Постанова 4818 № 643/18279/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 18 жовтня 2021 року м. Харків справа № 643/18279/20 провадження № 22-ц/818/4230/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., ім`я (найменування) сторін: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2021 року в складі судді Поліщук Т.В., у с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» (далі - ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ») та просив стягнути з відповідача: компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати за період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року в розмірі 893,69 грн; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19 лютого 2020 року по 29 жовтня 2020 року; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн. Позов мотивовано тим, що з 01 квітня 2009 року по 20 вересня 2019 року він перебував з відповідачем у трудових стосунках. 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнився з роботи за власним бажанням, однак не отримав розрахунку. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2020 року з ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 8642,41 грн та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 21 вересня 2019 року по 18 лютого 2020 року. Зазначає, що у зв`язку з тим, що заборгованість по заробітній платі виплачена лише 29 жовтня 2020 року, він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «СКБ Укрелектромаш» на користь ОСОБА_1 : середній заробіток за час затримки проведення розрахунку за період з 19 лютого 2020 року по 29 жовтня 2020 року в розмірі 36 707,11 грн з утриманням із вказаної суми відповідних податків та інших обов`язкових платежів; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року в розмірі 893,69 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн та 840,80 грн - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із несвоєчасною виплатою ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні, на підставі статті 117 КЗпП України, останній має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку. Враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, наявність у відповідача певних утруднень для виплати заборгованості, пов`язаних із обов`язками сплатити борг за іншими зобов`язаннями, у тому числі за аналогічними вимогами, а також, що станом на 29 жовтня 2020 року заборгованість по заробітній платі фактично виплачена, суд на підставі принципу пропорційності зменшив розмір відповідальності за затримку розрахунку при звільненні до 36 707,11 грн. На підставі статті 34 Закону України «Про оплату праці» та норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням стоків їх виплати» суд першої інстанції вважав, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів за порушення термінів виплати за період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року в розмірі 893,69 грн. Відповідно до положень статтей 137, 141 ЦПК України вирішено питання про стягнення на користь позивача судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. 18 травня 2021 року ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, відповідно до якої враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Враховуючи обставини справи, скрутне фінансове становище відповідача в умовах введених карантинних заходів, наявності великої кількості відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення з ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» заборгованостей, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, не може перевищувати розмір самої заборгованості по заробітній платі. Також вказує, що при розрахунку середнього заробітку позивачем та судом першої інстанції не враховано число робочих днів, у зв`язку з чим розрахунок є невірним, а відповідно сума, яка підлягає стягненню, завищеною. Зазначає, що при ухваленні рішення про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати суд першої інстанції не врахував положення Податкового кодексу України та в резолютивній частині рішення не зазначив, що сума компенсації визначена без утримання податків та обов`язкових зборів. Також вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку. 15 червня 2021 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд розглядає апеляційну скаргу ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами з підстав, передбачених частиною першою статті 369 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам в повній мірі не відповідає. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 з 01 квітня 2009 року по 20 вересня 2019 року перебував з ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» у трудових стосунках. 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 6). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2020 року в справі № 643/18219/19 стягнуто з ТОВ «СКБ Укрелектромаш» на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 60 579,55 грн, з яких: заборгованість по заробітній платі - 38 642,41 грн; сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2019 року по 18 лютого 2020 року (а. с. 13 - 16). Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. ТОВ «СКБ Укрелектромаш» провело розрахунок з ОСОБА_1 29 жовтня 2020 року, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок). Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Пунктом 5 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньої (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Згідно з наказами ТОВ «СКБ Укрелектромаш» на підприємстві: - з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року включно встановлено неповний робочий час для працівників структурних підрозділів - 4 робочі дні; - з 01 лютого 2020 року по 31 березня 2020 року включно встановлено неповний робочий час для працівників структурних підрозділів - 4 робочі дні в лютому та 4 робочі дні в березні; - з 01 квітня 2020 року по 31 травня 2020 року включно встановлено неповний робочий час для працівників структурних підрозділів - 4 робочі дні в квітні та 4 робочі дні в травні; - з 01 червня 2020 року по 31 липня 2020 року включно встановлено неповний робочий день для працівників структурних підрозділів - 4 робочі дні в червні та 4 робочі дні в липні (а. с. 108 - 111). Таким чином, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен ґрунтуватися на кількості робочих днів за графіком роботи підприємства. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2020 року в справі № 643/18219/19 стягнуто з ТОВ «СКБ Укрелектромаш» на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 60 579,55 грн, з яких: заборгованість по заробітній платі - 38 642,41 грн; сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2019 року по 18 лютого 2020 року (а. с. 13 - 16). 29 жовтня 2020 року ТОВ «СКБ Укрелектромаш» провело виплату ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 38 642,41 грн. Таким чином, період за який повинен бути нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку - з 19 лютого 2020 року по 28 жовтня 2020 року. Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з ТОВ «СКБ Укрелектромаш» на користь ОСОБА_1 становить 18 280,95 грн, виходячи з такого розрахунку: 215,07 грн - середньоденна заробітна плата позивача * 85 робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, слід брати до уваги наступне. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Також, необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З огляду на викладене, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене та розмір середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню, судова колегія не вбачає підстав для його зменшення. Щодо позовної вимоги про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати судова колегія зазначає таке. Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У відповідності до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно з статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати є складовою частиною заробітної плати (додаткова заробітна плата). Таким чином, законодавством передбачена компенсація у випадку невиплати нарахованої заробітної плати. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Згідно з указаним Порядком, у разі затримки виплати компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Заперечень щодо проведеного позивачем розрахунку апеляційна скарга не містить. Виходячи з установлених обставин справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати на підставі статті 34 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», згідно з якою компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в порядку, встановленому чинним законодавством. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати суд першої інстанції не врахував положення Податкового кодексу України та в резолютивній частині рішення не зазначав, що сума компенсації визначена без утримання податків та обов`язкових зборів, судова колегія зазначає таке. Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу чи компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом зменшується на суму податків і зборів. Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія зазначає таке. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Матеріали справи свідчать, що адвокат Бірючинський Едуард Олександрович представляв інтереси клієнта ОСОБА_1 на підставі договору - доручення про надання правничої допомоги (далі - договір) від 17 серпня 2020 року. Відповідно до умов вказаного договору клієнт доручає адвокату представляти його права та законні інтереси в судах загальної юрисдикції, в тому числі в суді апеляційної інстанції з усіма правами передбаченими ЦПК України. Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору. Згідно з додатком б/н від 29 жовтня 2020 року до договору від 17 серпня 2020 року сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката у справі за позовом ОСОБА_1 становить 7 000,00 грн. 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та адвокат Бірючинський Е.О. підписали розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу. Сплата ОСОБА_1 адвокату Бірючинському Е.О. гонорару в розмірі 7 000,00 грн підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 29/10 від 29 жовтня 2020 року. Закон № 5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату, а оскільки адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність, до них не можуть бути застосовані положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13 та Положення про ведення касових операцій у національній валюті Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, оскільки останні не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку та не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Враховуючи наведене, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанцію, довідку, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Отже, квитанція до прибуткового касового ордеру, надана на підтвердження отримання від клієнта готівкових коштів за надання професійної правничої допомоги є належним доказом для підтвердження витрат учасника справи на професійну правничу допомогу. Дослідивши матеріали справи у взаємозв`язку з вищевикладеними нормами права, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, оскільки обсяг наданих адвокатом послуг є реальним та підтверджуються наданими доказами, а їх вартість оплачена позивачем. Пунктом 1 частини першої статті 376 ЦПК України встановлено, що неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судового збору з ухваленням в цій частині нової постанови про часткове задоволення позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). ОСОБА_1 за подання позову сплатив судовий збір в розмірі 840,80 грн, що документально підтверджується платіжним дорученням № 0.0.1926104689.1 від 02 грудня 2020 року (а. с. 30). ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» за подання апеляційної скарги сплатило судовий збір в розмірі 1 261,20 грн, що документально підтверджено платіжним дорученням № 719 від 17 травня 2021 року (а. с. 84). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 422,51 грн (38 100,80 грн - заявлені позивачем вимоги : 19 174,64 грн - задоволені позовні вимоги = 1,99 частина задоволених вимог; 840,80 грн : 1,99 = 422,51 грн). На користь відповідача підлягає стягненню з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 627,46 грн (38 100,80 грн - заявлені позивачем вимоги : 18 926,16 грн - вимоги, у задоволенні яких позивачу відмовлено = 2,01 частина вимог, в задоволенні яких відмовлено; 1 261,20 грн : 2,01 = 627,46 грн). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України). Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 204,95 грн (627,46 грн - 422,51 грн). Керуючись ст. ст. 141, 367, ч. 1 ст. 369, п. 2 ч.1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» - задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2021 року - скасувати в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і судового збору та ухвалити в цій частині нову постанову. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 280,95 грн (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят грн 95 коп.). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» судовий збір в розмірі 204,95 грн (двісті чотири грн 95 коп.). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина