Постанова Київський апеляційний суд № 761/20350/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Юзькова О.Л. Єдиний унікальний номер справи № 761/20350/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11363/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона із відповідачем перебувала у шлюбі з 07 серпня 1999 року. Від шлюбу народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2014 року шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу дитина проживає разом з матір`ю. У зв`язку із тим, що відповідач не виконував обов`язку утримувати доньку позивач звернулась з відповідним позовом щодо стягнення аліментів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки у розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. Відповідачем рішення було оскаржено в апеляційному і касаційному порядку, проте рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 27 червня 2018 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника . За останні місяці 2019 року аліменти від ОСОБА_2 надходять не в повному обсязі та в значно меншому розмірі, ніж визначено чинним законодавством України. Дитина знаходиться повністю на утриманні матері, їй створено гідні умови для проживання та гармонійна атмосфера оточення. Після розірвання шлюбу батько не цікавиться дитиною, не виявляє бажання приймати участь у життя доньки, її вихованні, навчанні тощо. На день подачі позову дитина не має до батька жодних почуттів, не сприймає його як члена родини. Відповідач жодного разу не взяв на себе фінансової або іншої відповідальності за відпочинок доньки, її оздоровлення, розвитку. Спілкування дитини з батьком викликає стресові ситуації, і дитина з власної ініціативи звернулась до шкільного психолога з метою отримання допомоги у вирішенні труднощів у стосунках з батьком. За таких обставин, представник позивача просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав. Ухвалою судді від 03 червня 2019 року відкрито провадження у даній цивільній справі, відповідно до положень ст. ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження. За клопотанням представника позивача до участі у справі залучено третю особу - Служба у справах дітей Святошинської в м. Києві державної адміністрації. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на позов. Відповідач зазначив, що категорично заперечує щодо задоволення вимоги про позбавлення його батьківських прав. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне серйозні правові наслідки і для цього кроку має бути у наявності винна поведінка батька. Відповідач вказав, що має волю і бажання спілкуватись зі своєю єдиною донькою та не має наміру відмовлятися від участі у її вихованні. У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що вказане у відзиві не спростовує ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно доньки, не наведено жодного доказу участі у вихованні, розвитку і навчанні дитини. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. У скарзі посилалася на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначала , що суд при винесенні не врахував інтереси дитини, а також не взяв до уваги судову практику з цього питання. Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти скарги, зазначив, що рішення суду відповідає вимогам закону . Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 22 жовтня 2020 року, 03 грудня 2020 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Від третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, до суду апеляційної інстанції надійшли клопотання про розгляд справи в їх відсутності. Представник позивачки приймав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 07 серпня 1999 року , від якого у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Після розірвання шлюбу спільна дитина сторін залишилась проживати разом із матір`ю - ОСОБА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 лютого 2017 року. Із довідки Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 16 вересня 2019 року видно, що станом на 01 серпня 2019 року існує заборгованість відповідача по аліментам у розмірі 10 841,55 грн. Опитана під час розгляду справи у суді першої інстанції, неповнолітня ОСОБА_3 пояснила, що не бажає бачити у своєму житті батька. Він не допомагає матеріально, критикує оцінки і навчання. Спілкування з батьком викликає у неї стрес і негативні емоції. Разом з тим, ОСОБА_3 не заперечувала спілкування з батьком, яке відбувається останніми роками. Як видно з наданих представником позивача, довідки дитячої школи мистецтв ім. Стефана Турчака , характеристики дитини зі шкоди № 24 ім. Ю.Білаша, виписки з історії розвитку дитини ф. 112/0, довідки зі школи № 162 батько не цікавиться успіхами дитини у школі, не відвідував навчальний заклад, вихованням дитини та її розвитком займається мати (а.с. 26,27). Згідно з висновком, наданим психологом середньої загальноосвітньої шкоди №162 від 10 травня 2019 року у дитини існують труднощі у спілкуванні з батьком (а.с. 29). Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 р. N 789-ХІІ, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Сімейним Кодексом України, а саме ч. 1 ст. 150 передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний стан. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності встановленої законом, відповідно до положень ст. 155 СК України. Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Пленум Верховного Суду України в п.16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не створюють умов отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінюватись, як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У п. 15 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року роз`яснює, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Зважаючи на вищенаведені вимоги чинного законодавства України, роз`яснення пленуму Верховного Суду України мають бути переконливі докази того, що батько\мати свідомо усунулись від виконання обов`язку встановленого законом, враховуючи при цьому поведінку батьків. Так, станом на день звернення до суду у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 10 841,55 грн. Відповідачем не було спростовано надану освітніми закладами інформацію про те, що він не відвідував вказані заклади, разом з тим, суд першої інстанції правильно зазначив, що це не може бути безумовною підставою щодо можливості позбавлення особи батьківських прав. Як видно з матеріалів справи , дитина не заперечувала тієї обставини , що батько спілкується з нею. Не заперечувала позивач і того ,що батько дійсно надавав згоду на тимчасовий на виїзд дочки за кордон . Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація надала висновок висновок про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав (а.с. 129-132). Разом з тим, такий висновок не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України) і має бути оцінений поряд з іншими доказами. За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Верховний Суд у постанові від 13 березня .2019 року у справі № 631/2406/15ц зазначив, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного Кодексу України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння . Вона повинна , коли це можливо , рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Практика Рішень Європейського Суду з прав людини засвідчує обов`язок судових органів під час розгляду та вирішення справ щодо встановлення державної опіки над дітьми враховувати саме добросовісність виконання батьківських обов`язків та оцінювати пропорційність застосованих заходів та тієї цілі,задля яких застосовуються ці заходи,що є одним із основних фундаторів концепції « найкращих інтересів дитини» при реалізації матеріально-правових норм . Окреслений принцип зумовлює необхідність пошуків з метою встановлення допустимої межі втручання держави в сімейне життя задля забезпечення належних умов виховання та розвитку дитини ,що створить підґрунтя при вирішенні справ щодо позбавлення батьківських прав, встановлення місця проживання дитини, опіки й піклування, участі одного з батьків у вихованні дитини. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Факт заперечення відповідача проти позову свідчить про його інтерес до дитини, свідоме нехтування відповідачем своїх обов`язків має бути доведено (позиція Верховного суду, викладена у постанові від 06 травня 2020 року справа № 753/2025/19). Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції правильно виходив з того, що під час розгляду справи не було встановлено обставин, та не отримано достатніх доказів щодо свідомого ухилення батька від виконання батьківських прав, за наявності його бажання приймати участь у житті доньки. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, позивачка не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції безсумнівних доказів, які свідчать про свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки, всі доводи зводяться щодо ухилення і своєчасної сплати аліментів, що не може бути безумовною підставою для задоволення позову. Перевіряючи рішення суду в межах вимог заявлених у суді першої інстанції , та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 08 грудня 2020 року. Головуючий Судді