Постанова Харківський апеляційний суд № 645/4023/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «18» лютого 2021 року м. Харків справа № 645/4023/20 провадження № 22ц/818/1362/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Хорошевський О.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод» розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2020 року в складі судді Горпинич О.В. в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2013 року його прийнято на роботу до відповідача електрозварником ручної зварки 5 розряду в КМЦ. Зазначив, що з початку 2020 року адміністрація підприємства не сплачувала заробітну плату, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку підприємство обіцяло виплатити найближчим часом. Наказом № 79-к від 27 квітня 2020 року його звільнено за згодою сторін. При звільненні йому була видана трудова книжка та розрахункові листи, в яких зазначено, що у лютому 2020 року йому нараховано заробітну плату в розмірі 6524,85 грн, у березні 2020 року 1357,03 грн, у квітні 2020 року 1433,50 грн. Однак, підприємство в день звільнення остаточного розрахунку не здійснило, мотивуючи тим, що на розрахунковому рахунку підприємства відсутні кошти і розрахунок з ним буде проведений тільки коли з`являться гроші. Зазначив, що попередні витрати складають 36,50 грн (поштове відправлення, конверт). Просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» на його користь невиплачену заробітну плату на день звільнення 27 квітня 2020 року в розмірі 9315,38 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 27 квітня 2020 року в розмірі 20 000,00 грн та попередні витрати в розмірі 36,50 грн. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 27 квітня 2020 року по 23 вересня 2020 року в розмірі 20 000,00 грн та судовий збір в розмірі 840,80 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати в частині стягнення з товариства середнього заробітку та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зменшити розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 27 квітня 2020 року по 23 вересня 2020 року, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що з березня по серпень 2020 року встановлення карантину значним чином вплинуло на фінансове становище товариства, на його обов`язки з виплати заробітної плати, відрахування податків та зборів, а також фінансові зобов`язання перед іншими кредиторами. Вказав, що позивач неодноразово не з`являвся на роботу, що встановлено табелем обліку робочого часу, однак товариство не здійснювало заходів щодо його звільнення, враховуючи складний стан для кожного під час введення карантинних заходів. Зазначив, що товариство на сьогодні є стороною у значній кількості спорів щодо стягнення невиплаченої заробітної плати та стягнення заборгованості за укладеними договорами. Враховуючи те, що товариством у повному обсязі виплачено позивачу заборгованість із заробітної плати, що було предметом позову, здійснено нарахування та виплату сум компенсації за затримку виплати заробітної плати, товариство просило зменшити розмір відшкодування середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, адже фактична заборгованість перед позивачем перед звільненням становила лише за березень 1357,03 грн та за квітень 1433,50 грн, що неспівмірно із розміром середнього заробітку, про який просив позивач. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін. Зі змісту апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» вбачається, що товариство оскаржує рішення лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що відповідач не виконав вимоги чинного законодавства та у день звільнення не здійснив відповідні виплати, внаслідок чого позивач має право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу № 51-к від 11 лютого 2013 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» електрозварником ручної зварки 5 розряду в КМЦ. Наказом № 79-к від 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (а.с.7). Із довідки Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» № 10-250 від 25 вересня 2020 року вбачається, що невиплачена заробітна плата ОСОБА_1 станом на 22 вересня 2020 року становить 9315,38 грн, в тому числі, за лютий 2020 року 6524,85 грн, за березень 2020 року 1357,03 грн, за квітень 2020 року 1433,50 грн. Згідно відомостей № 4, 5, 6 від 23 вересня 2020 року вказана заробітна плата виплачена. Згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати № 159 нарахована та виплачена сума компенсації за затримку виплати заробітної плати за лютий 2020 року в розмірі 84,82 грн, за березень 2020 року - 6,79 грн (а.с.51,52,53,54). Як вбачається з довідки Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» розмір середньої заробітної плати, розрахований за попередні два місяці до звільнення, становить 324,22 грн. З початку звільнення 27 квітня 2020 року по дату виплати заробітної плати 23 вересня 2020 року кількість робочих днів становить 101, а сума компенсації - 32 746,22 грн (а.с.79,96). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною першої статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним». Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судова колегія виходить з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Як вбачається з пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 розділу IV Порядку вбачається, що обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати). Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Як вбачається з довідки Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» розмір середньої заробітної плати, розрахований за попередні два місяці до звільнення, становить 324,22 грн. За період з початку звільнення 27 квітня 2020 року по дату виплати заробітної плати 23 вересня 2020 року кількість робочих днів становить 101, а сума компенсації становить 32 746,22 грн. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір середнього заробітку обчислений правильно за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. При цьому, в своїй позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток в розмірі 20 000,00 грн, що є значно меншим того, на що він має право. Виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать йому від Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» у день звільнення, він має право на отримання середнього заробітку, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19). Підстав для зменшення такої суми, виходячи з критеріїв, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, судова колегія з урахуванням обставин даної справи не вбачає. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» -залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2020 року залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.