Постанова 4857 № 380/10052/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10052/20 пров. № А/857/15348/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року (судді Грень Н.М. ухвалену у м. Львів) у справі №380/10052/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування майнової шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 10.11.2020 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України в якому просить ефективно поновити його порушені права вказані в пунктах 1-5 позовної заяви, зобов`язати відповідача до 01 квітня 2021 року відшкодувати в повному обсязі майнову шкоду, яку відповідач завдав йому своїми неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та ефективно поновити його порушені права вказані в пунктах 1-5 позовної заяви, зобов`язати відповідача до 01 квітня 2021 року відшкодувати в повному обсязі майнову шкоду, яку відповідач завдав йому своїми неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Відповідачем не подано до суду письмового відзиву на апеляційну скаргу. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звертаючись до адміністративного суду з позовом просить зобов`язати Міністерство оборони України до 01 квітня 2021 року відшкодувати в повному обсязі майнову шкоду, яку останній завдав своїми неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, оскільки він як ветеран військової служби не забезпечений житлом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Статтею 19 КАС України визначено перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, згідно із пунктом 1 частини 1 вказаної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу). Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. При цьому, відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Суд зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як слідує з матеріалів справи, подана позовна заява не містить вимог про вирішення публічно-правового спору, який виник би між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, оскільки доводи позовної заяви викладені із посиланням на норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», перебування позивача на пенсії після проходження військової служби та не забезпечення його житлом, вказує розрахунок вартості за проживання у найманому житлі з моменту звільнення його всього в сумі 33200 доларів США та як наслідок просить відшкодувати майнову шкоду. Згідно із частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 8 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Виходячи з наведеного, суд зазначає, що відшкодування майнової шкоди не є публічно-правовим спором за участю суб`єкта владних повноважень публічного права, з одного боку, та суб`єкта приватного права - фізичної особи, коли управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав. В даному випадку існує спір про відшкодування майнової шкоди окремо від публічно-правового спору, який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.. Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно зазначив, що питання відшкодування майнової шкоди не є публічно-правовим спором за участю суб`єкта владних повноважень публічного права, з одного боку, та суб`єкта приватного права - фізичної особи, коли управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав. В даному випадку існує спір про відшкодування майнової шкоди окремо від публічно-правового спору, який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а не адміністративного. Доводи апелянта щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є спростованими, оскільки в позовних вимогах ОСОБА_1 просить відшкодувати майнову шкоду та наводить відповідний розрахунок, що свідчить про наявність цивільного спору із відповідачем. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 234/14299/15-ц, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії», заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Колегія суддів дійшла висновку, що з огляду на характер спірних правовідносин, які не належать до сфери публічно-правових відносин, заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного процесуального судочинства, а вирішення заявленого спору із відповідними позовними вимогами не належить до компетенції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 КАС України, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування майнової шкоди відмовлено правомірно, а тому судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, її доводами висновки не спростовуються та підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року у справі №380/10052/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль