Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/14369/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 р.Справа № 520/14369/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 26.06.20 року по справі № 520/14369/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)", в якій просив суд першої інстанції: - визнати протиправними та скасувати наказ Державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) від 29.11.2019 року № 162/ОС-19 щодо звільнення начальника відділу по роботі з персоналом державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-101281) зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням); - поновити підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі на посаді начальника відділу по роботі з персоналом державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) з 01 грудня 2019 року; - стягнути з Державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) на користь позивача ОСОБА_1 суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2019 року по день прийняття судом рішення про поновлення позивача на службі; - стягнути з Державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) на користь позивача ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000,00 (Три тисячі) гривень. В обґрунтування вимог позову зазначив, що наказ Державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) від 29.11.2019 року № 162/ОС-19 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач поновленню на службі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) до державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" (місцезнаходження: вул. Рубанівська, буд. 4, м. Харків, 61064, ідентифікаційний код - 08564535) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" від 29.11.2019 № 162/ОС-19 щодо звільнення начальника відділу по роботі з персоналом державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-101281) зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Поновлено підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі на посаді начальника відділу по роботі з персоналом державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" з 01 грудня 2019 року. Стягнуто з державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" (ідентифікаційний код - 08564535) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2019 року по 16 червня 2020 року включно. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі на посаді начальника відділу по роботі з персоналом державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)", а також в частині стягнення середнього заробітку в межах одного місяця. Державна установа "Холодногірська виправна колонія (№18)", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2020р. по справі №520/14369/19 в частині визнання протиправним та скасування наказу державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) від 29.11.2019р. №162/ОС-19 щодо звільнення позивача, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) від 29.11.2019р. №162/ОС-19 щодо звільнення позивача, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, в частині визнання протиправним та скасування наказу державної установи Холодногірська виправна колонія (№18) від 29.11.2019р. №162/0019 щодо звільнення позивача, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вважає що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню. Зазначає, що 29 листопада 2019 року наказом по установі №162/ОС-19, відповідно до п.7 ч.1 ст.77 закону України Про Національну поліцію, позивач був звільнений зі служби з Державної кримінально - виконавчої служби України за власним бажанням. Підставою для звільнення послужив рапорт ОСОБА_1 про звільнення за п.7 ч.77 ( власне бажання) ст. 77 ЗУ Про Національну поліцію. Вказує, що в матеріалах справи, як доказ неправомірності дій відповідача, міститься рапорт ОСОБА_1 на ім`я начальника державної установи Холодногірська виправна колонія (№18), в якому він зазначає - безпідставність його звільнення за п.7 частини 1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію, при цьому зазначений рапорт не містить будь якої дати - ані дати його складання позивачем, ані його підписання керівником установи. Зазначає, що виникає питання - коли саме, в якому місяці та році, був написаний позивачем цей рапорт, при яких обставинах та яким чином він може бути доказом по справі №520/1469/19/52015/19. Посилається, що позивач, на момент звільнення - підполковник внутрішньої служби, начальник відділу по роботі з персоналом, проходячи кадрові комісії в установі та Північно - Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які передують звільненню, особисто підтвердив своє бажання звільнитися та жодним чином не висловив будь яких сумнівів, або заперечень в цьому. Зазначає, що при звільненні позивач своєчасно отримав трудову книжку, компенсацію за 68 днів чергової невикористаної відпустки та грошове забезпечення, у розмірі 43 489,00грн. та отримав одноразову грошову допомогу, яка належала йому при звільненні у сумі - 69 824,50 грн. Загальна сума, яку отримав позивач при звільненні склала - 113 313,50грн. (сто тринадцять тисяч триста тринадцять грн. 50 коп.). Зазначає, що позивач до останнього дня роботи, у повному обсязі виконував свої функціональні обов`язки, мав доступ до усіх документів, які знаходяться у кадровій службі установи, а також мав доступ до носіїв інформації, які містять службову інформацію з грифом Для службового користування. Вказує, що з 2 грудня 2019року позивач на службу не виходив, жодних претензій в будь якій формі до адміністрації установи або Управління - не висловлював. Тобто, усе це свідчить про те, що будь яких негативних підстав, які передували поданню рапорту на звільнення позивачем - не було, а було його свідоме волевиявлення. Зазначає, ті обставини, що позивач зробив копію рапорту, який міститься в матеріалах справи, свідчить про те що він заздалегідь планував звернення до суду для стягнення додаткових коштів, а тому й у матеріалах його особової справи в установі, відсутній його рапорт на звільнення, а це вже може бути розглянуто та кваліфікуватися як зловживання службовим становищем з метою отримання неправомірної вигоди. ОСОБА_1 , подав відзив на апеляційну скаргу Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" щодо рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2019 року по справі №520/14369/19, в якому посилаючись на те, що мотиви та підстави зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, просив рішення Харківського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №520/14369/19 від 16.06.2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції залишити без задоволення. Державна установа "Холодногірська виправна колонія (№18), звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням в порядку ст. 65 КАС України, в якому з метою всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх обставин по справі, прохала викликати в якості свідків, членів кадрових комісій Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції та Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)". Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її відхилити. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши оскаржуване рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 28.11.2019 начальником державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" було складено висновок по факту звільнення із Державної кримінально-виконавчої служби України підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-101281), начальника відділу по роботі з персоналом державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)", а 29.11.2019 - винесено рішення по поданню про звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) позивача, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 із займаної посади. Засіданням кадрової комісії Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, яке оформлено протоколом № 42 від 29.11.2019, рекомендовано звільнити підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділу по роботі персоналом державної установи "Холодногірська виправна колонія (№ 18)" за п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). 29.11.2019 начальником державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" винесено наказ № 162/ОС-19 щодо звільнення начальника відділу по роботі з персоналом державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-101281) зі служби в Державній кримінально- виконавчій службі України відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Не погоджуючись із вище вказаним наказом, позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" № 162/ОС-19 від 29.11.2019 винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а звільнення позивача є таким, що порушило його право на працю. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України "Про кримінально - виконавчу службу України" від 23 червня 2005 року № 2713-IV визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження (далі по тексту - Закон № 2713-IV). Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 Закону № 2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби). Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України (абз.1,2 ч.8 ст.14 Закону № 2713-IV). Відповідно до ч.3 ст.21 Закону № 2713-IV персонал Державної кримінально-виконавчої служби України під час виконання покладених на нього обов`язків керується законами та іншими нормативно-правовими актами, діє на підставі та в межах своїх повноважень. Відповідно до п.5 ст.23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, колегія суддів зазначає, що регулювання трудових правовідносин у процесі проходження служби особами рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, порядок застосування дисциплінарних стягнень та процедура звільнення таких осіб регулюється Законом України "Про Національну поліцію". Згідно зі ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114 (з відповідними змінами) особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Крім того, Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року №21-241а14 зазначив, що згідно з пунктом 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, то посилання на приписи КЗпП України в даному випадку є необґрунтованими. Як вбачається з матеріалів справи, а саме оскаржуваного наказу відповідача від 29 листопада 2019 року №162/ОС-19 , позивача відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" було звільнено зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням). Підстава: Рапорт ОСОБА_1 (а.с. 12). Отже, підставою для прийняття вказаного наказу згідно з п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", а саме за власним бажанням, був саме рапорт позивача. Колегія суддів звертає увагу, що як вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи рапорту позивача на ім`я Начальника державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18) полковнику внутрішньої служби Маркіну М.Ю. вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з проханням звільнення його з Державної кримінально - виконавчої служби України вважати безпідставним за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" (а.с.13). Тобто, зміст вказаного рапорту вказує на те, що позивач фактично заперечує проти звільнення його відповідачем за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію". Таким чином, вказаний рапорт не міг слугувати підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, оскільки не містив волевиявлення позивача на звільнення його зі служби в в Державній кримінально - виконавчій службі України за наведеною вище нормою Закону. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Разом з тим, колегія суддів вважає, що Державною установою "Холодногірська виправна колонія (№18)" як суб`єктом владних повноважень, не було доведено правомірність оскаржуваного по даній справі наказу. Так, відповідач фактично зазначає про наявність рапорту позивача на звільнення, при цьому вказуючи на те, що позивач користуючись своїми функціональними обов`язками формував та прошивав свою особову справу, робив копії документів з особистої справи, а тому в матеріалах його особової справи в установі відсутній такий рапорт. Однак, колегія суддів відхиляє наведені вище доводи скаржника, оскільки, з урахуванням приписів ч.2 ст.77 КАС, саме на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладається обов`язок, в тому числі, надання відповідних доказів в підтвердження правомірності рішення, яке є предметом оскарження у справі. Належних доводів та обґрунтувань неможливості надання доказу особистого волевиявлення позивача, в даному випадку його рапорту на звільнення, позивачем не було зазначено. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи, як доказ неправомірності дій відповідача, міститься рапорт ОСОБА_1 на ім`я начальника державної установи Холодногірська виправна колонія (№18), в якому він зазначає про безпідставність його звільнення за п.7 частини 1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію, при цьому зазначаючи, що вказаний рапорт не містить будь якої дати - ані дати його складання позивачем, ані його підписання керівником установи, і у зв`язку з цим виникає питання - коли саме, в якому місяці та році був написаний позивачем цей рапорт, при яких обставинах та яким чином він може бути доказом по справі №520/1469/19/52015/19, то колегія суддів, з урахуванням вже наведених вище висновків, відхиляє наведені доводи, зазначаючи, що наявний в матеріалах справи рапорт позивача підтверджує заперечення останнього проти звільнення його відповідачем за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію". При цьому, відповідачем не було надано доказів підробки наявного в матеріалах справи рапорту позивача або доказів звернення його до правоохоронних органів з приводу цього. Отже, відповідачем не надано доказів на спростування змісту наявного в матеріалах даної справи рапорту. Стосовно посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач, на момент звільнення - підполковник внутрішньої служби, начальник відділу по роботі з персоналом, проходячи кадрові комісії в установі та Північно - Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції, проходячи кадрові комісії, які передують звільненню, особисто підтвердив своє бажання звільнитися та жодним чином не висловив будь - яких сумнівів, або заперечень в цьому, зазначаючи при цьому, що при ознайомленні з висновком по установі від 28.11.2019 р., який передував направленню матеріалів по звільненню на кадрову комісію Управління, а також з наказом по установі при звільненні зі служби від 29.11.2019 р. №162/ОС-19, позивач жодним чином, ані усно, ані письмово не висказував будь - яку незгоду або претензію щодо незаконності його звільнення, то колегія суддів вважає ці посилання необґрунтованими, оскільки матеріали даної справи не містять, а відповідачем не було надано до судів першої та апеляційної інстанцій доказів, які б підтверджували особисте волевиявленення позивача про його звільнення зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням). Факт ознайомлення позивача з вказаним висновком, а також з оскаржуваним наказом про його звільнення жодним чином не може вказувати на правомірність прийняття відповідачем наказу від 29.11.2019 року № 162/ОС-19 без наявності доказу особистого волевиявлення позивача (його рапорту) на звільнення зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України. Крім того, щодо доводів апеляційної скарги про те, що з 02 грудня 2019 року позивач на службу не виходив, жодних претензій в будь - якій формі до адміністрації установи або Управління - не висловлював, а тому усе це свідчить про те, що будь яких негативних підстав, які передували поданню рапорту на звільнення позивачем - не було, а було його свідоме волевиявлення, колегія суддів відхиляє, з урахуванням наведених вище висновків судом апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного вище, враховуючи відсутність в матеріалах даної справи доказу особистого волевиявлення позивача на звільнення (належним чином оформленого рапорту) зі служби, всі наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на вирішення даної справи по суті. Щодо заявленого Державною установою "Холодногірська виправна колонія (№18)" клопотання в порядку ст.65 КАС України, яким з метою всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх обставин по справі, викликати в якості свідків, членів кадрових комісій Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції та Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)", а саме: ОСОБА_2 , начальника управління персоналу Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, м. Харків, 61010, вул. Нетіченська, 14; ОСОБА_3 , головного спеціаліста відділу організаційно - штатної роботи та професійної підготовки персоналу Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, м. Харків, 61010, вул. Нетіченська, 14, які особисто були присутні на засіданні комісії, яка розглядала рапорт ОСОБА_1 про звільнення, та можуть надати суду достовірні та фактичні пояснення по справі, то колегія суддів, вважає, що у задоволенні такого клопотання належить відмовити, оскільки будь - які показання свідків, а також інші докази жодним чином не можуть вплинути або спростувати факту відсутності в матеріалах даної справи особистого волевиявлення позивача на звільнення (належним чином оформленого рапорту) зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України. Також, колегія суддів звертає увагу, що, зокрема, свідок ОСОБА_2 вже був допитаний в суді першої інстанції і суд дійшов висновку, що вказаний свідок не зазначив обставин та фактів, які б спростували позицію позивача. При цьому, наявні в матеріалах даної справи докази дають підстави для прийняття рішення по суті. Згідно ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про поновлення підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі на посаді начальника відділу по роботі з персоналом державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" з 01 грудня 2019 року. Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення з державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" (ідентифікаційний код - 08564535) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2019 року по 16 червня 2020 року включно виходив з обґрунтованості таких вимог. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача та відповідача зазначили, що спору щодо стягнення конкретно виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має і в цій частині задоволених вимог рішення суду першої інстанції є виконаним відповідачем. З урахуванням вищенаведеного, враховуючи приписи ст. 308 КАС України, рішення суду в наведеній вище частині не підлягає скасуванню або зміні. Відповідно, зазначені в апеляційній скарзі доводи щодо компенсаційних виплат, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані. Таким чином, з огляду на наведене вище, враховуючи приписи ст.308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до п.1 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, і позивач не був службовою особою, який у значенні вказаного вище Закону займав відповідальне або особливо відповідальне становище, дана справа відноситься до справ незначної складності, а тому дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року по справі №520/14369/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 22.02.2021 року