Постанова 4855 № 640/265/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/265/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю. за участю секретаря Ковтун К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування висновку, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань про: - визнання протиправним та скасування висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б», «В», у 2019 році від 02.12.2019 року в частині, що стосується головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 , затверджений наказом директора Державного бюро розслідувань Романом Трубой №466-ос від 02.12.2019; - визнання протиправним та скасування наказу директора Державного бюро розслідувань №466-ос від 02.12.2019 «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б», «В», у 2019 році» в частині, що стосується головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 ; - визнання протиправним та скасування наказу директора Державного бюро розслідувань від №530-ос від 27.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 »; - визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. Директора Державного бюро розслідування №4-ос від 03.01.2020 «Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 27 грудня 2019 року №530-ос від 27.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновлення на посаді головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань з 03.01.2020 року, допустивши рішення в цій частині до негайного виконання; - стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що позовна заява ОСОБА_1 не містить належного обґрунтування та посилання на наявність фактів, які б вказували на порушення Державним бюро розслідувань законодавства щодо процедури (порядку) проведення щорічного оцінювання її службової діяльності. У той же час відповідач зазначив, що ним оцінювання результатів службової діяльності ОСОБА_1 за 2019 рік було проведено об`єктивно, неупереджено та в порядку, визначеному законодавством із дотриманням правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції. Крім того, з метою врегулювання конфлікту інтересів директором ДБР ОСОБА_2 було видано наказ №279 від 11.10.2019, яким вирішено здійснити врегулювання конфлікту інтересів, який виник між позивачем та в.о начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_3 , шляхом застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчинення нею певних дій чи прийняття рішень. Апелянт зазначив, що оскільки ОСОБА_3 упродовж 2019 року був безпосереднім керівником позивачки та керівником самостійного структурного підрозділу в якому вона працювала, ніхто крім нього не міг об`єктивно та неупереджено оцінити результати роботи позивачки за 2019 рік. На переконання відповідача для встановлення наявності конфлікту інтересів обов`язково мають бути наявні всі складові конфлікту інтересу: приватний інтерес та його суперечність із службовими повноваженнями. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та у відповідності з вимогами ст.242 КАС України ухвалив законне судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що наказом Державного бюро розслідувань від 15.08.2018 року №48 о/с відповідно до частини 3 статті 14 та пункту 9 частини 1 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань, як обрану за конкурсом з 16 серпня 2018 року з випробувальним строком 6 місяців. 11.10.2019 Директором Державного бюро розслідувань було видано наказ №279, яким наказано, зокрема здійснити врегулювання конфліктів інтересів, який виник у в.о. начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_3 , під час виконання службових повноважень, а саме визначення результатів виконання завдань державного службовця центрального апарату Державного бюро розслідувань, що займає посаду державної служби категорії «В» у 2019 року, а саме головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 шляхом застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчинення нею певних дій чи прийняття рішень. В.о. начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_3 зобов`язано проводити оцінювання результатів службової діяльності головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 за 2019 рік з дотриманням законодавства та у присутності керівника Управління кадрової роботи та державної служби ОСОБА_4 . Додатком 2 до наказу Державного бюро розслідувань від 01.10.2019 року №370-ос затверджено графік проведення оцінювання державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б» і «В». ОСОБА_1 було надано завдання, ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В», із яким остання ознайомлена 28.12.2018 року. 10.10.2019 позивачем було підготовлено звіт про виконання завдань ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В». 11.10.2019 в.о. начальником Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_3 складено результати виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» ОСОБА_1 - головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ. У вказаних результатах зазначено, що більшість завдань виконано не якісно, державний службовець протягом тривалого період часу не зміг адаптуватися та якісно їх виконувати. Більшість виконаних завдань потребували суттєвого доопрацювання керівником. Подані держслужбовцем виконані завдання містили численні орфографічні помилки та смислові неточності. На неодноразові усні зауваження та попередження держслужбовець не реагував і відношення до виконання завдань не змінив. На підставі викладеного відповідачем було сформовано негативний висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б», «В», у 2019 році від 02.12.2019 року в частині, що стосується головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 02.12.2019 директором Державного бюро розслідувань прийнято наказ №466-ос «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б», «В», у 2019 році», зокрема й у частині, що стосується головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 . В подальшому, Державним бюро розслідувань прийнято наказ від 27.12.2019 року №530-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » у відповідності до якого позивачку звільнено з посади головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань з 27 грудня 2019 року з припиненням державної служби у зв`язку з отриманням негативної оцінки за результатами службової діяльності. Наказом Державного бюро розслідувань від 03.01.2020 року №4-ос «Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 27 грудня 2019 року №530-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України внесено зміни до наказу Державного бюро розслідувань від 27 грудня 2019 року №530-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » такі зміни: у пункті 1 цифри та слова « 27 грудня 2019 року» замінити цифрами та словами « 02 січня 2020 року»; у пункті 2 цифри та слова «з 16 серпня по 27 грудня 2019 року» замінити цифрами та словами «з 16 серпня 2019 року по 02 січня 2020 року». Не погоджуючись із вищевказаними наказами відповідача, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом про їх скасування та поновлення на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до приписів статті 4 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) державна служба в Україні здійснюється з дотриманням, зокрема, таких принципів: - верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; - законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; - професіоналізму - компетентне, об`єктивне і неупереджене виконання посадових обов`язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону; - доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень. За змістом статті 8 Закону №889-VIII державний службовець зобов`язаний, зокрема, дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності. Статтею 44 Закону №889-VIII визначено, що результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар`єри. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції, виконання індивідуальної програми професійного розвитку, а також показників, визначених у контракті про проходження державної служби (у разі укладення). Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", здійснюється безпосереднім керівником державного службовця та керівником самостійного структурного підрозділу. Державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання. Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення. За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням. У разі отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності такий державний службовець звільняється із служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 цього Закону та з ним розривається контракт про проходження державної служби (у разі укладення). Висновок, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності, може бути оскаржений державним службовцем у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону. Державний службовець має право висловити зауваження щодо оцінювання результатів його службової діяльності, які долучаються до його особової справи. Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених приписів ст. 44 Закону №889-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2017 за №640 затверджений Типовий порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців (далі Порядок №640). Порядком №640 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 10 липня 2019 року № 591) визначено, що метою оцінювання є визначення якості виконання державним службовцем поставлених завдань, а також прийняття рішення щодо його преміювання, планування службової кар`єри, визначення потреби у професійному навчанні (пункт 2). Оцінювання проводиться з дотриманням принципів об`єктивності, достовірності, доступності та прозорості, взаємодії та поваги до гідності державного службовця (пункт 3). Оцінювання проводиться на підставі ключових показників, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним загальних правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції (пункт 7). Оцінювання проводиться поетапно: визначення завдань і ключових показників; визначення результатів виконання завдань; затвердження висновку (крім випадків, коли жодне із визначених завдань не підлягає оцінюванню) (пункт 9). Завдання і ключові показники повинні відображати кінцевий результат, на досягнення якого спрямовано службову діяльність державних службовців, вимірюватися в кількісному та/або якісному вираженні (пункт 10). Завдання і ключові показники державних службовців, які займають посади державної служби категорій Б і В, визначаються за формою згідно з додатком 7 з урахуванням стратегічних документів державного та/або регіонального рівня, річного плану роботи державного органу, завдань, функцій та обов`язків, визначених у положенні про державний орган, положенні про відповідний структурний підрозділ, посадовій інструкції (пункт 33). Згідно з пунктом 3 частини 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності. Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що однією із підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та відповідно звільнення державного службовця із займаної посади є отримання ним негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності. Суд першої інстанції заслухав доводи сторін, допитав свідків, ретельно дослідив наявні у матеріалах справи докази та встановив наступне. Оцінювання результатів службової діяльності державного службовця - позивача було здійснено в.о. начальником Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Білоусенком М.В., який у відповідності до Порядку №640 є керівником вищого рівня по відношенню до посади державної служби, яку займає ОСОБА_1 . При цьому вказане оцінювання на виконання наказу Державного бюро розслідувань №279 від 11.10.2019 було здійснено в порядку врегулювання конфліктів інтересів, який виник у в.о. начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_3 , під час виконання службових повноважень та позивача, а саме шляхом застосування зовнішнього контролю за виконання особою відповідного завдання, вчинення нею певних дій чи прийняття рішень. У судовому засіданні суд першої інстанції було допитано у якості свідка ОСОБА_3 , який повідомив, що він як керівник позивача був не задоволений її роботою, негативна оцінка останньої пов`язана з допущенням численних орфографічних, пунктуаційних помилок у підготовлених нею текстах, смислові неточності у них. Вказував, що для виконання покладених на неї завдань необхідно було залучення інших осіб, здійснення контролюю її діяльності та інші обставини, які, у тому числі відображені у спірному висновку. Крім того, у якості свідка було допитано ОСОБА_4 , який здійснював зовнішній контроль за дотриманням законодавства в.о. начальником Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_3 під час виконання завдання та вчинення дій щодо оцінювання результатів службової діяльності головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 за 2019 рік, у формі присутності під час виконання відповідного завдання та вчинення дій. Так, вказаний свідок повідомив, що здійснював під час оцінювання виключно стороннє спостереження при співбесіді. В.о. начальником Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_3 задавались питання позивачу по завданню, оцінки при співбесіді не виставлялись, а остання, на його думку, проводилась неупереджено. ОСОБА_4 зазначив, що не міг оцінити якість завдань, оскільки не фахівець в цій галузі, а його роллю було недопущення конфлікту. Також, ОСОБА_4 вказав, що оцінювання проводилось безпосереднім керівником та ніхто не міг вплинути на це в силу чинного законодавства. Проаналізувавши матеріли адміністративної справи суд першої інстанції дійшов висновку, з яким колегія суддів у повному обсязі погоджується, що належними та достатніми доказами підтверджено факт наявності конфлікту інтересів між позивачем та в.о. начальником Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Білоусенком М.В., який, в свою чергу, здійснював оцінювання останньої. Так судом встановлено, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа №640/13420/19, предметом розгляду якої є позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, треті особи - Національне агентство України з питань державної служби, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу Державного бюро розслідувань від 27.05.2019 №134-ос в частині покладення виконання обов`язків начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань на ОСОБА_3 , зобов`язання Державне бюро розслідувань розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.06.2019 про покладення на неї виконання обов`язків начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань. В рамках вказаної справи було встановлено, що в процесі виконання своїх трудових обов`язків позивачу стало відомо, що посада керівника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань є вакантною. 27.05.2019 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про її призначення виконуючим обов`язки керівника вказаного відділу на підставі частини п`ятої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», як найстаршого за віком службовця підрозділу. Державним бюро розслідувань прийнято наказ від 27.05.2019 №134-ос, відповідно до якого виконання обов`язків за вакантною посадою начальника Відділу покладено на ОСОБА_3 . При цьому Державним бюро розслідувань було розглянуто запит ОСОБА_1 від 27.05.2019 та листом від 30.05.2019 №01-8051 повідомлено, що виконання обов`язків за вакантною посадою начальника Відділу з 27.05.2019 покладено на ОСОБА_3 , головного спеціаліста сектору по роботі зі ЗМІ та веб-ресурсами, який не є найстарший за віком службовцем підрозділу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про зобов`язання вчинити дії було задоволено та зобов`язано Державне бюро розслідувань розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.06.2019 про покладення на неї виконання обов`язків начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань із врахуванням висновків суду. Вказані обставини на переконання колегії суддів свідчать про існування на момент проведення оцінювання між позивачем та ОСОБА_3 , на якого було покладення виконання обов`язків начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань реального конфлікту інтересів, та водночас спростовують доводи апелянта про те, що позивачем було штучно створено конфлікт інтересів. Так, Законом України Про запобігання корупції від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (надалі - Закон №1700-VII) визначені правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. Згідно ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень; приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Відтак, для конфлікту інтересів характерна наявність трьох об`єктивних ознак: приватний інтерес, службові повноваження, суперечність між ними, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішення або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання службових повноважень. Згідно ч. 1, 3 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, до яких, зокрема, відносяться державні службовці, посадові та службові особи інших державних органів, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів. Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу. Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз`яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про запобігання корупції» зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом: 1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; 2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; 3) обмеження доступу особи до певної інформації; 4) перегляду обсягу службових повноважень особи; 5) переведення особи на іншу посаду; 6) звільнення особи. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у яких наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади. При цьому, положення ч. 3 та ч. 4 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» містять імперативні норми, які покладають на безпосереднього керівника або керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, обов`язок щодо: прийняття рішення про врегулювання у підлеглої особи конфлікту інтересів протягом двох робочих днів після отримання повідомлення; повідомлення підлеглої особи про прийняте рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів; вжиття передбачених Законом заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у підлеглої особи. Спосіб врегулювання конфлікту інтересів обирається керівником, оскільки саме він, володіє ситуацією у підконтрольній чи підпорядкованій сфері, обізнаний з обсягом повноважень підлеглих осіб та способами реалізації таких повноважень, повноважний ухвалювати рішення щодо підлеглих, а отже має всі можливості для вжиття ефективних заходів з урахуванням всіх обставин та у відповідності до Закону, а також передбачити наслідки таких заходів. Дотримання встановлених законодавцем вимог щодо запобігання та врегулювання потенційного конфлікту інтересів унеможливлює виникнення в особи випадків реального конфлікту інтересів. При цьому, що заходи зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів, передбачені ч. 1 ст. 29 Закону, в розумінні положень розділу V Закону повинні бути застосовані стосовно особи, у діяльності якої наявний конфлікт інтересів, а не до підлеглої особи. Тобто, до особи яка має відповідне коло службових (організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських) повноважень. Суд першої інстанції правильно зазначив, що оцінювання позивача було здійснено в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів особою, з якою у неї наявний такий конфлікт - ОСОБА_3 , суть якого полягає у виконанні нею чи ОСОБА_3 обов`язків начальника Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань, тобто щодо займаної посади. За наявності конфлікту інтересів між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо займаної посади, здійснення оцінювання службової діяльності позивача ОСОБА_3 було неможливим. Фактично за наявності конфлікту інтересів між позивачем та ОСОБА_5 , останній був позбавлений можливості забезпечити виконання мети оцінювання, а саме безстороннього визначення якості виконання ОСОБА_1 поставлених завдань. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б», «В», у 2019 році від 02.12.2019 року, в частині що стосується головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 не відповідає принципам об"єктивності, достовірності, доступності та прозорості, взаємодії та поваги до гідності державного службовця, та суперечить пункту 4 Порядку №640. З урахування наведеного у сукупності колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний висновок не відповідає критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, водночас відповідачем не забезпечено виконання в повній мірі мети оцінювання та принципів такого оцінювання. З урахуванням наведеного підстави для оцінки оскаржуваного висновку відсутні, з огляду на те, що останній сформований за наявності конфлікту інтересів. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б», «В», у 2019 році від 02.12.2019 року в частині, що стосується головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 , затверджений наказом директора Державного бюро розслідувань Романом Трубой від 02.12.2019 року №466-ос. Позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Державного бюро розслідувань від 02.02.2019 року №466-ос «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорії «Б», «В», у 2019 році» в частині, що стосується головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ОСОБА_1 ; визнання протиправним та скасування наказу Державного бюро розслідувань від №530-ос від 27.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнання протиправним та скасування наказу Державного бюро розслідування від 03.01.2020 року №4-ос «Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 27 грудня 2019 року №530-ос від 27.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » - є похідними, а тому також підлягають задоволенню. Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вийшов за межі позовних вимог та поновив ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань з 03.01.2020 року, а також стягнув на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 245 817, 00 грн., розрахованого відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. З огляду на викладене у сукупності, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву. Обґрунтувань неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 322 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 17.02.2021. Головуючий суддя Є.В. Чаку Судді: І.В.Федотов А.Ю.Коротких