Постанова Київський апеляційний суд № 759/19779/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/794/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 759/19779/18 10 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Желепи О.В. - Олійника В.І. при секретарях - Осінчук Н.В., Климчук Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року, постановленого під головуванням судді Коваль О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна, ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення,- в с т а н о в и в : У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Київської міської ради (далі - КМР), Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Святошинська РДА), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна (далі - приватний нотаріус КМНО Гордієнко О. В.) про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення. Позов мотивований тим, що позивач не може отримати свідоцтво про спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка є її бабусею, на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в матеріалах спадкової справи відсутній оригінал документа, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру. Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на ім`я померлої ОСОБА_3 , оскільки згідно зі статтею 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення), дублікат може видаватись винятково за заявою власника. При цьому у відмові зазначається, що спірна квартира приватизована на одну особу - ОСОБА_3 , яка померла. Документи, що засвідчують право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 існували, проте були втрачені та не можуть бути відновлені, оскільки власник помер. Для захисту своїх прав позивач змушена звернутись до суду з вищезазначеним позовом. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що після смерті він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Багдасарової О.М., яка посвідчувала заповіт, з приводу оформлення спадщини, але вона фактично ввела його в оману, повідомивши, що він не може оформити спадщину через існування якоїсь заборони. В той же час його було повідомлено, що за наявності заповіту та проживання з померлою на час смерті бабусею йому не має про що хвилюватися і що квартира у будь-якому випадку оформлена на нього як єдиного спадкоємця за заповітом. Тому він не вчиняв подальших дій по оформленню спадщини, тим більше, що її оформлення потребує значних фінансових затрат. Вказував на те, що оскаржуваним рішення його фактично позбавлено права на спадкування за заповітом, який є дійсним та ніким не оспорюваним. Крім того, вказував на те, що він не заявляв про відмову від спадщини, а тому вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Також зазначав, що він не був повідомлений про час та місце судових засідань, у зв`язку з чим не зміг скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, не мав змоги подати до суду свої докази, заперечення, доводи та міркування. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях, та не спростовують висновків суду першої інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У постанові зазначено, що при новому розгляді справи апеляційним судом необхідно з урахуванням суті спірних правовідносин з'ясувати чи прийняв ОСОБА_1 спадщину за заповітом у передбачений законом строк. В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення. Представник третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гордієнко О.В. - Кобилецький О.І. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення. Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він є сусідом ОСОБА_1 , проживає у квартирі АДРЕСА_2 . У період часу з 2014 року і на даний час ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_3 . Про проживання у квартирі АДРЕСА_1 йому нічого не відомо. Третя особа ОСОБА_1 та його представник в судове засідання 10 лютого 2021 року не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, адвокат Лисюк М.О. надіслав на електронну адресу клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він не може прибути в судове засідання у зв`язку із хворобою. Колегія суддів у задоволенні даного клопотання відмовила, з тих підстав, що вказане клопотання надіслане на електронну адресу суду не було підписано ЕЦП, а також на підтвердження тієї обставини, що представник захворів не було додано до клопотання лікарняного листа. Крім того, колегія суддів враховує, що справа у провадженні апеляційного суду перебуває з березня 2020 року, учасники справи надавали пояснення у даній справі, в судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва, у зв`язку із заявленими третьою особою та його представником клопотаннями про допит свідків, явка яких так і не була забезпечена останніми, тому колегія суддів з урахуванням розумних строків розгляду справи, вважала можливим проводити розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та його представника. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи та свідка, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (бабуся позивача та третьої особи), що підтверджується актовим записом про смерть № 171 від 22 липня 2016 року, вчиненим Святошинським районним у місті Києві відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є позивач ( ОСОБА_2 ) та третя особа ( ОСОБА_1 ). 15 грудня 2006 року ОСОБА_3 склала заповіт на позивача, згідно з яким заповіла їй усе своє майно. Цей заповіт посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л. С., про що зроблено запис в реєстрі за №8044. 24 листопада 2009 року ОСОБА_3 склала заповіт наОСОБА_1 , за умовами якого заповіла останньому усе своє майно. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1212 та внесений до спадкового реєстру, про що свідчить довідка № 44904639 від 29 серпня 2016 року. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О.В. після отримання заяви про прийняття спадщини від позивача та перевірки спадкового реєстру, відкрив спадкову справу та вніс відповідну інформацію до спадкового реєстру, номер у спадковому реєстрі 59424952, що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 29 серпня 2016 року № 44904629. У зв`язку з відсутністю у позивача оригіналу документа, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, 14 вересня 2017 року приватний нотаріус Гордієнко О. В. звернулась до КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за інформацією, що підтверджує право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 із зазначенням назви документа та його реквізитів. Згідно з Інформаційною довідкою від 27 вересня 2017 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вказана квартира зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого 30 березня 1993 року, номер у реєстровій книзі - 1443. 11 квітня 2018 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Гордієнко О.В. із заявою, у якій просила звернутись до Святошинської РДА про видачу дубліката свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_3 . Листом від 04 травня 2018 року Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_3 , оскільки у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), жилі приміщення у гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі дублікат видається за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації. Листом від 19 червня 2018 року Святошинська РДА вдруге відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на вищевказану квартиру, зазначивши, що спірна квартира приватизована на одну особу (померлу ОСОБА_3 ). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є єдиним спадкоємцем після смертіОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, а у позасудовому порядку не може оформити право на спадщину, а ОСОБА_1 спадщини не прийняв, оскільки у встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шестимісячний строк із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини не звертався, за місцем проживання спадкодавця він не мав зареєстрованого місця проживання, а відповідно не є таким, що прийняв спадщину. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування, заяву про прийняття спадщини. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину за заповітом у визначені ЦК України строки. Суд першої інстанції вірно врахував пояснення приватного нотаріуса Гордієнко О.В., яка в судовому засіданні пояснила, що про жодні рішення судів з приводу поновлення строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 їй не відомо, офіційні відомості з цього приводу відсутні, єдиною підставою відмови у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом є відсутність у неї правовстановлюючого документа на квартиру, що належала спадкодавцю. Вказані обставини також підтверджуються матеріалами справи, та не спростовані ОСОБА_1 під час перегляду справи апеляційним судом. Водночас згідно з частиною статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Судом першої інстанції встановлено, що згідно листа Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації № 773/26 від 10.05.2017 року на час смерті ОСОБА_3 вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім ОСОБА_3 , за останнім місцем її проживання інших громадян не зареєстровано. Відповідно до ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В порушення вказаних норм процесуального права, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів щодо проживання з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. Більше того, свідок ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_3 . Посилання ОСОБА_1 на те, що він займався похованням бабусі, що на його думку підтверджує факт проживання з останньою, колегія суддів відхиляє, оскільки факт проживання зі спадкодавцем не може підтверджуватися свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть, довідкою про причину смерті, довідкою на одержання праху. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність зареєстрованих громадян за останнім місцем проживання ОСОБА_3 , та не проживання ОСОБА_1 за останнім місцем проживання ОСОБА_3 виключає фактичне прийняття спадщини ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону. Отже, право власності ОСОБА_3 на квартиру виникло в 1993 р. та визнається дійсним, оскільки таке майно було зареєстроване власником, а саме ОСОБА_3 відповідно до діючих тоді норм Закону про що свідчить інформаційна довідка КП КМР «Київського БТІ» від 27.09.2017 року, яка міститься в матеріалах спадкової справи, яка витребовувалася судом згідно відповідної ухвали суду. Крім того, з`ясовано, що згідно діючого тепер Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на цю квартиру у відповідному реєстрі не зареєстровано, про що свідчить відповідний витяг інформації, який також міститься в матеріалах спадкової справи, яка знаходиться в даній цивільній справі (а.с. 60). 11.10.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гордієнко О.В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 1/02-31, оскільки позивачем не було надано оригіналу документа, що посвідчує право власності спадкодавця - ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до положень ст.ст. 1216- 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Для спадкування за правом представлення характерна черговість, як і для спадкування за законом. Спадкоємці за правом представлення спадкують в ту чергу, в яку спадкував би їх померлий родич. Спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Положення ч.ч. 1-4 ст. 1268 ЦК України, ч. 1 ст. 1269 ЦК України , ч. 1 ст. 1270 ЦК України вказують на те, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем її відкриття або шляхом проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику про спадкування» за наявності заповіту на все майно правило частини другої статті 1223 ЦК застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом. У разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Згідно з інформаційним листом від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Враховуючи, що позивач в установлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона є такою, що прийняла спадщину. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності. Оскільки, судом встановлено, що дійсно належні позивачці права щодо власності на спадкове майно на вказану частку квартири не визнаються іншими особами такі підлягають захисту, шляхом визнання відповідного права власності в порядку спадкування за правом представлення. Судом першої інстанції вірно встановлено, що правовстановлюючий документ на квартиру у позивача відсутній, проте спірна квартира входить до складу спадщини, оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 така квартира належала спадкодавцю на праві власності, яке було зареєстроване згідно чинного на той час законодавства, а позивач є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину у відповідний строк та спосіб. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов підлягає задоволенню. Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Згідно із п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. З матеріалів справи вбачається, що третя особа ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки судова повістка, направлена на адресу: АДРЕСА_3 повернулась до суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т.2 а.с. 69). Виходячи з наведених норм ЦПК України, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, є лише повідомлення про вручення рекомендованого листа. Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про наявність судового спору і про час та місце розгляду справи. Не повідомивши ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, суд фактично позбавив його права на участь у вирішенні справи, що з урахуванням існуючих правил подання доказів у справі, має суттєве значення для її розгляду в цілому. Внаслідок цього має місце порушення принципів змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неналежного його повідомлення знайшли своє підтвердження. Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Виходячи з положень п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, є самостійною підставою для скасування судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року постановлене з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з цих підстав з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна, ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженау касаційному порядку до Верховного Судупротягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: