Постанова 4823 № 738/1492/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 24 лютого 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 738/1492/19 Головуючий у першій інстанції Савченко О. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/68/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., секретар: Шапко В.М., Бивалькевич Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя з відступленням від засади рівності часток, дата та місце складання повного тексту рішення: 12 листопада 2020 року, м.Мена, В С Т А Н О В И В : В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя з відступленням від засади рівності часток та визначити частку колишнього чоловіка в розмірі 40% та колишньої жінки в розмірі 60% у праві спільної власності на майно; виділити у власність ОСОБА_1 в натурі частину майна з нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі площею 152,64 кв.м. (60% від спільного майна); виділити у власність ОСОБА_1 автомобіль марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; в рахунок погашення компенсації у зв`язку з відчуженням транспортних засобів замість частки відповідача визнати за позивачкою право власності в натурі на другу частину у нежитловому приміщенні в АДРЕСА_1 в розмірі 101,76 кв.м. (40% від спільного майна). В подальшому позивачкою уточнено позовні вимоги та в січні 2020 року ОСОБА_1 визначила ціну позовних вимог в сумі 3209000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 листопада 2008 року, який розірвано рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2019 року. Під час шлюбу придбано майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: 1/2 частину нежитлового приміщення загальною площею 254,4 кв.м. по АДРЕСА_2 , автомобіль марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , номер державної реєстрації НОМЕР_4 , автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , номер державної реєстрації НОМЕР_6 , автомобіль марки MAN 8.163, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , номер державної реєстрації НОМЕР_8 , автомобіль марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , автомобіль FIAT DOBLO, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 , автомобіль ГАЗ 2705, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_11 , д.н.з. НОМЕР_12 . Посилаючись на ч.2 ст.70 СК України позивачка просила відступити від часток рівності і зменшити частку відповідача, оскільки ОСОБА_2 привласнив собі все майно без її згоди, здійснив відчуження належних йому трьох вантажних автомобілів, не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав та відчужив спільне майно на шкоду інтересам сім`ї. Посилаючись на ч.3 ст.70 СК України позивачка просила відступити від засад рівності часток та збільшити її частку в майні до 60%, оскільки діти проживають з нею, розмір аліментів не достатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, сім`я в важкому матеріальному становищі. Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : 1/6 частину нежитлового приміщення загальною площею 254,4 м2, що розташоване в АДРЕСА_2 ; автомобіль марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , номер державної реєстрації НОМЕР_4 ; автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , номер державної реєстрації НОМЕР_6 ; автомобіль марки MAN 8.163, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , номер державної реєстрації НОМЕР_8 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину нежитлового приміщення загальною площею 254,4 м2, що розташоване в АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частину даного нежитлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 450400 грн грошової компенсації за відчуження спільного сумісного майна подружжя. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції виходив з того, що автомобілі MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, MAN TGL7.150, 2006 року випуску, MAN 8.163, 2006 року випуску, є предметом спору та спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив їх без згоди позивачки як іншого із подружжя, а тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 частин вартості спірних транспортних засобів. Згідно наданих суду консультацій з визначення ринкової вартості автомобілів їх загальна ринкова вартість становить 900800 грн, отже стягненню підлягає половина даної суми. Проте, в судовому засіданні ОСОБА_1 не довела факту, що розмір аліментів які вона утримує, недостатній для фізичного, духовного розвитку та лікування спільних дітей, а тому суд не знаходить підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя. Не погоджуючись з указаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення розміру частини майна, а саме визнати за нею замість 1/12 часток право власності на 2/3 частини від 1/6 частини, яка належить ОСОБА_2 у нежитловому приміщенні, загальною площею 252,4 кв.м., що розташоване за адресою у АДРЕСА_2 , а іншу частину 1/3 частку залишити у власності відповідача. В іншій частині рішення залишити без змін. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду про неможливість відступу від рівності часток подружжя в спірному майні є помилковими, адже матеріали справи містять докази, що отриманих аліментів не достатньо на життя сім`ї позивачки. Зокрема поза увагою суду залишилась та обставина, що малолітній син сторін має тяжке захворювання, має потребу в постійному дороговартісному лікуванні, спеціальному харчуванні, потребує постійного догляду та позивачка не має можливості працювати. Загалом на лікування сину на добу потрібно 2500 грн. Особа, яка подає апеляційну скаргу вказує, що відповідачем не заперечувався той факт, що він має стабільне матеріальне становище, високий дохід, майно рухоме та нерухоме ОСОБА_2 набув під час шлюбних відносин, коли сім`я страждала, будь-який дохід вкладався в бізнес, а на теперішній час він особисто користується, розпоряджається та володіє більшістю зазначеним в позові майном. Також позивачка вказує, що не погоджується з рішенням Господарського суду, яким було зменшено частку ОСОБА_2 в нежитловому приміщенні площею 254,4 кв.м. з розміру 1/2 до 1/6, оскільки, вважає, що визнання недійсним в частині протоколу загальних борів учасників Товариства суперечить законодавству України та неможливо, Протокол можливо визнати тільки цілком, а тому дії відповідача показують на непорядність, умисне затягування судового процесу для зменшення його частини в нежитловому приміщенні, а фактично відповідач залишається власником 1/2 частини від загального розміру 254,4 кв.м. Не погоджуючись з указаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя 1/6 частини нежитлового приміщення та в частині стягнення з ОСОБА_2 450400 грн грошової компенсації за відчуження спільного сумісного майна подружжя та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не встановлено джерело походження майна, зокрема нежилого приміщення загальною площею 254,4 кв.м. Вказує, що 1/6 частина нежилого приміщення була набута ним внаслідок ліквідації ТОВ «Альфа», яке було зареєстровано до шлюбу 13 серпня 1999 року, а частка до статутного фонду була внесена ОСОБА_2 до дати реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Вказує, що поділ одержаного від діяльності товариства, здійснюється лише в тому випадку, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства було зроблено за рахунок спільного майна подружжя, тому дохід від одержаного від діяльності ТОВ «Альфа» після його ліквідації, яким є 1/6 частина нежилого приміщення загальною площею 254,4 кв.м. є його особистою власністю, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 червня 2020 року у справі №127/9986/16-ц. Також ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду про стягнення з нього 450400 грн компенсації за відчуження автомобілів, які є спільним сумісним майном подружжя, оскільки суд порушив принцип диспозитивності та вийшов за межі заявлених позовних вимог. Відповідач зазначає, що відчуження трьох автомобілів було здійснено у період перебування сторін у шлюбі, що ОСОБА_1 не заперечувала проти такого відчуження, та що кошти від продажу були витрачені виключно на потреби сім`ї, зокрема й на лікування сина ОСОБА_3 . ОСОБА_2 також не погоджується з вартістю автомобілів, яка встановлена судом, виходячи з Консультацій з визначення ринкової вартості, без врахування дійсної вартості ТЗ, за яку вони були відчужені. При цьому, судом не надано оцінки копії договорів купівлі-продажу автомобілів, загальна ринкова вартість яких становить 330742 грн. Вказує, що консультації за своїм правовим змістом не є висновком експерта, в них відсутні посилання про те, що підготовлені з метою надання до суду та те, що особа, яка їх складала попереджена (обізнана) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зауважує, що за наявності письмових доказів про різну вартість відчужених автомобілів 900800 грн та 330742 грн, суд першої інстанції повинен був вирішити питання про призначення з власної ініціативи судової авто товарознавчої експертизи. Від ОСОБА_1 надійшов відзив в якому позивачка просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині без змін. При цьому ОСОБА_1 просить також задовольнити її апеляційну скаргу в частині збільшення розміру її частки в нежилому приміщенні. Доводи відзиву зводяться до того, що відмова в її позові призведе до незаконності, нерівності, дискримінації та несправедливості по відношенню до прав людини, моральним засадам суспільства. Позивачка вказує, що нею не визначалось інше майно, яке вони з чоловіком набули за час шлюбу (побудований будинок, транспортні засоби, туристичний бізнес, обладнання та інше). Зазначає, що відповідач неправильно застосовує корпоративне право в питанні про створення, реєстрацію товариства, господарську діяльність, отримані доходів та посилається на рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі №1-8/2012 де визначено, що якщо майно чи грошові кошти були передані у статутний фонд підприємства заснованим одним із подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно трансформується в право вимоги, суть якого полягає у праві вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства. ОСОБА_1 зазначає, що надана ОСОБА_2 довідка/свідоцтво від 10 червня 2008 року є неналежним доказом, оскільки на думку позивачки, він має ознаки підробленого документу, зокрема не правильно зазначено дату створення статутного капіталу, яке фактично відбулося 11 лютого 2009 року під час шлюбних відносин між сторонами. Вважає, що судом достовірно встановлено, що нежиле приміщення є сумісним майном подружжя. Позивачка заперечувала проти приєднання даного доказів до матеріалів справи та послалась на тренінг в рамках тижневого курсу НШС України з підготовки та підвищення кваліфікації суддів апеляційних судів по темі «Актуальні питання, які виникають під час розгляду цивільних справ у апеляційному та касаційному порядку» та «Вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Також ОСОБА_1 не погоджується з доводами відповідача щодо використання коштів, від реалізації автомобілів, в інтересах сім`ї на лікування сина. Зазначає, що ОСОБА_2 відчужив спірні транспортні засоби без її згоди під час розгляду справи у суді, тому вона має право на компенсацію 1/2 вартості автомобілів. При цьому звертає увагу суду, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей та з позовом про зменшення розміру його частки в нежитловому приміщенні з 1/2 від загального розміру на 1/6. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач в доводах апеляційної скарги необґрунтовано та безпідставно перекладає свій обов`язок про звернення до суду з клопотанням про призначення експертизи на обов`язок суду ініціювати цю процесуальну дію. Сторони в судове засідання 19 лютого 2021 року не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином. У відповідності до вимог статей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. На підставі ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам не відповідає рішення суду першої інстанції. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 18 листопада 2008 року (а.с.5 т.1). Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6 т.1). Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2018 року з ОСОБА_2 на утримання дітей стягнуті аліменти в розмірі по 5000 грн щомісячно на кожну дитину (а.с.11-12 т.1). Дане рішення переглянуто апеляційним судом та постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення без змін (а.с.13-16 т.1). Посадовими особами проведено інспекційне відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дітей по АДРЕСА_3 та затверджено відповідний висновок 22 липня 2019 року (а.с.95 т.1). Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2019 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.7-9 т.1). Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 7000 грн щомісячно, починаючи з 26 грудня 2018 року до 09 листопада 2020 року (а.с.17-19 т.1). Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 липня 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 та зменшено розмір стягуваних аліментів на утримання дружини до 3500 грн (а.с.20-23 т.1). Матеріалами справи підтверджується, що дитина сторін син ОСОБА_3 , з березня 2019 року тяжко хворіє, потребує дороговартісного лікування та постійного догляду (а.с.24-33, 45- т.1). Дана обставина визнається відповідачем. Виконавчим комітетом Менської міської ради від 25 липня 2019 року затверджено висновок щодо участі ОСОБА_2 у вихованні дітей (а.с.96-97 т.1). Також матеріалами справи, зокрема копіями платіжних доручень, підтверджується, що ОСОБА_2 оплачувались частково кошти на лікування сина, аліменти по виконавчому провадженню, витрати по газопостачанню будинку в АДРЕСА_3 . (а.с.80-94 т.1, а.с.15-20 т.2) З копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 16 травня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано 1/2 права спільної часткової власності нежитлового приміщення загальною площею 254,4 кв.м. розташованого в АДРЕСА_1 , на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Альфа», серія та номер: 4, виданого 20 грудня 2016 року, видавник: Загальні збори учасників ТОВ «Альфа», Ліквідаційний баланс ТОВ «Альфа», серія та номер: б/н виданий 01 січня 2017 року, видавник: ТОВ «Альфа» (а.с.76 т.1). Також в матеріалах справи наявна копія Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 (а.с.155-158 т.1). Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20 липня 2020 року у справі №927/198/20 прийнято визнання позову ОСОБА_2 , задоволено позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «АЛЬФА» від 20 грудня 2016 року щодо розподілу майна товариства, яким є: нежиле приміщення приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке оформлене протоколом №4 від 20 грудня 2016 року, в частині визначення частки ОСОБА_2 в розподіленому майні товариства, зменшивши її до 1/6 частини, пропорційно розміру його частки, що була в статутному капіталі ТОВ «Альфа», визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності по 1/6 частині вказаного нежитлового приміщення, загальною площею 254,4 кв.м. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.146-154 т.2). З копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано 1/6 права спільної часткової власності на нежитлове приміщення загальною площею 254,4 кв.м. розташоване в АДРЕСА_1 (а.с.110 т.2). Також наявний витяг з ЄДРЮО ТОВ «Альфа» (а.с.111-113 т.2); копія Протоколу №4 загальних зборів учасників ТОВ «Альфа» (а.с.130-131 т.2); копія фінансового звіту (а.с.132-133 т.2). Вбачається, що автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 придбано ОСОБА_2 30 листопада 2018 року (а.с.78, 127 т.1); автомобіль марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , придбано ОСОБА_2 11 грудня 2018 року (а.с.77 т.1); автомобіль марки MAN 8.163, 1997 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , придбано ОСОБА_2 23 листопада 2018 року (а.с.79 т.1), тобто в період шлюбу сторін, що підтверджується відповідними копіями договорів купівлі-продажу. За даними Територіального сервісного центру МВС №8041 ОСОБА_2 належали автомобілі у період часу: MAN 8.163, 1997 року випуску, н.з. НОМЕР_13 , з 19 січня 2016 року по 23 листопада 2018 року; MAN 8.163, 1997 року випуску, н.з. НОМЕР_14 з 19 січня 2016 року по 23 листопада 2018 року; MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_15 , з 21 березня 2012 року по 11 грудня 2018 року; MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_16 , з 21 березня 2012 року по 11 грудня 2018 року; MAN TGL7.150, 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_17 з 08 листопада 2014 року по 30 листопада 2018 року; MAN TGL7.150, 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_18 з 08 листопада 2014 року по 30 листопада 2018 року; MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2008 року випуску, н.з. НОМЕР_19 , з 27 листопада 2008 року по теперішній час; FIAT DOBLO, 2008 року випуску, н.з. НОМЕР_10 , з 05 вересня 2008 року по теперішній час (а.с.159 т.1). За даними Територіального сервісного центру МВС №7444 за ОСОБА_2 зареєстровані, перереєстровані транспортні засоби: FIAT DOBLO, 2008 року випуску, н.з. НОМЕР_10 , зареєстрований з 05 вересня 2008 року по теперішній час (а.с.8 т.2); MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, н.з. НОМЕР_19 , зареєстрований з 27 листопада 2008 року (а.с.9 т.2); MAN 8.163, 1997 року випуску, н.з. НОМЕР_13 , та перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу (а.с.10 т.2); MAN TGL7.150, 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_18 з 08 листопада 2014 року, який перереєстровано на нового власника по договору від 30 листопада 2018 року (а.с.11 т.2); MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_15 , з 21 березня 2012 року, який перереєстровано 11 грудня 2018 року на нового власника по договору (а.с.12 т.2). ОСОБА_1 надані консультаційні висновки з визначення ринкової вартості: автомобіля марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 233800 грн (а.с.130-134 т.1); автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 326800 грн (а.с.135-139 т.1); нерухомого майна нежитлове приміщення площею 254,40 кв.м., де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 1209200 грн (а.с.140-145 т.1); автомобіля марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 291200 грн (а.с.204-213 т.1); автомобіля марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 408500 грн (а.с.214-223 т.1); автомобіля марки MAN 8.163, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 165500 грн (а.с.224-228 т.1); Судом першої інстанції встановлено, що автомобіль марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , автомобіль марки FIAT DOBLO, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 , та автомобіль марки ГАЗ 2705, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_11 , д.н.з. НОМЕР_12 придбані ОСОБА_2 до укладення шлюбу та не можуть бути спільним сумісним майном подружжя (а.с.71-72, 73-74, 75, 126 т.1). Матеріали справи містять також копію договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 12 листопада 2004 року згідно якого ОСОБА_7 подарував ОСОБА_2 житловий будинок в АДРЕСА_3 . (а.с.10 т.1); довідку про доходи ОСОБА_2 за період з 01 травня 2019 року по 31 грудня 2019 року (а.с.21 т.2) ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги надала апеляційному суду копію посвідчення про призначення державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю (а.с.188 т.2), копії консультативних висновків лікарів щодо захворювання ОСОБА_3 (а.с.189, 190, 195 т.2), копії рахунків-актів ТОВ «Медичний центр «Добробут-Поліклініка» (а.с.191, 192 т.2), копію фіскального чеку про оплату обстеження (а.с.193, 194 т.2), копії обстежень, висновків, протоколів обстеження, виписних епікризів ОСОБА_8 (а.с.195-201 т.2). В подальшому ОСОБА_1 надано таблицю, яку позивачка визначила як виписку з ЄДР юридичних осіб (а.с.250-252 т.2). ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги надано свідоцтво ТОВ «Альфа», що відповідач повністю вніс свій вклад 16 травня 2000 року у грошовій формі у сумі 1232 грн 84 коп., що складає частку у розмірі 16,66% статутного капіталу. Згідно статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому частинами 1-4 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 даної статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. Вказаний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі №606цс15. Матеріалами справи достовірно підтверджується, що частина нежилого приміщення загальною площею 254,4 кв.м. набута ОСОБА_2 внаслідок ліквідації ТОВ «Альфа». При цьому вбачається, що дане Товариство було зареєстровано 13 серпня 1999 року, частка ОСОБА_2 була внесена до статутного фонду до дати реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , тому не може бути спільним майном подружжя та підлягати поділу. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі в цій частині приймаються апеляційним судом в повному обсязі. При цьому апеляційним судом приймається до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 червня 2020 року у справі №127/9986/16-ц. Верховним Судом зазначено, що підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62, 66 ГК України). Так, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно зі статтею 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства. Подібної правової позиції Верховний Суд України дотримався у постанові №6-38цс15 від 03 червня 2015 року та у постанові №6-61цс13 від 03 липня 2013 року). Зважаючи на те, що частка ОСОБА_2 , як учасника у статутному фонді ТОВ «Альфа» є його особистою приватною власністю, оскільки була сформована шляхом внесення ним до статутного капіталу цього товариства коштів до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , у суду першої інстанції не було правових підстав визнавати нежиле приміщення спільною сумісною власністю подружжя та визнавати за позивачкою 1/12 частину даного нежилого приміщення. Дана обставина також підтверджується рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20 липня 2020 року в справі №927/198/20, яким встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 13 серпня 1999 року внесено відомості за №10501200000000453 про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Альфа». Засновниками (учасниками) юридичної особи, у тому числі частки кожного із них, є: ОСОБА_5 , частка 1232 грн 84 коп., що еквівалентно 16,66% статутного капіталу; ОСОБА_6 , частка 1234 грн 32 коп., що еквівалентно 16,68% статутного капіталу; ОСОБА_2 , частка 1232 грн 84 коп., що еквівалентно 16,66% статутного капіталу; ОСОБА_9 , частка 3700 грн., що еквівалентно 50% статутного капіталу. Даним рішенням також встановлено, що 20 грудня 2016 відбулись загальні збори учасників ТОВ «Альфа», на яких були присутні учасники, які володіють 100% голосів. На порядок денний було винесено єдине питання: «Про розподіл майна товариства». Майном товариства є: нежитлове приміщення, загальною площею 254,4кв.м приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке належало товариству згідно з договором купівлі-продажу від 06 серпня 2013 року. Цією обставиною, яка не підлягає доведенню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки встановлена рішенням суду в іншій справі, у якій брав участь відповідач, спростовуються доводи позивачки про придбання спірного нежилого приміщення за рахунок спільних коштів подружжя і наявність у неї права на поділ даного майна. В той же час, відхиляються доводи апеляційної скарги позивачки, що рішенням Господарського суду від 20 липня 2020 року неправомірно було зменшено частку ОСОБА_2 в нежитловому приміщенні площею 254,4 кв.м. з розміру 1/2 до 1/6. Рішення господарського суду набрало законної сили 12 серпня 2020 року та дане рішення не може бути переглянуто Чернігівським апеляційним судом в рамках розгляду цивільної справи про поділ майна подружжя, як не може бути також надана даному рішенню правова оцінка. Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст.372 ЦК України). При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Переглядаючи рішення, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено підстави для відступу від засади рівності часток подружжя. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що висновки суду про неможливість відступу від рівності часток подружжя в спірному майні є помилковими, адже матеріали справи містять докази, що отриманих аліментів не достатньо на життя сім`ї позивачки, відхиляються апеляційним судом. Матеріалами справи підтверджується, що малолітній син сторін має тяжке захворювання, потребує постійного лікування, спеціального харчування, постійного догляду та позивачка не має можливості працювати. Дані обставини визнаються також ОСОБА_2 . Разом з тим, вбачається, що відповідач сплачує аліменти на утримання доньки та сина по 5000 грн щомісячно. Також відповідач сплачував до листопада 2020 року аліменти на утримання дружини в сумі 3500 грн згідно рішення суду. Наявність заборгованості по аліментам позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами. Посилання ОСОБА_1 , що загалом на лікування сину на добу потрібно 2500 грн, не можуть бути підставою для збільшення її частки в майні подружжя. В даному випадку позивачка має право звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на лікування дитини за наявності відповідних платіжних документів, які б підтверджували вартість такого лікування та понесені нею витрати. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до цитування правових норм матеріального та процесуального права, та суб`єктивного, невірного тлумачення даних норм та маніпулювання ними у викладенні обставин справи. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені статтею 65 СК України. Відповідно до частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Судом першої інстанції встановлено, що автомобілі марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, FIAT DOBLO, 2008 року випуску та автомобіль марки ГАЗ 2705, 2003 року випуску, придбані ОСОБА_2 до укладення шлюбу та не можуть бути спільним сумісним майном подружжя. В даній частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалось та не переглядається апеляційним судом. Також встановлено, що автомобілі: марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, придбано 30 листопада 2018 року та перереєстровано на нового власника по договору від 30 листопада 2018 року, марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, придбано 11 грудня 2018 року та перереєстровано 11 грудня 2018 року на нового власника по договору, MAN 8.163, 1997 року випуску, придбано 19 січня 2016 року та перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу 28 листопада 2018 року. Тобто дані транспортні засоби придбані та відчужені в період шлюбу сторін (шлюб розірвано 10 квітня 2019 року), що підтверджується належними та допустимими доказами. Водночас, суд першої інстанції не встановивши факт, що кошти, отримані від продажу автомобілів, витрачені не в інтересах сім`ї, передчасно дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 450400 грн грошової компенсації за відчуження спільного сумісного майна подружжя. Так, матеріалами справи підтверджується, що спірні автомобілі продані в листопаді-грудні 2018 року, фактично сторони перестали проживати в січні 2019 року, що вбачається з рішення про розлучення, а шлюб розірвано 10 квітня 2019 року. При цьому вбачається, що дитина сторін захворіла в березні 2019 року та позивачкою не доведено, що на лікування ОСОБА_10 кошти не надавав та всі витрати понесені саме ОСОБА_1 в той час як матеріали справи підтверджують зворотн. У суду наявні підстави вважати, що відчужені транспортні засоби були використані також і в інтересах сім`ї на дороговартісне лікування ОСОБА_3 . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині заслуговують на увагу. Приймаються до уваги також доводи ОСОБА_2 про встановлену судом вартість автомобілів. Судом першої інстанції не мотивовано свій висновок про прийняття та дослідження ним наданих позивачкою доказів щодо вартості транспортних засобів та відхилення договорів купівлі-продажу спірних транспортних засобів, в яких також вказано ціну ТЗ. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Доводи відзиву ОСОБА_1 , що відмова в її позові призведе до незаконності, нерівності, дискримінації та несправедливості по відношенню до прав людини, моральним засадам суспільства та що нею не визначалось інше майно, яке вони з чоловіком набули за час шлюбу (побудований будинок, транспортні засоби, туристичний бізнес, обладнання та інше), відхиляються апеляційним судом. ОСОБА_1 не позбавлена права, маючи належні та допустимі докази в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України, звернутись до суду з позовом про поділ всього набутого за час шлюбу майна. Доводи відзиву, що відповідач неправильно застосовує корпоративне право в питанні про створення, реєстрацію товариства, господарську діяльність, відхиляються апеляційним судом, оскільки доводи ОСОБА_2 узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 червня 2020 року у справі №127/9986/16-ц. Доводи відзиву ОСОБА_1 , що надана ОСОБА_2 свідоцтво від 10 червня 2008 року є неналежним доказом, оскільки на думку позивачки, він має ознаки підробленого документу, зокрема не правильно зазначено дату створення статутного капіталу, яке фактично відбулося 11 лютого 2009 року під час шлюбних відносин між сторонами, відхиляються апеляційним судом, оскільки дане свідоцтво має печатку ТОВ «Альфа», підписана його директором ОСОБА_9 та узгоджується з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20 липня 2020 року в той час як таблиця, надана ОСОБА_1 до відзиву не містить необхідних реквізитів для визначення її, як офіційного документу. Посилання позивачки на тренінг в рамках тижневого курсу НШС України з підготовки та підвищення кваліфікації суддів апеляційних судів по темі «Актуальні питання, які виникають під час розгляду цивільних справ у апеляційному та касаційному порядку» та «Вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також відхиляються апеляційним судом, оскільки тренінги не є правовою позицією Верховного Суду, який має прийматися до уваги судами. Посилання ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 відчужив спірні транспортні засоби без її згоди під час розгляду справи у суді є надуманими, адже вбачається, що з позовом ОСОБА_1 звернулась 27 серпня 2019 року, а автомобілі, як вже зазначалось вище, були відчужені в листопаді-грудні 2018 року. При цьому, у разі, якщо ОСОБА_1 не погоджується з тим, що відповідач відчужив спірні ТЗ без її згоди, вона має право звернутися з відповідним позовом про скасування договорів купівлі-продажу. Посилання, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей та з позовом про зменшення розміру його частки в нежитловому приміщенні з 1/2 від загального розміру на 1/6, не є предметом розгляду даної справи. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції вказані обставини справи та норми права не врахував, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних з вищезазначених мотивів. За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2020 року скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя з відступленням від засади рівності часток. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2020 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя з відступленням від засади рівності часток відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 24 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: