Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/25237/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/25237/25 Перша інстанція: суддя Бутенко А.В., повний текст судового рішення складено 07.04.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у відповідності до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, виходячи з фіксованої величини 3954,35 грн. в загальній сумі 229 352,30 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року скасовано в частині відмови щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів. Прийнято в цій частині нове рішення, яким зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року до 20.12.2023 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року №159. В іншій частині рішення суду залишено без змін. 01.04.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява в порядку ст.382 КАС України, в якій заявник просить: - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 подати строк звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 року у справі №420/25237/25, з урахуванням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026. В обґрунтування заяви зазначає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі №420/25237/25 військовою частиною НОМЕР_1 не виконано. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі №420/25237/25 та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року в порядку ст.382 КАС відмовлено. Не погодившись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №420/25237/25 та визначити військовій частині НОМЕР_1 строк для подання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 у вказаній справі, з урахуванням постанови П1ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026, обґрунтовуючи зазначену заяву імперативним обов`язком суду відповідно до вимог ст.382 КАС України. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України). За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява №30779/04). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України. Порядок та підстави встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст.382 КАС України. Разом з цим, слід звернути увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 за № 4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені суттєві зміни до положень ст.382 КАС України. Так, у відповідності до вказаних змін, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень його виконати. Суд апеляційної інстанції наголошує, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання відповідача-суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Також зазначив, що позивач не надав суду доказів ймовірного уникнення чи зволікання відповідачем у виконанні даного судового рішення та не довів наявності об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю, як зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Колегія суддів зазначає, що усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі №9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі №160/5259/20. Водночас, як обставини, що можуть свідчити про невиконання рішення суду відповідачем-суб`єктом владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Посилання представника апелянта, що в рамках цієї справи застосовується імперативна норма статті 382-1 КАС України, оскільки зважаючи на предмет позову, адміністративна справа №420/25237/25 стосується перерахунку та пенсійних виплат, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Аналізуючи вимоги статті 382-1 КАС України, колегія суддів доходить висновку, що саме у визначених категоріях справ (щодо пенсій, соціальних виплат (послуг, доплат, допомог)) застосування судового контролю є обов`язком суду за умови надходження письмової заяви заявника. Водночас, вказаний перелік не містить обов`язку суду встановлювати судовий контроль у справах, предметом яких є індексація грошового забезпечення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даних правовідносинах, суд наділений дискрецією при вирішенні вказаного питання. Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що остання містить лише посилання на норми ст.382 КАС України та не містить жодних обґрунтувань факту тривалого невиконання відповідачем судового рішення та не наведено обґрунтованих доводів на підтвердження факту ймовірного ухиляння відповідача від виконання цього рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко