Постанова Вінницький апеляційний суд № 132/2432/20

Справа № 132/2432/20 Провадження № 22-ц/801/323/2021 Категорія: 60 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 рокуСправа № 132/2432/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В., за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І., за участю сторін: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №132/2432/20 за позовом ОСОБА_1 до Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року, яке ухвалене суддею Сєліним Є.В. в Калинівському районному суді Вінницької області, в с т а н о в и в : У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Корделівка Калинівського району Вінницької області померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,20 га, яка знаходиться за цією ж адресою. За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 18 березня 1987 року, згідно якого заповіла належний їй житловий будинок позивачу та ОСОБА_4 в рівних частках. З 2000 року він постійно проживає на території Російської Федерації, а також те, що правовстановлюючі документи на спадкове майно втрачено, вважає, що він пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин. Тому просив суд визначити додатковий строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 строком в один місяць з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем з поважних причин пропущено строк для подання заяви про прийняття спадщини. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склала заповіт, який був посвідчений виконавчим комітетом Корделівської сільської Ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області та зареєстрований в книзі для запису нотаріальних дій під № 13, згідно якого належний їй на праві власності жилий будинок з господарчими будівлями, що знаходиться в селі Корделівка Калинівського району Вінницької області заповіла синам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 порівну. Згідно листа Калинівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 29 травня 2020 року №810/20.6-35, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У визначений законом строк та у встановленому законом порядку позивач ОСОБА_1 спадщину після смерті матері не прийняв, оскільки відсутні будь-які належні та допустимі докази, що він вступив в управління або користування спадковим майном. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. У частині п`ятій Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, зазначено що правила Книги шостої ЦК України (щодо спадкування) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. За змістом зазначеного припису відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР. У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті відкрилась спадщина, строк на прийняття якої закінчився 22 січня 2002 року, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР 1963 року. Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у статті 21 цього Кодексу. Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Статтею 549 ЦК Української РСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (стаття 1245 ЦК України). Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 663/2151/17 провадження № 61-1517св20. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов`язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов`язана неможливість прийняття спадщини тощо. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення спадкоємцю ОСОБА_1 додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надав, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк у період з 22 липня 2001 року до дня звернення до суду з цим позовом, а саме до 07 серпня 2020 року, що у силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Позивач не був позбавлений можливості подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування, а тому проживання позивача за межами України, а саме на території Російської Федерації, не може вважатись поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 04 березня 2020 року у справі № 640/8507/17 (провадження № 61-28865св18), від 04 червня 2020 року у справі № 601/1157/19 (провадження № 61-4901св20), від 02 квітня 2020 року у справі № 420/23/18 (провадження № 61-1883св19). З огляду на це, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що проживання спадкоємця за межами України є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Також, апеляційний суд не бере до уваги роз`яснення приватного нотаріуса Калинівського районного округу Вінницької області Варламова О.В. за вих.№ 141/01-16, виходячи з наступного. Згідно статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії. За роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що викладені у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, слід перевіряти наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Як встановлено судом, матеріали справи не містять постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії через пропуск строку на звернення із заявою про прийняття спадщини. При цьому, роз`яснення приватного нотаріуса Калинівського районного округу Вінницької області Варламова О.В. за вих.№ 141/01-16, яким роз`яснюється необхідність позивачу звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, за своєю правовою природою не може собою підміняти постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, адже нотаріус відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про нотаріат» зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Законом. Таким чином, право на звернення до суду з позовом про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у позивача виникне в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів, а саме в даному конкретному випадку після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, яка буде оформлена в передбаченій законом формі (постанові), що чітко визначено діючим законодавством. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки ці вимоги не можуть вважатись обґрунтованими. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, суд першої інстанцій правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2021 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Матківська М.В.