Постанова Харківський апеляційний суд № 644/5509/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 22 липня 2021 року м. Харків справа №644/5509/20 провадження №22-ц/818/3401/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Харківський верстатобудівельний завод» розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівельний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівельний завод» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року, постановлене під головуванням судді Попової В.О. в залі суду в місті Харкові, (повний текст судового рішення складено 01 березня 2021 року), - в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшову був уточнений до Приватного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівельний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівельний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30 серпня 2019 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 38 335 грн. 34 коп., з послідуючим утриманням із вказаних в цьому абзаці сум податку на додану вартість та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівельний завод» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 298 грн. 69 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Харківський верстатобудівельний завод» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що стягнення з відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 38355,34 грн. призведе до перетворення відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України на каральну санкцію, що протирічить компенсаційному характеру заходів відповідальності в цивільному праві та принципів розумності, справедливості та пропорційності. Зазначає, що стягнутий середній заробіток в розмірі 38335,34 грн. перевищує суму заборгованості із заробітної плати, і є неспівмірним із ймовірними майновими втратами позивача у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, які за розрахунками відповідача склали 1745,03 грн., що у 22 рази менше ніж сума середнього заробітку стягнутої судом. А майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем як роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто стягнення середнього заробітку в розмірі 38335,34 грн. є невиправдано обтяжливим та непосильним для відповідача. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивач був звільнений 29.08.2019 року, проте при звільненні відповідач не здійснив остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем, який було здійснено лише 30.09.2020 року. У зв`язку з цим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.08.2019 року по 30.09.2020 року (273 робочих дня) у розмірі нарахованої та невиплаченої заробітної плати на дату його звільнення у сумі 38335,34 грн., з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем протягом періоду з 18.07.2017 року по 29.08.2019 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 5-9). На підставі Наказу № 227 від 29.09.2019 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, що підтверджується записом в трудовій книжці (а.с.9). Згідно Довідки ПАТ «Харківський Верстатобудівельний завод» наданої відповідачем на електронну адресу суду 24.02.2021 року, ОСОБА_1 працював в АТ «ХАРВЕРСТ» з 18.07.2017 року по 29.08.2019 року та займав посаду електромонтер з ремонту обладнання; станом на день звернення до суду, а саме: 28.07.2020 року заборгованість по виплаті заробітної плати складала 19 339 грн. 63 коп.: станом на 01.10.2020 року заборгованість перед ОСОБА_1 була погашена в повному обсязі; середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 262 грн. 41 коп. Як вбачається з розрахункового листа ОСОБА_1 (таб. номер НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ) за вересень 2019 року ПАТ «Харківський верстатобудівельний завод», борг підприємства на початок місяця складає 38 335 грн. 34 коп. (а.с.14). Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 18 липня 2017 року по 29 серпня 2019 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. 29 серпня 2019 року він був звільнений за власним бажанням (наказ № 227-к від 29.08.2019 року). На момент звільнення позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 19339 грн. 63 коп. Відповідач письмово не повідомив про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату заробітної плати. 30.09.2020 року відповідач погасив заборгованість по заробітній платі. Оскільки виплата заборгованості по заробітній платі виплачена несвоєчасно, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 118 451 грн. 13 коп.. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність. Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Здійснення розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок). Відповідно до абз.3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Пунктом 5 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів в період затримки. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач не виконав вимоги чинного законодавства та у день звільнення не здійснив відповідні виплати, внаслідок чого позивач має право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки. Доказів своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 відповідачем суду не надано. З виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 убачається, що заробітна плата виплачувалась наступним чином: - за листопад 2018 року була виплачена - 03.06.2019 року в сумі 3176,76 грн.; - за грудень 2018 року була виплачена - 03.07.2019 року в сумі 3765,56 грн.; 01.07.2019 року у сумі 500 грн.; - за січень 2019 року була виплачена - 04.09.2019 року в сумі 4857,92 грн.; - за лютий 2019 року була виплачена - 11.10.2019 року в сумі 500 грн., 17.10.2019 року у сумі 3882,36 грн., - за березень 2019 року була виплачена - 06.11.2019 року в сумі 700 грн., 26.11.19 року в сумі 4273,76 грн.; - за квітень 2019 року була виплачена - 17.12.2019 року в сумі 2500 грн.; 27.02.2020 року у сумі 1800 грн., 03.03.2020 року у сумі 481,67 грн. (а.с.17-19). Остаточна сума розрахунку була виплачена позивачу - 30 вересня 2020 року. Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять. Установивши при розгляді справи що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Разом з тим доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній виплаті остаточного розрахунку з позивачем при звільненні суду не надано. Враховуючи те, що повного розрахунку з позивачем в день звільнення проведено не було, тому в силу наведених вище норм ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ПАТ «Харківський верстатобудівельний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача складає 262 грн. 41 коп. В даному випадку, період затримки в проведенні розрахунку складає період з 30.08.2019, наступного дня з моменту звільнення, та по день кінцевого розрахунку з позивачем - 30.09.2020 року. ПАТ «Харківський Верстатобудівельний завод» не надано жодного документу, який би спростовував розрахунок середньоденної заробітної плати у вказаному розмірі, наданий позивачем. Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати позивачу, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку і про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30 серпня 2019 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 38 335 грн. 34 коп., яка відповідає розміру заборгованості станом на час звільнення позивача, з послідуючим утриманням із вказаних в цьому абзаці сум податку на додану вартість та інших обов`язкових платежів. Посилання апелянта на те, що позовні вимоги недоведені належними доказами, спростовуються матеріалами справи. Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу. Разом з тим заперечуючи проти позову відповідач не надав, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження факту виплати заробітної плати та проведення повного розрахунку при звільненні. При цьому у даному випадку саме відповідач, як юридична особа, яка веде бухгалтерський облік та зобов`язана виплачувати заробітну плату мала надати суду докази виконання свого обов`язку по виплаті заробітної плати працівникові та проведення остаточного розрахунку. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать йому від ПАТ «Харківський Верстатобудівельний завод» у день звільнення, він має право на отримання середнього заробітку, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку обґрунтовано визначений у розмірі заборгованості по заробітній платі на час звільнення позивача. Підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку колегія суддів не вбачає. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, щосередній заробіток стягнутий судом в сумі 38335,34 грн. перевищує суму заборгованості із заробітної плати, оскільки такі доводи суперечать фактичним обставинам справи і наявним у справі доказам. Посилання апелянта про неспівмірність стягнутих сум із ймовірними майновими втратами позивача, у зв`язку із затримкою розрахунку не приймаються колегією суддів, оскільки не відповідають вимогам закону. Закон не ставить розмір середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку у залежність від майнових втрат позивача. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК Українисуд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівельний завод» - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина