Постанова 4824 № 760/28891/24

справа № 760/28891/24 головуючий у суді І інстанції Майстренко О.М. провадження № 22-ц/824/1180/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 20 січня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майстренко О.М., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі10 000,00 грн. на кожну дитину та стягнути з відповідача додаткові витрати на дітей у розмірі 50% від понесених додаткових витрат, а саме у розмірі 93 117,96 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2009 року позивач та відповідач проживали разом, а у липні 2016 року зареєстрували шлюб. Під час спільного проживання та перебуванні у шлюбі у позивача та відповідача народилось троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року у справі № 760/16831/21. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року у справі № 760/21100/21 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дітей у розмір 4 000,00 грн. на кожну дитину. На цей час позивач вважає визначений розмір аліментів не достатнім, та просить їх збільшити до 10 000,00 грн. на кожну дитину, а загалом 30 000,00 грн. на трьох дітей. Необхідність такого збільшення розміру аліментів позивач обґрунтовує, інфляційними процесами, які відбуваються в країні, а також виїздом позивача разом із дітьми на тимчасове проживання до Республіки Польща. Під час проживання у Польщі витрати позивача на утримання дітей суттєво збільшились, що на думку позивача є підставою для перегляду розміру аліментів. Також позивач вказує, що вона понесла додаткові витрати на дітей у сумі 186 235,91 грн., у зв`язку з чим просить стягнути на її користь з відповідача 50% від понесених додаткових витрат у сумі 93 117,96 грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року позову ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача 12 111, 85 грн. в рахунок компенсації понесених додаткових витрат на дітей. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилається на аналогічні обставини викладенні нею у позовній заяві. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обґрунтоване та законне рішення. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач та відповідач перебували у шлюбі з 26 липня 2016 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (повторне) від 28 липня 2021 року. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17.02.2022 у справі №760/16831/21 шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року у справі № 760/21100/21 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дітей, а саме: на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 4 000,00 гривень щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10 серпня 2021 року; на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 4 000,00 гривень щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10 серпня 2021 року; на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 4 000,00 гривень щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10 серпня 2021 року. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що розмір аліментів встановлений рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року перевищує прожитковий мінімум для дітей відповідного вік станом на 2025 рік, а отже відповідає вимогам визначеним у ч. 2 ст. 182 СК України. Позивачем не доведено наявність обставин передбачених ст. 192 СК України, які можуть слугувати підставами для збільшення розміру аліментів. Звертаючись до суду з позовом, позивач просила стягнути додаткові витрати на дітей, які понесені у зв`язку з орендою житла у Республіка Польща за 6 місяців, придбанням 4 велосипедів, 3 самокатів, батуту, оплата послуг лікарів, придбання окулярів для ОСОБА_7 , придбання подарунку ланцюжка для ОСОБА_7 , шкільні витрати на дітей, витрати на обіди для дітей, сплата за дитячий табір «Зелена школа» для дітей, придбання пралки, придбання 2 мобільних телефонів на загальну суму 186 235,91 грн., 50% з яких позивач просила стягнути з відповідача. При цьому, позивачем не наведено обставин, які б свідчили, що вищезазначені витрати (зокрема, придбання велосипедів, самокатів, батуту, мобільних телефонів, пралки, подарунку ланцюжка для ОСОБА_7 , придбання пралки, оплата оренди житла, шкільні витрати, оплата перебування у дитячому таборі) викликані розвитком здібностей дітей, або якимись іншими обставинами. Водночас на думку суду відносяться до додаткових витрат передбачених ст. 185 СК України і понесені в інтересах дітей витрати позивача на медичне обстеження і лікування дітей, а також оплата харчування у школі на загальну суму 24 223,70 грн., а тому з відповідача підлягає стягненню 50% відсотків витрат понесених позивачем на медичне обслуговування дітей у сумі 12 111,85 грн. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина третя статті 181 СК України). Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн. Згідно з ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, у статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів. У постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України вказує тільки на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про збільшення розміру аліментів, встановленого рішенням суду, зокрема, посилається на покращення матеріального стану відповідача, оскільки вона отримала інформацію, що відповідач має приблизний рівень доходу в місяць 50 000,00 грн.- 60 000,00 грн. Однак, вищенаведені позивачем доводи є безпідставними, оскільки не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. При цьому, відповідачем до відзиву на позовну заяву надано довідку ОК-7 від 04 січня 2025 року, з якої вбачається, що дохід ОСОБА_3 за 2021 рік склав 6 000,00 грн., за період з січня 2022 року по січень 2025 року інформація про доходи ОСОБА_3 відсутня. Також, позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження покращення матеріального стану відповідача, а також доказів погіршення її матеріального стану, визначених статтею 192 СК України для збільшення встановленого розміру аліментів. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не виконала вимог закону щодо належного обґрунтування та доказування позову, її вимоги ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях та твердженнях та жодним чином не доведені належними та допустимими доказами. Зокрема, позивач не довела, що відповідач отримує дохід, який значно покращив його матеріальне становище з моменту ухвалення рішення суду про стягнення аліментів та надає йому можливість сплачувати аліменти у новому, більшому розмірі. Також позивач не надала доказів, що свідчать про погіршення її матеріального стану та/або погіршення здоров`я. Звертаючись до суду першої інстанції з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду, посилалася на погіршення економічної ситуації в Україні та, відповідно, зменшення купівельної спроможності гривні внаслідок інфляції, що призвело до збільшення витрат необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей сторін. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що аліменти на користь позивача стягнуто у твердій грошовій сумі. Відповідно до частини другої статті 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Згідно із ст. 16 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» спори з питань індексації грошових доходів підлягають розгляду в судовому порядку. Статтею 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів. З викладеного вбачається, що індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, повинна проводитись відповідно до вищевказаного законодавства органом виконавчої служби або підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які провадять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів. Отже, тривале зростання загального рівня цін, що відображує зниження купівельної спроможності грошової одиниці (інфляція) саме по собі не потребує звернення отримувача аліментів до суду з відповідним позовом про збільшення розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, оскільки законодавством передбачено відповідний механізм індексації (підвищення) розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі. Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів. У разі самостійного надіслання стягувачем виконавчого документа безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю чи фізичній особі, зазначеним у частині першій статті 7 цього Закону, індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (абз. 4 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Отже, доводи позивача не є підставою для задоволення вимог про збільшення розміру аліментів, оскільки сам по собі факт зміни цін, наявності інфляції не може бути підставою для задоволення заявлених позовних вимог, а є підставою для проведення індексації розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, у порядку, передбаченому чинним законодавством. Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача додаткових витрат, апеляційний суд виходить з наступного. Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Тлумачення відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні. Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов. Аналогічні висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 року в справі №336/1488/19. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Пред`являючи позовні вимоги про стягнення з відповідача половину додаткових витрат на утримання дітей, позивач просила стягнути додаткові витрати на дітей, які понесені у зв`язку з орендою житла у Республіка Польща за 6 місяців, придбанням 4 велосипедів, 3 самокатів, батуту, оплата послуг лікарів, придбання окулярів для ОСОБА_7 , придбання подарунку ланцюжка для ОСОБА_7 , шкільні витрати на дітей, витрати на обіди для дітей, сплата за дитячий табір «Зелена школа» для дітей, придбання пралки, придбання 2 мобільних телефонів. Загальна сума понесених додаткових витрат позивачем, складає 186 235,91 грн., 50% з яких позивач просила стягнути з відповідача. Апеляційний суд погоджується висновками суду першої інстанції, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили, що вищезазначені витрати (зокрема, придбання велосипедів, самокатів, батуту, придбання подарунку ланцюжка для ОСОБА_7 , придбання пралки, мобільних телефонів, оплата оренди житла, шкільні витрати, оплата перебування у дитячому таборі) викликані розвитком здібностей дітей, або якимись іншими обставинами чи особливими потребами. Якщо стягнення аліментних зобов`язань викликане необхідністю дитини у харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя, то додаткові витрати заявляються саме у зв`язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров`ям дитини, або у разі обставин, які пов`язані з розвитком здібностей дитини. Тому, заявляючи вимоги про одноразове стягнення додаткових витрат на дітей, необхідно надати докази усієї суми фактично понесених витрат, в той час, як заявляючи про періодичні або постійні витрати, позивач повинен довести їх необхідність. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами. При цьому, не тільки факт понесених додаткових витрат на дитину має бути документально підтверджений, а й необхідність у них, а також має прослідковуватись причинно-наслідковий зв`язок між доказами понесених витрат. Слід зазначити, що додаткові витрати на утримання дитини - це не додаткові кошти, які слід стягувати з платника аліментів через те, що сума аліментів не покриває всіх необхідних витрат на дитину, які включають в себе, зокрема, придбання одягу, взуття, іграшок, продуктів харчування, підручників, оплату навчання в школі, дошкільному навчальному закладі проведення дозвілля дитини, тощо. Зазначене вище узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду в постановах № 205/4622/16-ц від 30.01.2019, № 484/2230/17 від 31.01.2020 та № 761/27222/20 від 29.04.2022, в яких зазначається, що витрати з придбання шкільного одягу, взуття та шкільного приладдя є такими, що не відносяться до додаткових в розумінні ст. 185 СК України. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не доведено той факт, що придбання велосипедів, самокатів, батуту, придбання подарунку ланцюжка для ОСОБА_7 , придбання пралки, мобільних телефонів, викликано особливими обставинами, пов`язаними із розвитком фізичних здібностей дітей, а шкільні витрати, з огляду на зазначене вище, є витратами, які покриваються аліментними виплатами того з батьків, хто не проживає з дитиною. Крім того, стаття 181 СК України визначає необхідність саме домовленості між батьками про такі витрати. Витрати на відпочинок у дитячому таборі «Зелена школа»не підтверджені доказово щодо необхідності такого відпочинку. Позивач самостійно обирала місце відпочинку, не надавши підтверджень суду, що такий відпочинок зумовлений особливими обставинами (хворобою дітей; рекомендації лікаря про оздоровлення дітей в дитячому таборі), а відтак такі витрати не викликані особливими обставинами, відноситься до відпочинку дітей, не обов`язковими, є добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку матері. У постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 760/10847/20-ц, вказано, що поїздки з дітьми до моря на відпочинок тощо, не є тими додатковими витратами, які викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України, а є витратами на утримання дітей, тобто аліментами, які вже стягнуті з відповідача. Виховання дітей передбачає спільне забезпечення батьками їх інтересів та розвитку, одночасно батьки між собою повинні обумовлюватися та узгоджувати не обов`язкові та відворотні витрати, а також обговорювати та погоджувати додаткові витрати, які не викликані особливими обставинами і можуть в майбутньому призвести до виникнення спору. В іншому випадку такий тягар витрат може залишитися понесеними за тих з батьків, хто самостійно прийняв таке рішення і не довів, що ці витрати викликані особливими обставинами та можуть бути відшкодовані згідно із законом іншим з батьків. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що заявлені нею до стягнення додаткові витрати на утримання дітей, а саме придбання велосипедів, самокатів, батуту, придбання подарунку ланцюжка для ОСОБА_4, придбання пралки, мобільних телефонів, оплата оренди житла, шкільні витрати, оплата перебування у дитячому таборі, викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України, оскільки є витратами на утримання дітей, тобто аліментами, які вже стягнуті з відповідача. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права не допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції. Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просила суд стягнути з позивача на корись відповідача витрати на правничу допомогу надану в апеляційному суді у розмірі 8 000,00 грн. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції надано наступні докази: Додаткову угода № 5, до договору про надання правової допомоги від 22 липня 2025 року, та платіжну інструкцію на суму 8 000,00 грн. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3)розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц та від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24. Позивачем не вказувалось на невідповідність заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених відповідачем витрат на адвокатські послуги складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, а відтак і, на необхідність зменшення їх розміру. Оскільки відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених на правову допомогу, а позивач не вказувала на невідповідність заявленої до стягнення суми складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати, понесені на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 витрати, понесені на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 (вісім тисяч) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.