Ухвала КГС ВС № 910/20370/17

УХВАЛА 15 лютого 2021 року м. Київ Справа № 910/20370/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бакуліна С. В. (доповідач), Губенко Н. М., Кролевець О. А., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 грудня 2020 року (головуючий - Зубець Л. П., судді: Мартюк А. І., Алданова С. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 30 червня 2020 року (суддя Грєхова О. А.) у справі № 910/20370/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення 830068,47 грн, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофис") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (змінено назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", далі - АТ КБ "Приватбанк") про стягнення 830068, 47 грн. Господарський суд міста Києва рішенням від 30 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 1 грудня 2020 року у цій справі, у задоволенні позову відмовив повністю. 18 січня 2021 року ТОВ "Приватофис" через суд апеляційної інстанції звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі № 910/20370/17, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Приватофис" до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення 830068,47 грн у повному обсязі. Перевіривши матеріали касаційної скарги ТОВ "Приватофис", Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2270,00 гривень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 830068,47 грн. Отже, ціна позову не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року (1135000,00 грн). Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики. ТОВ "Приватофис" у якості підстави касаційного оскарження зазначило про неврахування висновків щодо застосування норми статті 785 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 914/730/17, від 30 жовтня 2019 року у справі №924/80/19, від 7 квітня 2020 року у справі №924/599/19 щодо неустойки у розмірі подвійної орендної плати. Однак Суд звертає увагу, що посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, можливе лише з одночасним обґрунтуванням обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Проте в касаційній скарзі відповідні обґрунтування відсутні. Можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики. Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)]. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами. На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одного з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом. З огляду на відсутність обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Приватофис" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі № 910/20370/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Суд не розглядає клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі №910/20370/17. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. В. Бакуліна Судді Н. М. Губенко О. А. Кролевець