Постанова 4855 № 640/13450/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13450/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року (прийняте за наслідком розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, суддя Шулежко В.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, в якому просив: - визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю та видати відповідне посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації подало апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2020 скасувати та постановити нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що оскільки в документах наданих гр. ОСОБА_1 відсутня інформація про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчий документ підприємства про залучення його особисто до складу такого формування, то підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за даними документами немає. Для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, закон № 3552X11 містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. 02.02.2021 від Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (третя особа) надійшли пояснення. У відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26.07.2019 Київською міською державною адміністрацією. В експертному висновку від 25.03.1996 №5/96 Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності №540077 позивачу з 18.09.2000 встановлено 2 (другу) групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації з листом від 12.05.2020 щодо видачі йому посвідчення інваліда війни. За результатами розгляду даного звернення Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 18.05.2020 №6493/35-01/22 повідомило позивачу, що оскільки в поданих копіях документів відсутнє документальне підтвердження про залучення його до формувань Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наказом чи розпорядженням, в Управління відсутні підстави для видачі посвідчення інваліда війни. Не погоджуючись з відмовою у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), а досліджені документи підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок наявності у нього захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а відтак у позивача наявне право на встановлення статусу особи з інвалідністю відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-ХІІ). Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Частиною 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302). Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у 1986 році, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення. Зміст Положення № 302 свідчить, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, колегія суддів зазначає таке. Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО. З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи. Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Колегія суддів зазначає, що пунктом дев`ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 № 1770-IV. В пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено: "З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів. Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців. За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим. Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року". Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність. Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись. Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними. Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а та від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а, від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а та від 20 лютого 2019 року у справі № 817/237/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 826/11163/18. Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, колегія суддів зазначає, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Отже, обов`язковою передумовою для встановлення статусу особи з інвалідністю та видачі відповідного посвідчення є, зокрема, встановлення факту чи брав позивач участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, та чи наявне документальне підтвердження участі позивача у таких формуваннях. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Автотранспортного підприємства 09111 від 06.05.1986 №162 «Про переведення цивільної оборони підприємства на особливий режим роботи» зобов`язано, зокрема, штаб цивільної оборони підприємства перевести на цілодобове чергування; штабу підприємства підготовити план приведення в готовність системи цивільної оборони, перевірити систему оповіщення КПС; начальнику штабу ЦО об`єкта організувати цілодобове чергування поста РХН, здійснювати постійний контроль та облік за особовим складом і технікою, що беруть участь в заходах по ліквідації наслідків підвищеного рівня радіації. Відповідно до довідки Автобусного парку № 8 «Про перейменування підприємств» згідно з наказом Міністерства автотранспорту УРСР від 29.04.1086 №91 Автотранспортне підприємство 09111 (АТП-09111) перейменовано в Автотранспортне підприємство 33027 (АТП-33027). Відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 , зокрема, з 19.12.1984 був зарахований до АТП-09111 водієм, а в подальшому працював на посаді водія у перейменованому АТП-33027. Наказом АТП-33027 від 01.08.1986 №45 «Про командирування водіїв» відряджено ряд працівників в зону Чорнобильської катастрофи, у тому числі зобов`язано відрядити ОСОБА_1 , таб. №2139 в період з 04.08.1986 по 10.08.1986 строком на 7 (сім) днів в м. Чорнобиль. Крім того, згідно копії маршрутного листа водія ОСОБА_1 , який здійснював роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, останнім виконувались пасажирські перевезення у м. Чорнобиль, промплощадку тощо, починаючи з травня 1986 року по січень 1991 року. Вищевказане також підтверджується листом Київської обласної державної адміністрації від 24.04.2020 №01.1-14/718. Крім того, позивач звернувся до Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації із зверненням щодо підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони. За результатами розгляду звернення позивача, Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації листом від 24.04.2020 №01.1-14/718 повідомив, що наказом АТП-09111 від 06.05.1986 №162 «Про переведення цивільної оборони підприємства на особливий режим роботи» та наказом АТП-33027 від 01.08.1986 №45 «Про командирування водіїв». Також, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 26.07.2019, яке є безстроковим та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відтак, з огляду на вищевказане у сукупності, досліджені документи підтверджують факт участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок наявності у нього захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на встановлення статусу особи з інвалідністю відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу та видачі посвідчення особи з інвалідністю є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача встановити позивачу статус та видати посвідчення інваліда війни, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина. Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України). Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення. Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано належні і допустимі докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому наявні підстави щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю з видачею відповідного посвідчення. Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А.Б. Парінов О.О. Беспалов