Постанова 4807 № 320/8010/17

Дата документу 02.02.2021 Справа № 320/8010/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №320/8010/17 Головуючий у 1 інстанції: Купавська Н.М. Провадження № 22-ц/807/493/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В. при секретарі: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Мелітопольської міської ради Запорізької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно. В обґрунтування свої вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зазначала, що прийняла спадщину після померлого чоловіка шляхом сумісного проживання з останнім на день смерті за адресою спадкового майна, що підтверджується довідкою голови квартального комітету. Проте, після звернення до Мелітопольської державної нотаріальної контори із заявою про оформлення спадщини було встановлено, що відсутній факт прийняття спадщини, оскільки шестимісячний строк для прийняття спадщини сплинув, а спадщину можливо було прийняти шляхом сумісного проживання лише на підставі реєстрації за місцем проживання спадкодавця. Оскільки позивач зареєстрована за іншою адресою, що підтверджує давність реальних перешкод для оформлення спадщини, ОСОБА_2 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_3 шляхом її вступу в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини у володіння та управління майном. Визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року позов задоволено. Визнано факт, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, не заявила про відмову від спадщини, а отже, суд вважав можливим визнати її спадкоємицею, яка фактично прийняла спадкове майно та визнати за нею право власності на 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . На вказане рішення, ОСОБА_1 , особа, яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення вплинуло на її права та обов`язки, просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_1 зазначає, що є донькою померлого ОСОБА_3 , та проживала з ним, та бабусею ОСОБА_4 на час смерті спадкодавця, а отже, саме вони фактично прийняли спадщину, шляхом фактичного вступу в управління та володіння майном. Натомість, ОСОБА_2 , її мати, позивач по справі з померлим не проживала, оскільки шлюбні відносини між ними були припинені без реєстрації в органах РАЦС, з 2002 року. Крім того, ОСОБА_2 при зверненні до суду не зазначила про наявність інших спадкоємців - ОСОБА_1 та її сестру - ОСОБА_6 , які на момент смерті батька були неповнолітні. ІНФОРМАЦІЯ_2 бабуся ОСОБА_1 померла, а скаржниця надалі проживає в цьому будинку з дитиною та чоловіком. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року без змін. Зазначає, що твердження скаржниці про те, що остання на день смерті проживала разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 з 1996 року по 2008 рік проживала за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_2 . За життя ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 були з ним неприязні стосунки, тому у 1996 року позивач з дітьми переїхала до батьківського будинку по АДРЕСА_2 . Вказані обставини підтверджуються рішенням місцевого суду м. Мелітополя від 31 жовтня 2002 року, яким було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким були встановлені причини розірвання шлюбу. Рішення суду не було зареєстровано в органах РАЦС, і тому на день смерті ОСОБА_3 вони вважалися в зареєстрованому шлюбі. При цьому, незважаючи на те, що ОСОБА_2 з дітьми переїхали на АДРЕСА_2 , позивач часто до нього приїжджала та тривалий час жила з ним за адресою: АДРЕСА_1 і фактично вела з ним сумісне господарство, в тому числі і на день смерті, а саме готувала йому їжу, прибирала в будинку на подвір`ї, робила ремонт в будинку, так як я маю фах будівельника, доглядала за садом, оскільки ОСОБА_3 не міг повній мірі себе обходити. ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 не має права на звернення до апеляційного суду, оскільки не являється спадкоємцем майна. При цьому, про оскаржуване рішення суду скаржниці було відомо ще у 2018 році, яка брала у копію рішення суду для обслуговуючих підприємств, оскільки проживає в даній частині будинку. Оформлення ОСОБА_2 спадкових прав в судовому порядку було погоджено з її доньками. Крім того, враховуючи, що ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщини в державну нотаріальну контору не подавала, будь-якого рішення суду про поновлення пропущеного строку для подання заяви про прийняття спадщини, про встановлення факту сумісного проживання зі спадкодавцем на день смерті спадкодавця скаржницею не надано, ОСОБА_2 вважає, що її донька не є особою, яка прийняла спадщину. На день смерті спадкодавця ОСОБА_1 була неповнолітньою, і фактично на той час вона не набула повної цивільної дієздатності, і в тому випадку заяву про прийняття спадщини і її інтересах необхідно було подавати позивачу, як законному представнику, чого ОСОБА_2 не робила. Скаржниця також не могла фактично вступити в управління майном, оскільки не була повнолітньою на час відкриття спадщини. Представником ОСОБА_1 в ході апеляційного перегляду було заявлене клопотання про допит свідків, які б могли підтвердити факт проживання скаржниці зі спадкодавцем на час його смерті. Вказане клопотання залишено колегією суддів без задоволення, оскільки факт сумісного проживання зі спадкодавцем на час його смерті встановлюється у судовому порядку. Крім того, представник ОСОБА_1 просив допитати свідка ОСОБА_6 в відео режимі за допомогою месенджера Viber, проте відповідно до ч. 7 ст. 212 ЦПК України, свідок, перекладач, спеціаліст, експерт можуть брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно в приміщенні суду. Крім того, 26 січня 2021 року та 01 лютого 2021 року на адресу апеляційного суду надійшли пояснення свідка ОСОБА_6 , які не приймаються колегією до розгляду, оскільки подані з порушенням ч. 2 ст. 183 ЦПК України, відповідно до якої, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Проте, вказані пояснення не містять підпису (а.с. 112, 138). Окрім цього, ОСОБА_6 не є учасником справи, та не була залучена судом в якості свідка. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 на праві власності належить 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 8). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 (а.с. 7). За життя ОСОБА_3 заповіту не складено. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом. Пунктом 2 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Враховуючи, що фактично позовні вимоги стосуються визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_3 , спадщина після смерті якого відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК УРСР 1963 року. Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР 1963 року часом (моментом) відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Відповідно до статті 529 ЦК УРСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року встановлено шестимісячний строк для прийняття спадщини. Також, приписами статті 549 ЦК УРСР 1963 року визначено дії, що свідчать про прийняття спадщини. Так, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Так, з копії спадкової справи № 143/2017, заведеної після померлого ОСОБА_3 встановлено, що із заявами про прийняття спадщини в установлений законом строк, тобто протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця, ніхто не звертався. Вбачається також, що із заявою про прийняття спадщини, до Мелітопольської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , звернулась 24 березня 2017 року (а.с. 25). У своїй заяві ОСОБА_2 вказала що приймає спадщину після смерті ОСОБА_3 за законом. Інших спадкоємців немає. Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, ОСОБА_2 зазначала, що прийняла спадщину після померлого шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, що передбачено ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року. На підтвердження зазначених позивачем обставин, нею було долучено до матеріалів справи довідку, підписану головою квартального комітету Мелітопольської міськради народних депутатів Галант І.Л. (а.с. 9). В довідці зазначено, що ОСОБА_2 дійсно проживала за адресою АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9). Також, ОСОБА_2 надано суду акт аналогічного довідці змісту, підписаний ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 9, зворот). Разом з тим, заперечуючи проти факту проживання ОСОБА_2 з померлим ОСОБА_3 , скаржниця надала суду довідку, з якої вбачається, що ОСОБА_1 дійсно проживає з 2002 року за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 48). Довідка головою квартального комітету Мелітопольської міськради народних депутатів Галант І.Л. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Дослідивши надані сторонами докази на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем на момент його смерті, колегія суддів констатує, що вони є рівнозначними та містять суперечливу інформацію. Інших доказів на підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті в матеріалах справи не міститься. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції, на підставі належних та допустимих доказів ,не було встановлено коло осіб, щодо факту прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном. Пунктами 4 і 5 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. При цьому, за матеріалами справи встановлено, що, окрім позивача по справі ОСОБА_2 (дружина) та скаржниці ОСОБА_1 (донька), до спадкоємців першої черги після померлого ОСОБА_3 відносяться також донька померлого - ОСОБА_6 (а.с. 117, 119) та мати померлого ОСОБА_4 (а.с. 60, зворот). Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що мати померлого ОСОБА_4 проживала зі спадкодавцем (а.с. 49-54). При цьому, частиною четвертою статті 1268 ЦК України встановлено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (якщо не відмовилися від прийняття спадщини). Встановлено, що неповнолітні ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не відмовлялися від прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 . З копії свідоцтва про смерть серії Серії НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 59), тобто після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року). Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя, яке може бути забезпечено шляхом розгляду по суті та наданні належної оцінки доводам заінтересованої сторони. Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них. Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, оскільки встановлено, що оскаржуване рішення стосується прав ОСОБА_1 на спадщину. Отже, встановлено, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було визначено коло спадкоємців після померлого ОСОБА_3 , не залучено до участі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , які входили до кола осіб, які мають право на спадкування після померлого ОСОБА_3 , не було залучено до розгляду справи щодо спадкового майна останнього, що порушило їх права та позбавило можливості захистити у передбаченому законом порядку свої спадкові права. Зазначені обставини суд першої інстанції не дослідив, до участі у справі всіх спадкоємців не залучив, внаслідок чого при прийнятті рішення допустив порушення норм матеріального права, що стало причиною прийняття незаконного рішення. Неповне встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, призвело до того, що суд першої інстанції не визначився з тим, чи є належним відповідачем у справі Мелітопольська міська рада Запорізької області, оскільки у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, суд відмовляє в позові до неналежного відповідача з цієї підстави і не повинен робити інших висновків, щодо обставин справи, не пов`язаних із встановленням належності відповідача. Відповідно до ст.376 ч.1 п.п. 3,4 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм матеріального права. За таких обставин рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про залишення позовних вимог ОСОБА_2 без задоволення. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За таких обставин з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1261,20 грн. Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року по цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою: «Позов ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно - залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) гривню 20 копійок.» Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 11 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: