Постанова Київський апеляційний суд № 752/11145/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 серпня 2024 року м. Київ Справа № 752/11145/23 Провадження № 22-ц/824/12395/2024 Резолютивна частина постанови оголошена 07 серпня 2024 року Повний текст постанови складено 08 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Желепи В.В. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Голосіївськогорайонного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Хоменко В.С. 19 лютого 2024 року,- В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, в якому просила визнати за нею право власностіна 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_3 , яка успадкувала її після смерті ОСОБА_4 . Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , яка за життя прийняла за законом спадщину після своєї дочки ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано на 4-х осіб в рівних частках, а саме: ОСОБА_3 - її мати; ОСОБА_4 - донька ОСОБА_3 ; ОСОБА_5 - чоловік ОСОБА_4 та батько ОСОБА_2 ; ОСОБА_2 - син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності та довідкою БТІ. Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями були ОСОБА_5 - чоловік, померлий пізніше дружини, її син ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , її мати, частка спадщини якої становить 1/3 від 1/4 частки квартири, тобто 1/12 частку квартири. ОСОБА_3 за життя прийняла за законом спадщину після своєї дочки, яка становить 1/3 від частки спірної квартири, тобто 1/12 частку квартири, однак за життя не отримала свідоцтва про право на спадщину. 10.09.2020 року постановою державного нотаріуса Київської нотаріальної контори Зайомої Т.Р. їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки спадкодавицею не було оформлено право на прийняття спадщини. Вважає, що ОСОБА_3 мала право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на частину належної їй частки квартири, і це право перейшло до неї, в зв`язку з чим просила позов задовольнити. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування задоволено. Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_3 , яка успадкувала її після смерті ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 5 228,87 грн. (п`ять тисяч двісті двадцять вісім гривень 87 копійок). Не погоджуючись з рішення суду, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що суд першої інстанції неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав недовдені факти встановленими, порушив норми прпоцесуального та матеріального права, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та зазанчила, що судом першої інстанції не було допущено помилок щодо належного, повного та об`єктивного дослідження цивільної справи. Під час розгляду справи в суді були розглянуті всі долучені докази та клопотання а тому твердження, що не в повному обсязі було досліджено матеріали справи не відповідає фактичним обставинам справи. В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованістьб рішення суду. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Судова повістка, яка надсилалася ОСОБА_2 , повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку аргументам, наведеним у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За правилами частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 19.05.1953 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 19.05.1953 року було зареєстровано шлюб, актовий запис №

736. Після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища: ОСОБА_8 , ОСОБА_8 (т.1 а.с. 17). Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 ОСОБА_6 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_10 (т.1 а.с. 20). Згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 18.09.1974 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 4492. Після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища: ОСОБА_12 , ОСОБА_12 (т.1 а.с. 21). Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 09.02.1972 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, актовий запис №

112. Після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища: ОСОБА_14 , ОСОБА_14 (т.1 а.с. 18). Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу № 00018461544 від 02.08.2017 року 02.08.2017 зареєстровано актовий запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_14 , власне ім`я, по батькові: ОСОБА_15 (т.1 а.с. 19). Отже, судом встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю заявника - ОСОБА_1 . Також судом встановлено та вбачаєтеся з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_5 від 03.12.2018 року (т.1 а.с. 16). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина. Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житла Залізничного району м.Києва, від 02.06.2000 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , в рівних долях (т.1 а.с. 22). Відповідно до інформаційної довідки Київського міського БТІ КВ-2016 №25333 від 26.07.2016 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (в рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житла Залізничного району м.Києва, від 02.06.2000 року (розпорядження №24674) (т.1 а.с. 23). Відповідно до наданої Другою київською державною конторою на виконання ухвали від 12.06.2023 року копії спадкової справи № 56/2014 від 21.01.2014 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 21.01.2014 року звернувся її син - відповідач ОСОБА_2 . З матеріалів спадкової справи вбачається, що 26.07.2017 року ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01.06.2016 року у справі № 752/19737/15-ц подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (т.1 а.с. 62). Постановою державного нотаріуса Другої київської державної контори Знайомої Т.Р. від 28.07.2017 року ОСОБА_1 як опікуну ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 у зв`язку із відмовою від 21.01.2014 року ОСОБА_3 від спадщини на користь ОСОБА_2 (а.с. 72). Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2018 року у справі № 752/15838/17, яке набрало законної сили, визнано недійсною відмову ОСОБА_3 від спадщини після смерті її дочки ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 від 21.01.2014 року; скасовано постанову державного нотаріуса Другої київської держаної нотаріальної контори Зайомої Т.Р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.07.2017 року на користь ОСОБА_3 (т.1 а.с. 63-67). З матеріалів спадкової справи № 56/2014 від 21.01.2014 року вбачається, що свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 не видавались (т.1 а.с.51-93). Відповідно до наданої Другою київською державною конторою на виконання ухвали від 12.06.2023 року копії спадкової справи № 53/2019 від 24.01.2019 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 24.01.2019 року звернулась її донька - позивач ОСОБА_1 . Постановою державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Зайомої Т.Р. від 10.09.2020 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 , після смерті її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з тим, що вона не надала нотаріусу документи, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно (т.1 а.с. 26-27). З Довідки Другої київської державної нотаріальної контори №319/02-14 від 29.01.2021 року вбачається, що до нотаріальної контори звернулася дочка померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_1 . ОСОБА_2 до нотаріальної контори не звертався (а.с. 120) (т.1 а.с. 94-120). Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що також вбачається з матеріалів справи, померлі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на момент смерті були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 . Судом також встановлено, що на момент смерті останніх та на даний час відповідач зареєстрований також в квартирі АДРЕСА_1 . У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Надаючи оцінку аргументам, наведеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до положень ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі ст. ст. 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (ч.. ч. 1, 2 ст. 1221 ЦК України). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України). За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частиною 1 ст. 1266 ЦК України встановлено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Здійснення права на спадкування врегульовано Главою 87 ЦК України. Згідно з ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. З копій спадкових справ: №56/2014 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та №53/2019 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що вони не містять в собі заяв ОСОБА_2 про відмову у прийнятті спадщини. В той же час, встановлено, що ОСОБА_3 також не відмовлялась від прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 . За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в силу ст. ст. 1269, 1270 ЦК України ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 - по 1/3 частині від 1/4 частки, що належала померлій, тобто на 1/12 частки квартири. Право на спадщину ОСОБА_5 на частку спадщини після смерті ОСОБА_4 сторонами не оспорюється. Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Як роз`яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року за № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів. Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). За таких обставин, суд першої інстанції, надавши належну оцінку доказаам, наявним в матеріалах справи, прийшов обґрунтованого висновку для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнанню за нею права власностіна 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_3 , яка успадкувала її після смерті ОСОБА_4 . Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст.ст. 257, 367, 368, 369, 374, 375, 377, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 19 лютого 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна