Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/2/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в адміністративній справі №160/2/26 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру зайнятості про визнання протиправною та скасування вимоги, - УСТАНОВИВ: Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження по справі №160/2/26 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру зайнятості про визнання протиправною та скасування вимоги, та роз`яснено позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства, а також про те, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Зазначена ухвала суду першої інстанції оскаржена в апеляційному порядку позивачем по справі з підстав порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 року та направити справу для розгляду в суд першої інстанції. На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що до суду адміністративний позов подану ним відповідно до положень ст.ст. 2, 6, 19, 44, 159 - 161 КАС України, в якому ставилося питання про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про повернення уповноваженому банку на рахунок різницю між сумою мікрогранту і сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з цим Порядком працівників в сумі 68621,59 грн., оформлену листом від 25.09.2025 року за № 12/04.03-2649 оскільки згідно ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а в п.16 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративний договір - спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону. Оскільки Договір мікрогранта є адміністративним договором, в будь-якому випадку цей спір не розглядається в порядку господарського судочинства. Обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши за матеріалами справи повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин і правильність їх правової оцінки, та застосування до них норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача виходячи з нижченаведеного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спір між позивачем та відповідачем виник у правовідносинах з приводу належного виконання умов договору про надання мікрогранту, тому суд визнав, що незалежно від того, із яких правових підстав позивач оскаржує вимогу відповідача, визначальним для визначення характеру цього спору є те, на що спрямовані наслідки оскаржуваних дій та рішень та кінцева мета, яку переслідує позивач звертаючись за захистом своїх прав до суду. За вказаних обставин, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 року у справі № 727/10968/17, від 03.04.2019 року у справі № 727/1002/17, від 18.04.2018 року у справі N 683/2843/17 та на підставі аналізу положень ч.2 ст.4, ст.20 ГПК України, ст.1, ст.173, ч.1 ст.174, ч.3 ст.179 Господарського кодексу України і п.15 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України N 10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", а також вимог п.1 ч.1 і ч.6 ст.170 КАС України, а також з огляду на те, що відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, прийнявши відповідне рішення (вимогу), не здійснював владних управлінських функцій щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а діяв як рівний учасник договірних відносин, тобто як суб`єкт господарювання - суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що ініційований позивачем у цій справі спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства виходячи зі змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин та суб`єктного складу учасників справи. Колегія суддів у повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі, оскільки спір у цій справі виник з приводу правовідносин, виниклих з приводу належного виконання умов договору про надання мікрогранту, а тому позивач оскаржуючи до суду вимогу відповідача про повернення уповноваженому банку на рахунок різницю між сумою мікрогранту і сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з цим Порядком працівників в сумі 68621,59 грн., оформлену листом від 25.09.2025 року за № 12/04.03-2649 повинен був врахувати, що виниклі у нього правовідносини з відповідачем на підставі Договору, яким не встановлюються ні права ні обов`язки сторін в публічно-правовій сфері, а предметом правового регулювання цього Договору є за своїм характером господарськими відносини. На переконання колегії суддів твердження позивача про підвідомчість цієї справи адміністративному суду є помилковими, оскільки ініційовані позивачем спірні правовідносини пов`язані із захистом його прав використання коштів мікрогранту, які ним фактично витрачені, але які відповідач вимагає повернути, за своєю суттю та характером правовідносин, суб`єктним складом сторін та предметом позову не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами ГПК України розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів, а якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається права на кошти наданого мікрогранту згідно укладеного з Дніпропетровським обласним центром зайнятості договору про надання мікрогранту, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України). Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на неможливість оцінки спірних правовідносин лише залежно від того, як позивач сформулював позовну вимогу, і кого вказав відповідачем за цією вимогою. У кожному випадку суд повинен встановити зміст спірних правовідносин (обставини, пов`язані з правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити зміст спору. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст спірних правовідносин. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 5 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35), від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55)). Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст і обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть різнитися. Однак принаймні на рівні формулювання викладу їхнього змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19 (абзаци п`ятий і шостий пункту 15)). Отже, для розв`язання питання про те, чи підлягає спір у цій справі розгляду судом адміністративної юрисдикції, необхідно з`ясувати, чи є він публічно-правовим, тобто якою є суть (зміст, характер) спору, чи виник він саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин та чи не має цей спір вирішуватися в порядку господарського судочинства. При цьому, аналіз практики Великої Палати Верховного Суду, як органу судової влади, в першу чергу уповноваженого вирішувати питання юрисдикційності тієї чи іншої справи свідчить, що головною підставою для визначення юрисдикції є характер спірних матеріальних правовідносин. Залежно від того, публічно-правові чи приватно-правові ці відносини, справа має вирішуватись адміністративним, господарським або цивільним судом. У більшості випадків саме ця ознака є визначальною, а інші критерії, зокрема і суб`єктний склад спору, мають допоміжне значення. Згідно приписів ч.ч. 1, 6 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; У контексті заявлених позивачем вимог колегія суддів критично оцінює його посилання на те, що договір мікрогранта є адміністративним договором не означає автоматичного розгляду спору в адміністративному суді, оскільки основа спору стосується невиконання договірних умов, а не оскарження владних рішень Таким чином, характер спірних правовідносин свідчить про наявність стверджуваного позивачем порушення його майнових прав та інтересів, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це приватно-правовий спір, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано одночасно нормами господарського та адміністративного права. Враховуючи правові висновки Верховного Суду, а також предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин, суб`єктний склад спірних правовідносин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб`єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ГПК України в порядку господарського судочинства. Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому в порядку ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року без змін. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, - П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя А.О. Коршун суддя Д.В. Чепурнов