LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4807333/4239/20

від 24.02.2021 ·

Дата документу 24.02.2021 Справа № 333/4239/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/4239/20 Головуючий у 1 інстанції Круглікова А.В. Провадження № 22-ц/807/688/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про звільнення від обов`язку утримувати неповнолітнього сина у зв`язку із смертю дитини та визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, - В С Т А Н О В И ЛА: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про звільнення від обов`язку утримувати неповнолітнього сина у зв`язку із смертю дитини та визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позову зазначено, що від спільного проживання з ОСОБА_2 він є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між сторонами у справі не склалось, у зв`язку з чим вони були змушені розійтись. 27.03.2018 року ОСОБА_2 звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з заяво про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, яку задоволено судом. 25.06.2018 року ОСОБА_2 отримала судовий наказ Комунарського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі №333/1520/18 та 23.04.2020 року звернулась з заявою про його примусове виконання до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). ІНФОРМАЦІЯ_2 син сторін у справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер. З цих підстав, 21.07.2020 року позивач звернувся до третьої особи з заявою про закриття виконавчого провадження №58920004 та зняття всіх обтяжень, які було накладено. Відповідно до відповіді з Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 23.07.2020 року №47305/2-16.3-34, на даний час нарахування аліментів на підставі судового наказу Коуманрського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2018 року №333/1520/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , припинено. Згідно з розрахунком заборгованості від 23.07.2020 року, сума заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №58920004 станом на 17.06.2020 року становить 67 665,57 грн. З огляду на викладене, просив суд звільнити його від обов`язку утримувати неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із смертю та визнати судовий наказ Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2018 року №333/1520/18 таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 16 травня 2018 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя видано судовий наказ №333/1520/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 починаючи з 27 березня 2018 року, аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . 25 червня 2018 року ОСОБА_2 отримала вказаний вище судовий наказ та звернулась до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з заявою про примусове виконання судового наказу Коуманарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2018 року №333/1520/18. У зв`язку з неналежним виконанням позивачем своїх обов`язків по утриманню неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до Єдиного реєстру боржників внесено відомості, що підтверджується витягом від 31.05.2019 року (а.с. 39). Факт неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язків по утриманню неповнолітнього сина підтверджується розрахунком заборгованості від 06.06.2019 року, відповідно до якого, станом на 31.05.2019 року, загальна сума заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим документом становить 33 516,36 грн. (а.с. 44). Згідно довідки про розмір сплачених аліментів від 02.12.2019 року №48509/7-16.3-34, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 за період з 01.06.2019 року по 30.11.2019 року аліменти у розмірі 1 500 грн. (а.с. 42). Враховуючи наявності за позивачем заборгованості по аліментам, 04.12.2019 року відповідач у справі звернулась до Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, яке зареєстровано за №29167. Зазначена обставина підтверджується повідомленням від 16.01.2020 року №505/45/03/04-2020 (а.с. 45). Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 23.07.2020 року у виконавчому провадженні №58920004, станом на 17.06.2020 року сукупний розмір заборгованості зі сплати ОСОБА_1 аліментів за виконавчим документом становить 67 665,57 грн. (а.с. 43). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6). ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд звільнити його від сплати аліментів у зв`язку із смертю сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з заявою про закриття виконавчого провадження №58920004 та зняття всіх обтяжень, арештів, які було накладено, у зв`язку зі смертю 17його сина. Судом першої інстанції вірно встановлено, що нарахування аліментів згідно з судового наказу від 25.06.2018 року №333/1520/18 припинено. Вказане підтверджено повідомленням Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 23.07.2020 року. ОСОБА_1 роз`яснено право на звернення до суду з позовною заявою про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, в порядку ст. 197 СК України. (а.с. 8). Таким чином, встановлено, що станом на час розгляду справи по суті стягнення аліментів з позивача на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі судового наказу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2018 року №333/1520/18, припинено. Доказів протилежного матеріали справи №333/4239/20 не містять та позивачем не надано ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині звільнення від обов`язку утримання дитини у зв`язка з смертю. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав ОСОБА_1 , а також продовження стягнення з останнього аліментів на утримання неповнолітнього сина після його смерті. З огляду на те, що судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що зі ОСОБА_1 припинено стягнення аліментів за виданим судовим наказом у зв`язку зі смертю дитини, підстави для задоволення позову в частині звільнення від обов`язку утримувати дитини відсутні. Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання судового наказу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2018 року №333/1520/18 таким, що не підлягає виконанню суд обґрунтовано виходив з того, що виходив з того, що позивач, в порушення вимог ч.ч. 7,8 ст. 170 ЦПК України, звернувся до суду з вимогою про визнання судового наказу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2018 року №333/1520/18 таким, що не підлягає виконанню, що не відповідає нормам ст. 170 ЦПК України, Так, положеннями частини першої статті 170 ЦПК України визначено, що боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Відповідно до ч.7 ст 171 ЦПК України, у разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 ч. ст. 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Згідно ч.8 ст. 171 ЦПК України, у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Встановивши, що ОСОБА_1 в порушення вимог ч.ч. 7,8 ст. 170 ЦПК України, звернувся до суду з вимогою про визнання судового наказу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2018 року №333/1520/18 таким, що не підлягає виконанню, судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що вказані вимоги не відповідають нормам ст. 170 ЦПК України, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цивільного позову ОСОБА_1 в цій частині. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що в позовній заяві він посилався на приписи ч.2 ст. 197 СК України, відповідно до якої за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення аліментів. Проте суд першої інстанції на вказані аргументи уваги не звернув. Колегією суддів відхиляються вказані доводи апеляційної скарги, як такі що спростовуються матеріалами справи. А саме, з вимог позовної заяви вбачається, що позивачем заявлені вимоги про звільнення від обов`язку утримувати неповнолітнього сина у зв`язку зі смертю дитини. Вимоги про звільнення від сплати заборгованості позовна заява не містить (а.с.5). Доводи апеляційної скарги стосовно наявності відкритого провадження, яке порушує його права колегія суддів звертає увагу на те, що вказані вимоги не відповідають нормам ст. 170 ЦПК України, а тому судовий наказ не може бути визнаний таким, що не підлягає викоанню. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24 лютого 2021 року. Головуючий Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»