Постанова 4818 № 953/7494/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року м. Харків Справа № 953/7494/21 Провадження № 22-ц/818/6047/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого Хорошевського О.М., Суддів Котелевець А.В., Яцини В.Б. Учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач - Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод», розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року, постановлене суддею Лях М.Ю., у справі за заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду в позовом, якому просив стягнути з ПАТ «Харківський котельно-механічний завод» (далі ПАТ «ХКМЗ», підприємство) на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 78178,68 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 15.06.2005 року він перебував у трудових відносинах із ПАТ «ХКМЗ» на посаді еколога з повним робочим днем. 29.05.2020 року його було звільнено за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Відповідач ПАТ «ХКМЗ» після звільнення позивача не провів повний розрахунок з останнім та не виплатив йому заробітну плату за березень, квітень та травень 2020 року в розмірі 13.129,18 грн, у зв`язку із чим позивач був вимушений звернутись до суду з позовною заявою про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні. Сплата заборгованості позивачу по заробітній платі була здійсненна ПАТ «ХКМЗ» 21.01.2021 року, у зв`язку із чим ОСОБА_1 було подано заяву про закриття провадження у справі. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09.02.2021 року провадження у цивільній справі № 953/21576/20 було закрито. Оскільки позивач був звільнений 29.05.2020 року, а сплата заборгованості по заробітній платі ПАТ «ХКМЗ» була здійснена на картковий рахунок ОСОБА_1 21.01.2021 року, тобто після спливу 162 робочих днів затримки такої виплати, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, що складає 78187,68 грн. На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року позовні вимоги задоволені. Стягнуто з Приватного Акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, з врахуванням податків та зборів у розмірі 78 187 (сімдесят вісім тисяч сто вісімдесят три) грн 68 коп. та судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп. В апеляційній скарзі ПАТ «Харківський котельно-механічний завод» просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку в сумі 78187,68 грн та ухвалити в цій частині нове яким зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 29.05.2020 по 21.01.2021, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Скарга містить посилання на те, що у підприємства виникли фінансові труднощі через введені на території України карантинні заходів, які вплинули на господарську діяльність. З урахуванням того, що перед звільненням заборгованість перед позивачем становила лише за березень 3661,71 грн та за квітень 4849,55 грн та є не співмірною із розміром середнього заробітку про який просить позивач, тому просить зменшити розмір відшкодування середнього заробітку. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки оскаржуване рішення винесене на підставі дослідження судом першої інстанції матеріалів справи, всебічного та повного з`ясування фактичних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, відповідно ст. 376 ЦПК України відсутні правові підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зі змісту апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» вбачається, що товариство оскаржує рішення лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що відповідач не виконав вимоги чинного законодавства та у день звільнення не здійснив відповідні виплати, внаслідок чого позивач має право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки. Судовим розглядом встановлено, що з 15.06.2005 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ПАТ «ХКМЗ» на посаді еколога та відповідно до наказу від 29.05.2020 року № 101-к «Про розірвання трудового договору» позивача було звільнено із займаної посади за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем відповідач здійснив 21.01.2021 року, що визнається та не оспорюється. Відповідно до відомостей довідки ПАТ «ХКМЗ», з 29.05.2020 року (дати звільнення) по 21.01.2021 року (дату виплати заробітної плати), кількість затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача становить 162 дні, середньоденна заробітна плата позивача, розрахована за попередні два місяці до звільнення становить 482,64 грн, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 78 187,6 грн, у тому числі: прибутковий податок у розмірі 14 073,78 грн та військовий збір у розмірі 1 172,82 грн. Встановлені судом першої інстанції обставини справи які підтверджені наданими доказами відповідачем не спростовані. Відповідно до статті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У статті 4 Кодексу Законів про працю України(далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексута інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною першої статті 47 КЗпП Українипередбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтями 116, 117КЗпП Українивстановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП Україниправові підстави для застосування матеріальної відповідальності. У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього Кодексувказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним». Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні,що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність. Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд ускладі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного судуу постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи,які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судова колегія виходить з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КабінетуМіністрів України від 08 лютого 1995№ 100(далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Як вбачається з пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 розділу IV Порядку вбачається, що обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати). Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Як вбачається з довідки Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» розмір середньоїденної заробітної плати, розрахований за попередні два місяці до звільнення, становить 482,64 грн. З 29.05.2020 року (дати звільнення) по 21.01.2021 року (дату виплати заробітної плати), кількість затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача становить 162 дні, а сума компенсації становить 78 187,6 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір середнього заробітку обчислений за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать йому від Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» у день звільнення, він має право на отримання середнього заробітку, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19). Підстав для зменшення такої суми, виходячи з критеріїв, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, судова колегія з урахуванням обставин даної справи не вбачає. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається Приватне акціонерне товариство «Харківський котельно-механічний завод» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист правлюдини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 4 ч. 1, ст. 376, 382, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський котельно-механічний завод» - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О.М. Хорошевський Судді: А.В. Котелевець В.Б. Яцина Повне текст постанови складено 25 листопада 2021 року.