Постанова 4806 № 308/1708/20

Справа № 308/1708/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 лютого 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Кожух О.А., суддів - Фазикош Г.В., Джуги С.Д., з участю секретаря - Купар Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 червня 2020 року (головуючий суддя Придачук О.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку, матеріальної та моральної шкоди,- в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 , у якому просила: 1) визнати незаконним та скасувати наказ № 21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади продавець із 20.08.2019 за прогул згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України та поновити її на роботі; 2) стягнути з відповідача середньомісячну заробітну плату в розмірі 8467,48 грн із 03.06.2015 по дату набрання рішенням суду законної сили, індексацію та компенсацію вчасно невиплаченої заробітної плати за весь час затримки по день фактичного розрахунку; 3) стягнути з відповідача згідно ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми вчасно невиплаченої позивачеві заробітної плати за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 4) стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 75000,00 та матеріальну шкоду в розмірі 25000,00 грн. 5) зобов`язати відповідача провести компенсацію втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Позовні вимоги мотивовано тим, що за твердженням ОСОБА_1 вона працювала продавцем у ФОП ОСОБА_3 фактично із 03.06.2015, попри те, що трудовий договір було укладено 02.02.2017. Із 24.08.2019 ФОП ОСОБА_3 разом з бухгалтером ОСОБА_4 не допускали позивачку до роботи, не нараховували заробітну плату, не віддавали трудову книжку. У зв`язку з цим вона 20.01.2020 звернулася з письмовою заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області та за результатом проведеної перевірки на ФОП ОСОБА_3 було складено Акт перевірки та видано припис, і лише після цього 23.01.2020 ОСОБА_3 їй зателефонувала та запросила її в магазин, де надала їй для ознайомлення наказ № 21 від 20.08.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади продавець із 20.08.2019 за прогул згідно ст. 40 п.4 КЗпП України, а також видала їй 5914,72 грн. та трудову книжку. Позивач зазначала, що після отримання (23.01.2020) трудової книжки та наказу про звільнення, нею встановлено наступні порушення закону, а саме: відсутній запис трудового стажу роботи із 03.06.2015 по 02.02.2017; відсутність подачі звітності до пенсійного фонду та податкової за роботу продавцем ОСОБА_1 за цей період; невчасне нараховування та умисна невиплата заробітної плати за серпень 2019 року; невидача трудової книжки. Вказувала, що зазначені в Акті Управління Держпраці в Закарпатській області від 22.01.2020 акти про відсутність працівника на роботі від 12.08.2019, 14.08.2019 та 16.08.2019 не відповідають дійсності, так як позивачка до 24.08.2019 працювала продавцем у ФОП ОСОБА_3 . Також в обґрунтування незаконності свого звільнення позивач зазначає, що відповідач звільнила позивачку, коли та була вагітна, чим порушила вимоги ст. 184 КЗпП України, підтвердженням чого є довідка Ужгородського міського пологового будинку №34 від 03.02.2020, згідно якої позивачка станом на 03.02.2020 має термін вагітності 30 тижнів. Вказувала, що у наказі про звільнення не зазначено день та час прогулу ОСОБА_1 , не було складено акт про вчинення прогулу, від позивачки не просили письмове пояснення щодо такого прогулу, проступок позивачка не вчиняла і прогулу не допускала, ФОП ОСОБА_3 не отримувала згоди профспілкового комітету на звільнення позивачки; не складала акт про відмову ознайомитись із наказом про звільнення; не провела повний розрахунок у день звільнення; не надіслала позивачці поштою копію наказу про звільнення. Також зазначала, що відповідач нанесла матеріальну шкоду позивачці, яку вона оцінює в розмірі 25 000 грн, котра полягає у витратах на проходження медичних обстежень та лікування. Крім цього позивачці завдано моральної шкоди, що полягає у стражданнях, переживаннях, неможливості отримати трудову книжку та працевлаштуватись. Моральну шкоду оцінює в розмірі 75 000 грн. Посилаючись на дані обставини, просила позов задовольнити. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12.06.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову. Посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи , недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що позивачку не було повідомлено належним чином про звільнення; не ознайомлено із наказом про звільнення; при звільненні не отримано повного розрахунку; лише 23.01.2020 вона ознайомилась із наказом, отримала зарплату за серпень 2019 року, кошти за невикористану відпустку в сумі 5914,72 грн, та отримала трудову книжку; вказує, що саме 23.01.2020 позивачка дізналася про порушення своїх прав, тому позов подано 18.02.2020 з дотримання строків звернення до суду; водночас вказує, що із 24.08.2019 ФОП ОСОБА_3 та бухгалтер ОСОБА_4 не допускали її до роботи, не нараховували заробітну плату, не віддавали трудову книжку; у справі відсутні докази того, що позивачка відмовлялася дати пояснення щодо вчиненого нею проступку, оскільки прогулу не було; позивачці не було надіслано на домашню адресу листа із повідомленням про вручення з вимогою надати пояснення ФОП ОСОБА_3 ; на переконання скаржника місцевим судом було винесено дивну ухвалу від 27.04.2020, а також відсутні докази надсилання процесуальних ухвал скаржниці та її представнику; оскільки 20.03.2020 було подано клопотання про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, вважають, що місцевий суд мав ухвалити рішення по суті спору 20.03.2020, однак із сайту ЄДРСР вони дізнались, що справа призначена на 29.04.2020, хоча позивачка та її представник звертали увагу, що ОСОБА_1 знаходиться на 9 місяці вагітності; місцевим судом порушено строки розгляду справи, строки розгляду заяви про відвід головуючому, а також не направлено копії ухвал позивачці та її представнику; посилаються на те, що законодавством заборонено звільняти з роботи вагітних жінок; ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син ОСОБА_5 ; вказують, що інший суддя Малюк В., який розглядав заяву про відвід, не був безстороннім, не побачив порушених строків розгляду та упередженості головуючого судді Придачука О.; вважають, що доказом помилок судді місцевого суду є надіслана позивачці повістка на 14.07.2020 та відсутність належних доказів повідомлення про судове засідання 12.06.2020, а також те що рішення надіслано судом до ЄДРСР 25.06.2020; місцевим судом не взято до уваги копію трудової книжки позивачки із записом, про прийняття на роботу 03.06.2015; вважають, що судом незаконно прийнято до уваги три акти від 12.08.2019, 14.08.2019, 16.08.2019 про відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин, оскільки в такому випадку звільнення мало відбутись 16.08.2019, а не 20.08.2020; вважають такі акти сфальсифікованими; судом незаконно прийнято до уваги акт про телефонний дзвінок, за яким ОСОБА_1 повідомила, що з`явиться для отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні, однак у домовлений час не з`явилася, оскільки в ньому відсутні докази хто телефонував, з якого номеру, з ким була розмова, який був узгоджений час зустрічі; не відповідає фактичним обставинам зазначення в рішенні суду того, що відповідачу в подальшому стало відомо про те, що позивачка поїхала працювати за кордон; вказують, що суддя Придачук О. розглядав справу про адміністративне правопорушення № 308/1054/20 та виніс постанову від 11.03.2020, якою провадження у справі про притягнення ФОП ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 41 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП; на переконання представника позивача дана обставина викликає сумнів у неупередженості судді Придачука О.; судом помилково зроблено висновок щодо пропуску строку звернення до суду, оскільки відлік такого строку слід починати з 23.01.2020, тобто дня вручення наказу про звільнення та видачі трудової книжки, а відтак позов подано 19.02.2020 з дотриманням місячного строку. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні апеляційного суду 28 січня 2021 року позивач апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити. Апеляційним судом сторонам надавалась можливість врегулювати спір, в зв`язку з чим у розгляді справи було оголошено перерву до 18 лютого 2021 року. В судове засідання 18 лютого 2021 року ОСОБА_1 не з`явилась. Про причини неявки суду не повідомила. ЇЇ представник ОСОБА_2 подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою, додавши консультаційний висновок ортопеда-травматолога від 01.02.2021. В тій же заяві ОСОБА_2 зазначив, що 15 лютого 2021 у суді апеляційної інстанції ознайомлювався з матеріалами даної справи, що також підтверджується його підписом на заяві про ознайомлення із справою. Клопотання про відкладення розгляду справи колегія відхилила, причину неявки в судове засідання визнала неповажною, оскільки хвороба, на підтвердження якої було подано консультаційний висновок, не перешкоджала ОСОБА_2 15 лютого 2021 року з`явитись до Закарпатського апеляційного суду та ознайомитись з матеріалами справи. Зважаючи на те, що позиція позивача апеляційному суду відома, оскільки викладена у позовній заяві та у апеляційній скарзі, в судовому засіданні апеляційного суду 28.01.2021 ОСОБА_1 надавала свої пояснення, колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, продовжила розгляд справи за відсутності позивача та її представника. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (стаття 21 КЗпП України). Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень. Звільнення на цій підставі допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул чи був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом ФОП ОСОБА_3 № 10 від 01.02.2017 ОСОБА_1 прийнято на посаду продавця продовольчих товарів із 02.02.2017 на 0,5 мінімальної заробітної плати - 1610 грн на неповний робочий день (а.с. 59 т. 1). Відповідний запис міститься у трудовій книжці позивачки під № 7 (а.с.23 т. 1). Натомість позивач вказує, що вона уклала трудовий договір із ФОП ОСОБА_3 03.06.2015, однак жодних доказів перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 із 03.06.2015 - позивачем не надано. Попередній запис трудовій книжці - № 6 - про звільнення з роботи - здійснено ФОП ОСОБА_6 02.06.2015. Встановивши відсутність доказів перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 із 03.06.2015, з урахуванням відсутності спору щодо правильності нарахування отримуваної зарплати за період із часу прийняття на роботу - 01.02.2017 до звільнення, колегія судів погоджується із висновком місцевого суду про те, що заявлена вимога про стягнення середньомісячної зарплати в розмірі 8467,48 із 03.06.2015 по дату набрання рішенням законної сили - є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. З акту від 12.08.2019, складеного ФОП ОСОБА_3 , бухгалтером ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_1 була відсутні на роботі без поважних причин 12.08.2019 з 09 год. 00 хв. до 12 год. 45 хв. впродовж робочого дня (а.с. 62 т. 1). Актами від 14.08.2019 та від 16.08. 2019 зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин 14.08.2019 та 16.08.2019 впродовж робочого дня (а.с. 63-64 т. 1). Посилання позивачки та її представника на те, що такі акти сфальсифіковані - є голослівними, зафіксовані у актах відомості не спростовані належними та допустимими доказами. На обґрунтування своїх тверджень, що у вказаний час вона була присутня на робочому місці, ОСОБА_1 також не надала належних та допустимих доказів. Наказом ФОП ОСОБА_3 від 20.08.2019 № 21 ОСОБА_1 з 20.08.2019 звільнено з посади продавця, за прогул згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України. З акту від 20.08.2019, складеного ФОП ОСОБА_3 , бухгалтером ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_1 в телефонній розмові була повідомлена про її звільнення, про отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки, однак на 17:00 год. не з`явилася на зустріч. Таким чином на пропозиції ФОП ОСОБА_3 з`явитися до підприємства, надати письмові пояснення, вирішити питання щодо остаточного розрахунку, отримання трудової книжки позивачка 20.08.2019 не відреагувала. Позивачка не наводила доводів та не посилалася на поважність причин своєї відсутності, що виключали б вину працівника, а вказувала виключно на те, що була присутньою на роботі. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги стосовно затримки розрахунку при звільненні вказувала, що відповідач протиправно і незаконно не провела з нею повний розрахунок, і якщо б не була проведена перевірка 22.01.2020, вказане порушення тривало б і по цей день. Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Судом досліджено наданий відповідачем акт від 20.08.2019, підписаний ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , якими засвідчено факт телефонного дзвінка ОСОБА_1 на належний їй номер НОМЕР_1 , яка у телефонній розмові повідомила, що з`явиться для отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки, але на зустріч в домовлений час не з`явилася. Також відповідачем надано суду копії листів ФОП ОСОБА_3 вих. від 19.09.2019 від 10.10.2019 вих. № 2 адресованих ОСОБА_1 із запрошенням з`явитися за адресою: м. Ужгород, вул.Залізнична, буд. 3А у магазин «Міні маркет ЛЮКС». Судом досліджено наданий позивачем акт інспекційного відвідування № 3К26/215/АВ, складений 22.01.2020 головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Гукс М.М. за участю головного державного інспектора Сумари А.Ф., у якому наявні пояснення ФОП ОСОБА_3 , яка пояснила, що розрахунок з ОСОБА_1 в день звільнення не змогла провести, оскільки у телефонній розмові ОСОБА_1 повідомила, що з`явиться, однак не з`явилася, про що нею був складений акт. Згідно постанови судді Ужгородського міськрайонного суду від 11.03.2020 у справі № 308/1054/20, провадження у справі про притягнення фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 41 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП (а.с. 165-168 т. 1). Цією постановою встановлено, що невидача трудової книжки та невиплата всіх належних сум в день звільнення ОСОБА_1 не залежали від волевиявлення ФОП ОСОБА_3 , останньою було вчинено всіх необхідних дій щодо звільнення позивачки у відповідності до вимог чинного законодавства про працю. Тобто такою постановою встановлено відсутність в діях ФОП ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення. Отже, у діях ФОП ОСОБА_3 відсутня вина стосовно невиплати ОСОБА_1 всіх належних сум в день звільнення та невидачі їй трудової книжки. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02.11.2020 у справі № 308/1054/20 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бирковича О.І. - на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду від 11.03.2020 повернуто особі, яка її подала (а.с.39-41 т. 2) Вказана постанова суду у справі № 308/1054/20 про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що ФОП ОСОБА_3 було вчинено всі дії щодо виконання вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України, та неможливість видачі трудової книжки ОСОБА_1 і проведення з нею повного розрахунку - не залежало від волевиявлення ФОП ОСОБА_3 . До справи не надано доказів звернення ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 за видачею трудової книжки, зокрема у період із 20.08.2019 до дати звернення позивачки до Управління Держпраці у Закарпатській області 20.01.2020, попри те, що позивачка вказує ту обставину, що після 24.08.2019 її не допускали до роботи. Натомість позивачка не заперечує, що з жовтня 2019 року по січень 2020 року вона перебувала за межами України, а тому саме в січні 2020 року звернулась до Управління Держпраці у Закарпатській області. Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, по день фактичного розрахунку виникає у разі невиплати їх з вини власника або уповноваженого ним органу. ОСОБА_1 визнає ту обставину (а.с. 183), що нею отримано заробітну плату за серпень 2019 року, а також за невикористану відпустку в сумі 5914,72 грн., при цьому враховуючи ту обставину, що невиплата всіх належних сум в день звільнення ОСОБА_1 не залежали від волевиявлення ФОП ОСОБА_3 , такі непроведені не з вини ФОП ОСОБА_3 , а також беручи до уваги те, що ОСОБА_1 не оспорює правильність нарахування здійснених їй виплат при повному розрахунку - тому вимоги про стягнення індексації та компенсації вчасно не виплаченої заробітної плати, а також про стягнення суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми вчасно невиплаченої позивачеві заробітної плати за весь час затримки по день фактичного розрахунку - є безпідставними. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнала ту обставину, що з 24.08.2019 її не допускали до роботи, не нараховували заробітну плату, та те, що в телефонній розмові 20.08.2019 позивачці було повідомлено про звільнення, про отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки на 17:00 год. саме 20.08.2019. Разом із тим встановлено, що згідно з довідкою про вагітність від 03.02.2020, ОСОБА_1 станом на 03.02.2020 мала термін вагітності 30 тижнів. При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 22.04.2020 серії НОМЕР_2 . Положеннями статті 184 КЗпП України визначено гарантії для жінок, які мають дітей і для вагітних жінок. Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування жінок зазначених категорій здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Доводи відповідача про те, що позивач не повідомила їй, що на час звільнення вона була вагітна, відповідних довідок підприємству не надала, не заслуговують на увагу, оскільки застосування частини третьої статті 184 КЗпП України до виниклих правовідносин не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність. Віповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 640/11441/17 (провадження № 61-9019св19). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами ОСОБА_1 про те, що оскільки на час звільнення вона була вагітною, тому її звільнення у даному випадку не допускалося. У зв`язку з цим, висновки місцевого суду про законність звільнення не відповідають обставинам справи. Разом із тим, щодо строку звернення до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі слід зазначити наступне. Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановлено та не спростовано матеріалами справи, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи 20.08.2019. ОСОБА_1 визнала, в тому числі в судовому засіданні апеляційного суду, ту обставину, що із 24.08.2019 ФОП ОСОБА_3 не допускала позивачку до роботи, не нараховувала заробітну плату, не віддавала трудову книжку, а 20.08.2019 - у день звільнення - позивачку було повідомлено про її звільнення та необхідність явки за розрахунком. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зроблено висновок, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16 (провадження № 14-367 цс 18). Заяви про поновлення строку звернення до суду матеріали справи не містять. Натомість як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі вказується, що позивачкою не було пропущено такий строк, оскільки отримала трудову книжку та розрахунок при звільненні 23 січня 2020 року. Враховуючи специфіку відносин, які склалися між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 при звільненні з роботи (визнання позивачкою тієї обставини, що із 24.08.2019 ФОП ОСОБА_3 не допускала її до роботи, не нараховувала заробітну плату, не віддавала трудову книжку, а також встановлення судовим рішенням тієї обставини, що у діях ОСОБА_3 відсутня вина стосовно невиплати ОСОБА_1 всіх належних сум в день звільнення 20.08.2019, що не залежало від волевиявлення ФОП ОСОБА_3 ) вже починаючи з 20.08.2019 ОСОБА_1 була обізнана про своє звільнення та достеменно знала про порушення свого права. Посилання позивачки на те, що у день звільнення їй не було вручено наказу про звільнення та того, що вона не отримувала трудову книжку та розрахунок у день звільнення, а про порушення своїх прав вона дізналась після звернення 20.01.2020 з письмовою заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області, за результатом проведеної перевірки на ФОП ОСОБА_3 - не можуть бути прийняті судом, оскільки, як вбачається із самої позовної заяви, апеляційної скарги, особистих пояснень ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, їй достеменно було відомо про своє звільнення саме 20.08.2019, незважаючи на невручення їй копії наказу про звільнення та трудової книжки. Факт звернення 20.01.2020 до Управління Держпраці у Закарпатській області не припиняє відлік місячного строку для звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Таким чином, незважаючи на невручення позивачу копії наказу про звільнення та трудової книжки, про порушення свого права ОСОБА_1 достеменно було відомо 20.08.2020, а з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку вона звернулася 19.02.2020. Подібну правову позицію щодо моменту коли позивач достеменно дізнався про порушення свого права внаслідок звільнення, незважаючи на невручення їй копії наказу про звільнення та трудової книжки - наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.07.2020 у справі № 191/4189/17 (провадження № 61-15011cв19). Отже, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України строк подання до суду позову в частині вимог щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оскільки остання звернулась до суду 19.02.2020, а тому у задоволенні позову слід відмовити саме у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Оскільки позовні вимоги щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задоволенню не підлягають, тому не підлягає виплаті працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу. Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди слід вказати наступне. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивачем не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди, не доведено причинного зв`язку між шкодою і неправомірним діянням відповідача та факту вини відповідача. При цьому факт спричинення позивачу моральної шкоди не знайшов своє підтвердження в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, при цьому ОСОБА_1 зазначала, що їй не було відомо про заявлення вимоги про стягнення моральної шкоди. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі 75 000 грн. Стосовно позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, яку позивачка оцінює в розмірі 25 000 грн, слід зазначити, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про те, що відповідач нанесла матеріальну шкоду позивачці, котра полягає у витратах на проходження медичних обстежень та лікування. Встановивши ту, обставину, що на час звільнення ОСОБА_1 вона була вагітною, а її звільнення не допускалося за положеннями статті 184 КЗпП України, висновки місцевого суду про законність звільнення не відповідають обставинам справи, ним неправильно застосовано норми матеріального права, тому мотивувальну частину рішення в цій частині слід змінити, зазначивши, що вимоги щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі не підлягають задоволенню внаслідок пропуску строку звернення до суду. За таких обставин, відповідно ч. 1 п. 4, ч. 4 ст. 376 ЦПК України, наведене є підставою для зміни судового рішення в частині правового обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Резолютивну частину рішення слід залишити без змін. У грудні 2020 року ФОП ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Бобонич Н.В., подала до апеляційного суду заяву про стягнення на її користь з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн. Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій ФОП ОСОБА_3 через прийняття наказу про звільнення вагітної жінки, котре не допускалося за положеннями статті 184 КЗпП України, апеляційний суд вважає, що на ФОП ОСОБА_3 слід покласти понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн, зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі відмовлено внаслідок пропуску строку звернення до суду. Керуючись ст.368, п. 2 ч. 1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1, ч. 4 ст.376, ст. ст.381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 - задовольнити частково. Мотивувальну частину рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 червня 2020 року - змінити в частині правового обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Резолютивну частину рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 червня 2020 року - залишити без змін. У задоволенні заяви відповідача ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 лютого 2021 року. Головуюча: Судді: