Постанова 4824 № 755/15280/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Гончарук В.П. Єдиний унікальний номер справи № 755/15280/2020 Апеляційне провадження №22ц/824/ 3599 /2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, видачу дублікату виконавчого документа, заінтересовані особи Святошинський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва , ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини . Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд , - В с т а н о в и в : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання , видачу дублікату виконавчого документу . У заяві зазначала , що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 серпня 2010 року стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 30 % всіх його доходів щомісячно , але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 16 червня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття . На підставі вказаного рішення державним виконавцем 21 жовтня 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 2209\1356. По досягненню донькою повноліття , заявник звернулася до Святошинського РВДВС м. Києва щодо розрахунку заборгованості по аліментам, та щодо руху виконавчого провадження . У виконавчий службі їй повідомили, що документи виконавчого провадження не збереглися, а тому надати інформацію вони не можуть . Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року заява головного державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у місті Києві Абакумової Н.І. про видачу дублікату виконавчого листа залишено без задоволення . У постанові зазначено , що постановою державного виконавця від 01 квітня 2011 року повернуто виконавчий документ стягувачу , який був направлений ОСОБА_1 .. Як зазначає ОСОБА_1 вказані документи вона не отримувала . Оскільки у виконавчій службі відсутній виконавчий лист , на думку заявниці є необхідність у видачі дублікату виконавчого листа . Враховуючи ,що вона не знала про рішення прийняте виконавчою службою щодо повернення виконавчого листа , у неї не було підстав для повторного пред`явлення виконавчого документа до спливу строку , протягом якого мали стягуватися аліменти ( а саме до 10 червня 2018 року ) , тому весь час вона вважала ,що рішення буде виконаним . З огляду на вказане просила поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання за рішенням суду від 20 серпня 2010 року у справі № 2-3026\10 , видати дублікат виконавчого листа у справі . Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, постановити ухвалу про задоволення заяви . У скарзі зазначено ,що причини пропуску строку ,на які вона посилається є поважними . Суд не врахував положення ст.ст. 194 , 196 Сімейного Кодексу України ,на які вона посилалася у своїй заяві . Крім того , зазначила , що вона не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи , чим було порушено її право на участь у судовому засіданні і можливість надати пояснення. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України особи , які приймають участь у справі , повідомлені про день та час розгляду справи на 18 лютого 2021 року . Заяв , клопотань про зміну місця знаходження , про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції від заінтересованої особи , державного виконавця не надходили , відтак відсутні підстави вважати причини їх неявки поважними . Представник апелянта приймала участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції . Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та безумовною підставою для скасування судового рішення. Про це зазначено в постанові Верховного Суду у справі № 295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17). Відповідно до 128-130 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у цьому випадку може свідчити лише розписка та належна фіксація її вручення. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд першої інстанції порушив конституційне право заявниці ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати докази та навести доводи, через що порушив вимоги ст. 6 зазначеної Конвенції. Суд першої інстанції розглянув справу без участі заявника , яка належним чином не була повідомлена про час та місце розгляду справи, і апелянт зазначає про це у своїй скарзі ,що є безумовною підставою для скасування рішення ( п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України) . Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення ,що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого врядування , підприємств , установ , організацій , посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках встановлених міжнародними договорами ,згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом. Відповідно до ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу. Відповідно до п. 17.4 Перехідних положень Розділ Х111 ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" набрав чинності 05 жовтня 2016 року Згідно з пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII свідчить про те, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Для цього пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII (від 02 червня 2016 року) до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплив на час набрання ним чинності. Відповідно до ч.3 ст. 12 Закону України « Про виконавче провадження»( в редакції від 02 червня 2016 року ) виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. В данному випадку до 10 червня 2018 року, тобто до повноліття ОСОБА_3 , на утримання якої були стягнуті аліменти. Як видно із матеріалів справи , рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 серпня 2010 року стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 30 % всіх його доходів щомісячно , але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 16 червня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття. Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 29 вересня 2010 року подала до суду заяву про видачу виконавчого листа ( а.с. 23). На підставі вказаного рішення державним виконавцем 21 жовтня 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 2209\1356. З огляду на вказані обставини, ОСОБА_1 була обізнана про наявність рішення та виконавчого листа, починаючи із 2010 року . Стверджуючи, що строки пред`явлення виконавчого документу до виконання пропущені з поважних причин, та що оригінал виконавчого документа втрачений, заявниця ОСОБА_1 посилалася на те, що постанову про повернення виконавчого листа та сам виконавчий лист вона не отримувала. Разом з тим , будь-яких поважних причин, чому вона тривалий час (із жовтня 2010 року по червень 2018 року) не зверталася до виконавчої служби щодо виконання рішення суду про стягнення аліментів, ОСОБА_1 суду не надала. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги. Посилання лише на ту обставину , що весь цей час вона добросовісно сподівалась на те , що рішення суду буде виконано ,судом оцінюються критично . Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Виконання рішення, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. ( стаття 1 Закону України « Про виконавче провадження» ). З огляду на це, на стадії виконавчого провадження, сторони так само мають добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки,зокрема цікавитися виконанням рішення суду . Як видно із матеріалів справи ,заяву про поновлення пропущеного строку пред`явлення до виконання виконавчого документа, і видачу дублікату виконавчого документу подана заявником 16 жовтня 2020 року (а.с. 53-57) Поширення дії положень Закону України «Про виконавче провадження» на правовідносини щодо пред`явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа. Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-711цс15. Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999року (був чинним на час виникнення спірних правовідносин) виконавчі листи про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред`явлені до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.( дана стаття кореспондується із редакцією ч.3 ст. 12 Закону України « Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року ) . Згідно з пунктом 5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону від 05 жовтня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Згідно положень ч.1 ст.433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Аналогічні положення містить ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» згідно якої стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий документ до примусового виконання. Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст.89 ЦПК дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Поважними можна визнати ті причини, які не залежали від волі стягувача. Колегія суддів вважає, що наведені у заяві ОСОБА_1 причини щодо пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а саме,що весь цей час вона добросовісно сподівалась на те , що рішення суду буде виконано , не є поважною та істотною, оскільки ніяким чином не перешкоджала їй в отриманні дублікату виконавчого листа і пред`явленні його до виконання протягом усього часу , бо справа після розгляду ( з серпня 2010 року ) перебувала в суді першої інстанції. Крім того , заявницею не надано жодного доказу про поважність причин пропуску строку в період із жовтня 2010 року по день досягнення дочкою ОСОБА_3 повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) тобто більше восьми років . Відповідно до вимог ст. 433 ЦПК України заявник не надала доказів поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання . Доводи апеляційної скарги , що суд не взяв до уваги посилання ОСОБА_1 на ст. ст. 194 , 196 Сімейного Кодексу України, є безпідставними, оскільки вказані норми регулюють правовідносини щодо відповідальності за прострочення сплати аліментів , що не є предметом розгляду дано справи . Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, а виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, передбачено ст.6 Конвенції. ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)). Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33). Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.( рішення від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії») Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду буде порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13 ). Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»). Враховуючи викладені обставини, заява ОСОБА_1 про поновлення попущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання та видачу дублікату виконавчого листа не підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, суд ,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення . Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, видачу дублікату виконавчого документа . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття . Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення виготовлений 23 лютого 2021 року . Головуючий Судді