Постанова 4821 № 698/378/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2024 року м. Черкаси Справа № 698/378/23 Провадження № 22-ц/821/217/24 Категорія: 311000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Василенко Л.І., Бородійчука В.Г. за участю секретаря: Ярошенка Б.М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , представник позивача: адвокат Скоромна Ірина Миколаївна, відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Скоромної Ірини Миколаївни на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2023 року (ухваленого під головуванням судді Лазаренка В.В. в приміщенні Катеринопільського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні ,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 26 травня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Скоромну І.М. звернулася до суду із позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05.02.2021 по 07.03.3023 позивачка знаходилася у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , згідно трудового договору від 05.02.2021 року, відповідно до наказу № 28-П. На момент звільнення 07.03.2023, вказує позивачка, відповідачем не виплачено заробітну плату з лютого 2023 року по 07.03.2023, а також компенсацію за невикористану відпустку за період 2021-2023 роки. Вказує, що довідку про нарахування їй не надано, в зв`язку з чим заборгованість по невиплаченій заробітній платі на момент звільнення складає 9 650,00 грн та компенсація за невикористану відпустку 17 050,00 грн (7 400/23 робочі дні березня *7=2 250,00 грн відпустка за 2021 рік 7 400,00 грн, за 2022 рік 7 400,00 грн, за 2023 рік біля 2 250,00 грн). Крім того, представник позивачки в позовній заяві посилається на розрахунок заробітної плати за два календарні місяці роботи, що з відрахуваннями складає біля 14 800,00 грн, а середньоденна заробітна плата позивачки складає 336,00 грн. На підставі наведеного, просила суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі в сумі 26 700 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з розрахунку 336,00 грн в день, починаючи з 07.03.2023 по день ухвалення рішення та витрати на правову допомогу в сумі 11 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що представник позивачки, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про непроведення з позивачкою повного розрахунку при звільненні, не надала належних, допустимих та достатніх в сукупності доказів, які б свідчили про обґрунтованість та доведеність таких вимог та поза розумним сумнівом доводили порушення трудових прав позивачки. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій через засоби поштового зв`язку 27 листопада 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Скоромна І.М., вважаючи рішення суду необ`єктивним та необґрунтованим, просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суд посилається на відсутність прохальної заяви від позивача про надання обов`язкових документів при звільненні, що є необгрунтованим. Вказує, що за 5 місяців відповідач не надав жодного документу, який би підтверджував факт розрахунку по заробітній платі з позивачем. Також судом не було витребувано у відповідача жодного документу, хоча в рішенні встановлено факт, що сторони перебували у трудових відносинах; при цьому, у позивачки не було можливості в судовому засіданні заявити додаткові клопотання про витребування доказів у відповідності до ст. 84 ЦПК України та довести ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог та заперечень. Також судом не було витребувано докази у відповідача. Відповідач у відзиві на позовну заяву підтверджує, що ОСОБА_1 використала частину відпустки в період з 16.09.2022 по 29.09.2022, тобто 14 календарних днів, а не передбачених договором 24 дні за рік, таким чином існує підтвердження відбутої відпустки за 50 днів за весь період праці 14 днів( з 16.09.2022 по 29.09.2022), за 36 днів відпустки відповідач з позивачем не розрахувався. Заборгованість по відпустці становить 11 485,71 грн. Вказує, що позивач неодноразово приходила за належним розрахунком, довідкою та Наказом про звільнення, проте розрахунок з нею не провели, довідку про заборгованість не надали, а копію трудового договору та Наказу з вказаною датою звільнення видали 08.04.2023, саме тому вважає, що існує заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 8 295,20 грн. Вважає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 58 704 ,76 грн. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 08 січня 2024 року, ФОП ОСОБА_2 , вважаючи, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, оскільки позивач звернулась до суду із позовом, вимоги якого базуються на припущеннях, без достатніх доказів порушення її трудових прав, тому позовна заява є безпідставною, у зв`язку із чим просить залишити рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2023 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Фактичні обставини справи Як вбачається з матеріалів справи, 05.02.2021 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до умов якого працівник зобов`язаний з 08.02.2021 року виконувати роботу директора магазину, а фізична особа-підприємець зобов`язана оплачувати працю працівника у розмірі шести тисяч гривень на місяць. Відповідно до п. 11 трудового договору заробітна плата підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством. Наказом № 61-3в «Про припинення трудового договору (контракту)» від 07.03.2023 року ОСОБА_1 було звільнено з 07.03.2023 року з займаної посади керуючої магазином за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. Отже, у період з 08.02.2021 року по 07.03.2023 року ОСОБА_1 перебувала з ФОП ОСОБА_2 у трудових відносинах. Із наданого позивачем розрахунку, сума заборгованості по заробітній платі становить 26 700,00 грн; суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення зазначає з розрахунку 336,00 грн в день, починаючи з 07.03.2023. Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень статті 2 КЗпП України право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції чинній на момент вирішення справи, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» первинним обліковим документом є, зокрема, табелі обліку використаного робочого часу, розрахунково-платіжні відомості працівника. Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено Трудовий договір від 05.02.2021, згідно умов якого ФОП ОСОБА_2 зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату у розмірі 6 000,00 грн. на місяць, розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати ( п. 3 Трудового договору). Згідно Наказу (Розпорядження) про припинення трудового договору ( контракту) № 62-Зв від 07.03.2023 ОСОБА_1 звільнена з посади керуючої магазином, за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Звертаючись до суду, представник позивача просила суд постановити рішення, яким стягнути із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 9 650,00 грн., вважаючи, що з позивачкою не було проведено належного розрахунку по заробітній платі з лютого 2023 року по 07 березня 2023 року. У позовній заяві представник позивача посилалась на те, що нарахована середня заробітна плата за місяць складала біля 9 200,00 грн., з відрахуваннями - біля 7 400,00 грн. Проте, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про встановлення ОСОБА_1 посадового окладу (заробітної плати) у розмірі 9 200,00 грн. За викладених обставин, посилання позивача на те, що нарахована середня заробітна плата становить 9 200,00 грн., не свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог в цій частині. Також колегія суддів не вбачає підстав до стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за лютий 2023 року по 7 березня 2023 року, виходячи з умов Трудового договору від 05.02.2021 року (яким розмір заробітної плати складає 6000,00 грн на місяць, але не менше законодавчо встановленого розміру заробітної плати), оскільки ні трудовий договір, ні матеріали справи не містять відомостей про умови оплати праці, порядок та строки її оплати. Крім того, з матеріалів справи неможливо визначити графік роботи позивачки; в справі відсутні первинні облікові документи щодо обліку робочого часу та розрахунково-платіжні відомості. Оскільки заробітна плата виплачується за виконану роботу, тому без встановлення вказаних вище обставин неможливо визначити дійсну заробітну плату ОСОБА_1 , та відповідно, встановити наявність або відсутність заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 у заявлений нею період ( з лютого 2023 по 07.03.2023) та у визначеному нею розмірі 9 650,00 грн. Крім того, у позовній заяві міститься посилання на невиплачену компенсацію за невикористану відпустку та здійснено розрахунок з урахуванням суми нарахованої середньої заробітної плати, яка становить 17 050,00 грн. Згідно з ч.1 статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Згідно зі статтею 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 статті 75 КЗпП України). Відповідно до ч.1 статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що сума компенсації за невикористану щорічну відпустку здійснюється відповідно до наступного розрахунку: сума заробітної плати за останні перед звільненням 12 місяців поділена на суму робочих днів за ці 12 місяців, яка множиться на кількість днів невикористаної відпустки, а наданий представником позивачки розрахунок компенсації за невикористану відпустку за 2021 рік 7 400,00 грн., за 2022 рік 7 400,00 грн., за 2023 рік біля 2 250,00 грн., не відповідає вищенаведеним вимогам. Як вірно зазначено судом першої інстанції, сторона позивача не надала належних та допустимих доказів того, що відповідач має перед ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати та інших виплат, в тому числі, і компенсації за невикористану відпустку. Апеляційний суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено безумовного встановлення вини роботодавця, адже наявність порушення останнім визначених вище норм трудового законодавства має стверджуватись відповідними доказами, які мають бути достатніми для того, щоб прийти до переконання про наявність того чи іншого порушення та відповідно визначити для роботодавця правові наслідки такого порушення. Зазначене перекликається із вимогами цивільного процесуального законодавства, у якому одним із основних засад (принципів) є змагальність сторін. Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.,ч. 1, 5, 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та доказів на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин. Матеріали справи не містять відомостей, що позивач та її представник звертались до ФОП ОСОБА_2 про надання довідки про нараховану заробітну плату. Доводи скаржника, що судом не було витребувано у відповідача жодного документу, хоча в рішенні встановлено факт, що сторони перебували у трудових відносинах та не було можливості в судовому засіданні, при недостатності доказів заявити позивачкою додаткові клопотання про витребування доказів у відповідності до ст. 84 ЦПК України та довести ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог та заперечень, є необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять клопотання сторони позивача про витребування доказів. Зі змісту ч. 4 ст. 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів, суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами або іншими учасниками справи ( ч. 5 ст. 81 ЦПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Із наведеної норми вбачається, що суд витребовує докази лише у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Представник позивача та позивач не звертались до суду з клопотанням про витребування належних та допустимих доказів, в обґрунтування заявлених позовних вимог та самі жодних доказів суду не надали. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, було вжито заходів переходу з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін, однак позивачка та її представник зазначеним не скористалися, в судове засідання не з`явилися. Таким чином, оцінюючи наведені сторонами доводи суд враховує, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідача перед позивачем будь-якої заборгованості з виплати заробітної плати. Також матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу не виплати компенсації за невикористані відпустки та відповідно достовірності нарахованої позивачем суми такої компенсації. ОСОБА_1 не надано доказів про те, що при звільненні та до теперішнього часу вона зверталась до відповідача із заявами про виплату їй компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки чи заробітної плати, або надання будь-яких відомостей по виплаті заробітної плати. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За викладених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції , що позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про не проведення з останньою повного розрахунку при звільненні, не надала належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про обґрунтованість та доведеність таких вимог та, поза розумним сумнівом, доводили порушення трудових прав позивачки, як і не скористалась своїми процесуальними правами з метою отримання таких доказів. Колегія суддів також враховує і ту обставину, що працівник є слабшою стороною у трудових відносинах. Проте, у трудових відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Отже, розглянувши справу в межах визначеного позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого об`єктивного підтвердження за наслідками апеляційного перегляду, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про недоведеність позовних вимог, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають. Інші доводи, наведені представником позивача адвокатом Скоромною І.М. в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, однак на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті не впливають. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують. Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Скоромної І.М. на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2023року, судові витрати слід залишити за позивачем. Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Скоромної Ірини Миколаївни- залишити без задоволення. Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко В.Г. Бородійчук (повний текст постанови суду виготовлено 12 квітня 2024 року)