Постанова 4818 № 635/7511/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 02 серпня 2021 року м. Харків справа №635/7511/20 провадження № 22-ц/818/4189/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Кругової С.С.. Тичкової О.Ю., Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Приватне акціонерне товариство «Куряжський домобудівельний комплекс», розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2021 року, ухвалене суддею Лук`яненко С.А., в залі суду в сел. Покотилівка, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом. На обґрунтування позову позивач зазначив, що він з 1991 року працював в ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на посаді змінного майстра з оплатою праці згідно з штатним розписом і 02.03.2020 року був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні з роботи розрахунок з ним не був проведений, заборгованість із заробітної плати не виплачена. Головний бухгалтер підприємства запевнила, що заборгованість буде сплачена не пізніше наступного дня, але до цього часу так і не була сплачена, довідку про заборгованість підприємства також не надала. Він вимушений був звертатись до Харківської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпраці у Харківській області, а також до Прокуратури Харківської області за захистом своїх прав. Посилаючись на норми ст.117 КЗпП України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із строку прострочення, який складає 177 робочих днів і середнього заробітку 368,96 грн. в день. Також позивач зазначає, що своїми неправомірними діями щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідачем заподіяна йому моральна шкода, яка полягає в тому, що у зв`язку із затримкою у виплаті заробітної плати він відчував моральні страждання, він втратив нормальні життєві зв`язки, повинен був економити на харчах, що негативно впливало на відносини в родині. Внаслідок порушення його законного права на заробітну плату він відчував приниження, втрату престижу і ділової репутації . Завдану моральну шкоду він оцінює в сумі 25000,00 грн. У зв`язку із чим, після уточнення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні на день складання позову у розмірі 65305,92 грн. і моральну шкоду у розмірі 25000 грн. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2021 року стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2020 по 13.11.2020 у сумі 65305,92 грн., моральну шкоду у сумі 2000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 673,05 грн. судового збору. В апеляційній скарзі представник Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги про стягнення середнього заробітоку за весь період затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача середнього заробітоку за весь період затримки розрахунку при звільненні, однак зазначає, що є підстави для зменшення вказаної суми до 3000 грн. Вказує, що судом не були враховані доводи відповідача щодо підстав зменшення стягнутої суми. Також вказує, що позивачем не було надано доказів того, що розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем складав саме 42 115,06 грн. В той час, як заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року дійсно існувала, була сплачена 19.11.2020 року в повному обсязі в розмірі 3412,50 грн. Судом першої інстанції не були враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, 6-113цс16, №569/6583/16-ц. Із рішення в частині стягнення моральної шкоди апелянт погодився та не оскаржує його в цій частині. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ­­­­­­­­­­­­­­­­­­ не підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку мотивовано тим, що дійсно при звільненні позивача за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України мало місце порушення його трудових прав з боку відповідача, що призвело до стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65305,92 грн. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 01.02.2005 року працював у ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс», на посаді змінного майстра, що підтверджується записами у його трудовій книжці. 02.03.2020 року позивач був звільнений із займаної посади відповідно до ст. 38 КЗпП України, згідно наказу №18-к від 02.03.2020 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію . При звільненні йому не була сплачена заборгованість по заробітній платі за 6 місяців, внаслідок чого ОСОБА_1 звертався 17.08.2020 року із скаргою до голови Харківської обласної державної адміністрації Кучера О., 03.11.2020 року із заявою до Прокурора Харківської області, в яких просив посприяти вирішенню питання про виплату йому АТ «КДБК» заборгованості із заробітної плати. За його зверненням до Головного управління Держпраці у Харківській області, йому була надана відповідь від 29.10.2020 року про те, що у зв`язку з ненаданням адміністрацією АТ «КДБК» документів, необхідних для проведення заходу державного нагляду (контролю), інспектором праці Головного управління Держпраці у Харківській області було складено Вимогу на надання документів для проведення заходу державного нагляду (контролю). Станом на 29.10.2020 року адміністрацією АТ «КДБК» документи до Головного управління Держпраці у Харківській області не надано, внаслідок чого був складений Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування, і запропоновано звернутись до суду. Відповідно до довідки №409 від 19.11.2020 року ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» остаточний розрахунок з ОСОБА_1 був здійснений 19 листопада 2020 року, що позивач не заперечує. Суму сплаченої заборгованості в довідці відповідач не вказав. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У статті 4 Кодексу законівпро працюУкраїни (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною першої статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Матеріали справи свідчать про те, що на момент звернення позивача до суду з позовом розрахунок по заробітній платі з ОСОБА_1 проведений не був. Вказані обставини не заперечує і відповідач. Однак, представник відповідача стверджує, що розмір заборгованості по заробітній платі складала 3412,50 грн. На підтвердження чого надав копію відомості від 19.11.2020 року на виплату грошей за лютий 2020 р. в сумі 3412,50 грн., а також копії відомостей за листопад 2019 року у розмірі 6734,0 грн., за грудень 2019 року у розмірі 8039,59 грн. Позивач зазначив, що заборгованість по заробітній платі з жовтня 2019 року по березень 2020 року становила 42115,06 грн. і відповідачем було йому сплачено 19.11.2020 року 42033 грн., а надані відповідачем відомості про виплату грошей є неправдивими, не містять належних реквізитів, підписів уповноважених осіб, а також вказані відомості він не підписував і грошей не отримував. Відомості про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року містяться в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 09.12.2020 року. Відповідачем не надано довідки про розмір сплаченої заборгованості ОСОБА_1 . Позивач наполягає на тому, що заборгованість по заробітній платі на час його звільнення становила 42 115,06грн. за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року. Такі доводи відповідачем не спростовані. Належних та допустимих доказів того, коли позивачу була виплачена заробітна плата за вказаний період - матеріали справи не містять. Відомість про виплату заробітної плати за лютий 2020 року на суму 3 420,50грн. сама по собі про наведене не свідчить. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відомості про виплату грошей за лютий 2020 року в розмірі 3412,50грн. не можуть слугувати підтвердженням, що існувала заборгованість саме в такому розмірі, інші довідки про суму заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 до суду не надані. У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогокодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним». Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновкудійшов Верховний Суд ускладі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судуу постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленомузакономабо договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненнівідповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи,які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судова колегія виходить з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінетуміністрів Українивід 08лютого 1995№ 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати). Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Відповідно до довідки ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» від 21.12.2020 року №480 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 368 грн.96 коп, з таким розрахунком середньоденної заробітної плати погодився позивач в судовому засіданні. Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає 65305,92 грн. (368,96грн./день х 177 робочих днів). Таким чином, розмір середнього заробітку обчислений судом першої інстанції вірно за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать йому від ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» у день звільнення, він має право на отримання середнього заробітку, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19). Відповідач погодився із таким розрахунком, однак вважає, що зазначена сума повинна бути зменшена судом до 3000 грн., оскільки підприємство перебуває у важкому матеріальному стані у зв`язку із введенням на території України карантину, внаслідок чого підприємство призупинило господарську діяльність, будівництво, що призвело до зменшення попиту і реалізації житла, зменшились доходи підприємства, скоротилась чисельність працівників. А стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі стане надмірним фінансовим тягарем для підприємства та призведе до порушень прав інших працівників. На підтвердження зазначеного відповідач надав довідку від 29.12.2020 року №491, згідно з якою за даними бухгалтерського обліку АТ «КДБК» обсяг надходжень грошових коштів за 9 місяців 2019 року склав 63124,9 тис. грн.., за 9 місяців 2020 року -29358,9 тис. грн.., а також довідку №492 від 29.12.2020 року про кількість працівників АТ «КДБК» станом на 01.10.2019 року-134 особи, станом на 01.12.2020 року-87 осіб. Підстав для зменшення суми стягнення, виходячи з критеріїв, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, судова колегія з урахуванням обставин даної справи не вбачає. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається представник ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс»- залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - Н.П.Пилипчук Судді - С.С. Кругова О.Ю. Тичкова