Постанова 4855 № 640/10169/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10169/19 Головуючий у 1 інстанції: Маруліна Л.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Глущенко Я.Б. Черпіцької Л.Т. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання рішення суду за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила: - визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення пенсії за віком як державному службовцю відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VІІІ "Про державну службу", відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р. ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII "Про державну службу", відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р.; Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не призначення пенсії за віком як державному службовцю відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VІІІ "Про державну службу" відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року залишено без змін. 31 грудня 2020 року до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, в якій заявник просила встановити судовий контроль за виконанням судового рішення по справі № 640/10169/19 від 17 лютого 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що підтвердження звернення до органів примусового виконання рішень з метою звернення до примусового виконання рішення суду від 17.02.2020 року у справі №640/10169/19 позивачем до заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду не надано. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч.ч. 1-2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За приписами статей 129 та 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Нормами ч.ч. 2-3 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Також, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Конституційний Суд України вказав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення виконання судового рішення, статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи. Матеріали справи свідчать, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17 вказала наступне: «…Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль». У заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення заявником зазначено, що на час звернення до суду із даною заявою вищевказане рішення суду від 17 лютого 2020 року відповідачем не виконано - не здійснено перерахунку пенсії. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про встановлення судового контролю, суд першої інстанції повинен був надати оцінку вказаним доводам заявника та перевірити, чи виконує відповідач належним чином рішення суду. Однак, такої оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції надано не було. Наведене свідчить про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не надано підтвердження звернення до органів примусового виконання рішень з метою звернення до примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у справі №640/10169/19, колегія суддів вважає необгрунтованими, виходячи з наступного. На переконання колегії суддів, позивач, з метою забезпечення виконання судового рішення, вправі звертатися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в порядку статті 382 КАС України, при цьому, такий порядок є самостійним способом спонукання відповідача до виконання судового рішення. За змістом частини 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковою ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року, а тому, така ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, "Шаренок проти України" від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України", №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі "Крищук проти України", №1811/06, від 19 лютого 2009 року. Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 150, 229, 242, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Глущенко Я.Б. Черпіцька Л.Т. Повний текст постанови виготовлено 16.02.2021 р.