розуміти, зокрема, податковий борг платника податків, що виник унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Такий факт непереборної сили підтверджується: - Торгово-промисловою палатою України - про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України; - уповноваженими органами іншої держави, які легалізовані консульськими установами України, - у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави; - рішеннями Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженими Верховною Радою України, або рішеннями Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, у тому числі рішеннями щодо визначення окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які спричинили втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, що перевищують 30 відсотків середнього врожаю за попередні п`ять календарних років; - рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад - у випадках, встановлених Кодексом; - висновками інших органів, уповноважених згідно із законодавством засвідчувати форс-мажорні обставини. За приписами пункту 4.1 розділу IV Порядку № 577 у випадках, передбачених підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню. До заяви обов`язково додаються документи, зазначені в підпункті 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним. Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 577 за результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник) органу доходів і зборів за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Рішення про списання безнадійного податкового боргу складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для органу доходів і зборів. Пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 577 встановлено, що в інших випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу. Аналіз наведених норм Порядку № 577 свідчить, що списання податкового боргу як безнадійного з підстав, визначених підпунктом 4 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 577, тобто, податкового боргу платника податків, що виник унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), здійснюється за рішенням керівника (заступника керівника) контролюючого органу, прийнятим лише за заявою платника податків, до якої обов`язково додаються документи, зазначені в підпункті 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним. В інших випадках списання податкового боргу як безнадійного здійснюється контролюючим органом самостійно та не потребує подання платником податків будь-яких документів. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, разом із заявою від 14.05.2019 року про визнання безнадійним та списання заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_1 подано сертифікат торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 07.05.2019 року № 3100-19-0179, яким засвідчено дію форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - актів тероризму на території м. Горлівка Донецької області, що унеможливлюють виконання ФОП ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 16.07.2014 року по 17.04.2019 року (а.с.18 на звороті). Згідно зі статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що надання особою сертифікату торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є достатньою підставою для визнання безнадійними та списання недоїмки фізичної особи - підприємця зі сплати єдиного соціального внеску, що виникла у період з 16.07.2014 року. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачкою дотримано порядок одання відповідної заяви та додатків до неї для визнання безнадійною та списання заборгованості за період, починаючи з 16.07.2014 року по 17.04.2019 року, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 12.01.2021 року