Постанова Харківський апеляційний суд № 617/876/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «03» лютого 2022 року м. Харків справа № 617/876/21 провадження № 22ц/818/1204/22 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А. В., Тичкової О. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 вересня 2021 року в складі судді Петрової Н.М. в с т а н о в и в: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що у період з 20 червня 2017 року по 28 лютого 2021 року він перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар», працюючи на посаді головного інженера. Наказом № 21/02-1К від 28 лютого 2021 року він звільнений з посади головного інженера за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України. Вказав, що при звільненні відповідач фактично не провів з ним повного розрахунку, а саме: не виплатив заробітну плату за травень 2020 року - лютий 2021 року в загальному розмірі 91 271,24 грн, компенсацію за невикористану відпустку за чотири роки та вихідну допомогу в сумі приблизно 20 000 грн. Отже, відповідач повинен виплатити йому ці суми та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначив, що у зв`язку зі значною затримкою заробітної плати він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, змушений економити, що вплинуло на відносини в родини, принижено його честь, гідність, ділову репутацію. Розмір завданої моральної шкоди оцінив у 10 000,00 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь 111 271,24 грн та моральну шкоду - 10 000,00 грн. Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 20 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» на його користь заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 28 332,02 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 березня 2021 року по 20 вересня 2021 року в сумі 61 195,92 грн та моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн, в іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» на користь держави судовий збір у сумі 2 270,00 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - змінити в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 березня 2021 року по 20 вересня 2021 року в сумі 61 195,92 грн та визначити в судовому рішенні, що середній заробіток в сумі 61 195,92 грн підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням сум податків та зборів, визначених Податковим Кодексом України; рішення суду в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не зазначив у резолютивній частині рішення, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає виплаті безпосередньо позивачу, має бути зменшена на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які перераховуються не на користь позивача, а до бюджету. Позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині - змінити. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок з виплати заробітної плати, тому зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2021 року по 20 вересня 2021 року, а також відшкодувати моральну шкоду, завдану у зв`язку з порушенням трудових прав позивача на оплату праці. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу № 20/06-1К від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду головного інженера до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» (а. с. 6). На підставі наказу № 28/02-1К від 28 лютого 2021 року ОСОБА_1 звільнений з посади головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України (а. с. 6). У травні 2021 року ОСОБА_1 звертався до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» із заявою щодо виплати йому заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, проте отримав відповідь щодо неможливості проведення розрахунку через те, що товариство є боржником за виконавчими провадженнями та не має активів (а. с. 10-11). З наданої товариством довідки про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 від 02 серпня 2021 року № б/н вбачається, що заборгованість із заробітної плати за січень 2021 року склала 5 704,38 грн, лютий 2021 року - 22 627,64 грн, а всього - 28 332,02 грн. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 299,98 грн, середньомісячна - 9 119,51 грн (а. с. 47). Як вбачається з довідки № 59 від 28 лютого 2021 року, ОСОБА_1 нарахована компенсація відпустки за період з 01 березня 2020 року по 28 лютого 2021 року у розмірі 21 022,69 грн за 89 календарних днів (а.с.48). Сума виплат заробітної плати ОСОБА_1 , зазначена у вказаних довідках, співпадає з відомостями Головного управління Пенсійного Фонду України від 31 травня 2021 року № 1310/441 та індивідуальними відомостями про застраховану особу (а. с. 4-5). За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним». Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати). Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належали йому від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агродар» у день звільнення, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, який є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19). В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агродар» не заперечує проти права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також не оспорює розмір виплати, визначений судом, - 61 195,92 грн, лише зазначає, що рішення суду не містить вказівки про те, що сума середнього заробітку за час затримки визначена судом без урахування податків та зборів, що підлягатимуть відрахуванню до державного бюджету, а також заперечує проти стягнення з нього моральної шкоди. Відповідно до абзацу першого пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-погодинниками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років тощо); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі, коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац третій пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100). Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення та, відповідно, відрахуванню при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не погіршує становище працівника, оскільки за цей період, в разі перебування на посаді, працівник отримав би заробітну плату, з якої також відраховувалися б податки і збори. Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі, від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі, акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі, пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю. Підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. При цьому відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Подібні за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах були викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 401/1813/16-ц (провадження № 61-29744св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 (провадження № 61-10657св20). За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції помилково в резолютивній частині рішення в оскаржуваній частині не зазначив про те, що зі стягнутої суми середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, а також із стягнутої суми моральної шкоди підлягають утриманню відповідні податки та інші обов`язкові платежі. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне доповнити рішення суду вказівкою на те, що зі стягнутої суми середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 61 195,92 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн підлягають утриманню відповідні податки та інші обов`язкові платежі. Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» щодо безпідставності стягнення з нього відшкодування моральної шкоди на користь позивача судова колегія відхиляє, виходяи наступного. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Кодекс Законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди порядку, визначеному законодавством. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди. На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, колегія суддів дійшла висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача на отримання належних йому сум, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (частина перша та пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер майнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 2000,00 грн. Таким чином, апеляційна скарга товариства підлягає частковому задоволенню, рішення суду в оскаржуваній частині - щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - зміні із доповненням, що зі стягнутої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2021 року по 20 вересня 2021 року в розмірі 61 195,92 грн та суми відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн підлягають утриманню відповідні податки та інші обов`язкові платежі. В іншій оскаржуваній частині підстав для зміни чи скасування рішення суду не вбачається. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд апеляційної інстанції, змінюючи оскаржуване судове рішення, лише доповнює його резолютивну частину, а по суті заявлених вимог спір вирішено на користь позивача, то перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агродар» - задовольнити частково. Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 вересня 2021 року в оскаржуваній частині - змінити, доповнивши абзац третій його резолютивної частини після слів " . . . у сумі 61 195, 92 грн" та абзац четвертий його резолютивної частини після слів "… у розмірі 2000,00 грн» наступним: "з утриманням відповідних податків та інших обов`язкових платежів". В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А. В.Котелевець О. Ю.Тичкова Повний текст постанови складено 03 лютого 2022 року.