Постанова 4851 № 480/545/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 р. Справа № 480/545/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 30.09.20 року по справі № 480/545/20 за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат на утримання, ВСТАНОВИВ: Харківський національний університет внутрішніх справ (надалі також позивач, ХНУВС) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі також відповідач, ОСОБА_1 ), в якій просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані з утриманням, а саме: грошові кошти в сумі 55391,63 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням, а саме, грошові кошти в сумі 55391 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду є таким, що ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції без урахування того, що перший рік навчання відповідача в університеті прирівнюється до строкової військової служби і витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі у цей період, не підлягають відшкодуванню; серед витрат, нарахованих і не підтверджених жодними доказами позивачем, зазначено витрати на грошове забезпечення у сумі 11 450,23 грн. Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінку тій обставині, що при зверненні до суду позивачем порушено місячний строк, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України, оскільки позивача звільнено зі служби в Національній поліції за п. 7 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) 31.12.2018 і перебіг місячного строку для звернення до суду розпочався 01.01.2019, а до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом позивач звернувся 22.01.2020, без обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду. За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України з 16 серпня 2013 року по 31 грудня 2018 року. Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 10 серпня 2013 року № 179 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом ХНУВС з 18 серпня 2014 року та присвоєно звання "рядовий міліції" (а.с. 3). 02.09.2013 на виконання вимог Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ та Наказу МВС від 14 травня 2007 року № 150 "Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України" між ОСОБА_1 , ХНУВС та УМВС України в Сумській області укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а.с. 7, 8). Наказом ХНУВС від 04.03.2017 за № 68 о/с ОСОБА_1 відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до ГУНП України в Сумській області для подальшого проходження служби (а.с. 4). Наказом ГУНП в Сумській області від 20.12.2018 за № 605 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 31.12.2018 звільнено зі служби в поліції згідно із Законом України "Про Національну поліцію" за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) (а.с. 5). Після звільнення відповідача повідомлено про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі, що підтверджується копією повідомлення, яке отримано ОСОБА_1 особисто під підпис (а.с. 6). Листом від 26.12.2018 за № 7640/117/12/2/01-2018 Управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Сумській області, для вирішення питання щодо відшкодування витрат вартості навчання, повідомлено ХНУВС про звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України згідно з Наказом ГУНП в Сумській області від 20.12.2018 за № 605 о/с. Одночасно надіслано витяг із наказу про звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції України в Сумській області та повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі. Такий лист, відповідно до відбитку штампу вхідної кореспонденції, надійшов до ХНУВС 09.01.2019 (а.с. 10). 22.07.2019 позивач звернувся до Сумського районного суду Сумської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних із утриманням, у сумі 55 391,63 грн. Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 18.12.2019 відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом у зв`язку з тим, що така справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с. 11). 22.01.2020 ХНУВС звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із утриманням, у сумі 55 391,63 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідачем добровільно не сплачено кошти на утримання в ХНУВС. Питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовною заявою у цій справі судом першої інстанції не досліджувалося. Надаючи оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 1 Закону України від 10.01.2002 за № 2925-ІІІ "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення включенні до загальної структури МВС України. Згідно зі ст. 18 Закону України "Про міліцію", в редакції, чинній на момент укладення договору між позивачем, відповідачем та ГУМВС України в Харківській області, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Наказом Міністерства внутрішніх справ № 150 від 14.05.2007 на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року № 313 "Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ" та відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про міліцію», з метою вдосконалення порядку підготовки фахівців у вищих навчальних закладах МВС України за державним замовленням, затверджено Типовий договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, яким передбачено відшкодування вказаних витрат. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію". Як визначено частиною 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію", Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Згідно із ч. 1 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відповідно до положень ст. 72 Закону України "Про Національну поліцію" професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Відповідно до ч. 4 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Як встановлено ч. 5 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію", у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України). Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. З матеріалів справи вбачається, що відповідач, який перебував на публічній службі в Національній поліції України на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи слідчого відділу Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській області, 31 грудня 2018 року звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням). Спір у цій справі відноситься до справ щодо проходження публічної служби, а отже, відповідно до положень частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду з цим позовом законом встановлено місячний строк. Згідно із частиною 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. З аналізу статті 123 КАС України, вбачається, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала. Суд може встановити наявність підстав для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала позовну заяву. Колегія суддів зазначає, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Як зазначалось вище, лист ГУНП в Сумській області від 26.12.2018 за № 7640/117/12/2/01-2018 з повідомленням про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, копія якого наявна в матеріалах справи, Харківським національним університетом внутрішніх справ отримано 09.01.2019, про що свідчить відповідний відбиток вхідного штампу ХНУВС (а.с. 10). Тобто, починаючи з 10.01.2019, на наступний день після того, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, розпочався перебіг строку на реалізацію ХНУВС права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача витрат на утримання під час навчання. З адміністративним позовом позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду 22.01.2020. Клопотання про поновлення строку на звернення з позовом до суду не надав. З урахуванням наведеного, позивач, отримавши 09.01.2019 лист від Головного управління Національної поліції в Сумській області, яким поінформовано позивача про звільнення ОСОБА_1 зі служби за власним бажанням для вирішення питання про відшкодування витрат вартості навчання останньої, звернувся до адміністративного суду лише 22.01.2020, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України. Колегія суддів зазначає, що спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.001198, від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18). У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів за позовом суб`єкта владних повноважень щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, та вказала на те, що такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів. Вказана постанова у справі № 804/285/16 оприлюднена 03.01.2019, а отже, юрисдикція такого спору як адміністративного була чітко визначена Великою Палатою Верховного Суду як станом на дату надходження до позивача повідомлення ГУНП в Харківській області про звільнення ОСОБА_1 (09.01.2019), так і станом на дату подачі позивачем цивільного позову до Сумського районного суду Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 витрат на його утримання (22.07.2019). Підстав неможливості звернення до адміністративного суду раніше ніж 22.01.2020, з метою дотримання місячного строку з дня, коли позивачу стало відомо, що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, позивачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів зауважує, що після оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду (03.01.2019), позивач, знаючи про зміну судової практики, мав правову визначеність щодо юрисдикції даного спору, однак, звернувся до адміністративного суду лише 22.01.2020. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не навів мотивів незастосування місячного строку звернення до суду, в цій частині позов взагалі не розглянув. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню та необґрунтовано їх задовольнив. Ураховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду зі вказаними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог згідно із вимогами Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Згідно із частиною 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Частинами 3 та 4 статті 123 КАС України визначено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З урахуванням викладеного, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення, а позовну заяву - залишити без розгляду. Розподіл судових витрат врегульовано статтею 139 КАС України. Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 10 ст. 139 КАС України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 6 ст. 143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат. Матеріалами справи підтверджено, що при поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 3153,00 грн згідно з квитанцією № 19 від 26.10.2020. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та позовну заяву залишено без розгляду, витрати зі сплати судового збору у зазначеному вище розмірі підлягають стягненню на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача у справі. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 по справі № 480/545/20 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов Харківського національного університету внутрішніх справ залишити без розгляду. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк