Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3964/20

Головуючий І інстанції: А.Б. Головко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2021 р. Справа № 440/3964/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 28.09.20 по справі № 440/3964/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправним та скасування припису та постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправним та скасування припису від 06.12.2019 № ПЛ5861/159/АВ/П та постанови від 23.01.2020 № ПЛ5703/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 уже прийнято до адміністративної відповідальності постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 03.01.2020 (справа № 523/2642/19, провадження №3/526/32/2020), що набрала законної сили. Тому накладення на позивача спірною постановою штрафу за те саме правопорушення є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Полтавській області від 23.01.2020 № ПЛ5703/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення на ФО-П ОСОБА_1 штрафу в сумі 500760 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 5007,60 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу на тому відповідальність передбачена частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є одним і тим же видом відповідальності, що унеможливлює застосування у цих правовідносинах положень статті 61 Конституції України. Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позову, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 05.12.2019 по 06.12.2019 інспектором праці Кодинець Ю.А. на підставі наказу начальника Управління Держпраці у Полтавській області від 04.12.2019 №264П /а.с. 65/ та направлення на проведення заходу державного контролю від 05.12.2019 №2255, яке вручено особисто позивачу 08.02.2019 /а.с. 67/, проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , адреса здійснення діяльності - АДРЕСА_2 , кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", за результатами якого складено акт інспекційного відвідування №ПЛ5861/159/АВ від 06.12.2019 /а.с. 68-76/, у якому зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: допущення до роботи найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без належного оформлення трудових відносин. 06.12.2019 Управлінням Держпраці у Полтавській області видано припис про усунення виявлених порушень № ПЛ5861/159/АВ/П, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 усунути порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України в частині допущення до роботи найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без належного оформлення трудових відносин. Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.01.2020 № ПЛ5703/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою за порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України накладено на позивача штраф у розмірі 500760,00 грн /а.с. 89-90/. Не погодившись з приписом та постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 03.01.2020 у справі № 523/2642/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за що на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 гривень. Суд першої інстанції дійшов висновку, що правопорушення, передбачені частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України так само, як і правопорушення, передбачене частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, належить за своєю природою до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність. Таким чином, суд зробив висновок, що за порушення трудового законодавства, що проявилося у допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, ФОП ОСОБА_1 вже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 03.01.2020 у справі № 523/2642/19. При цьому, накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення є притягненням позивача до того самого виду відповідальності за одне й те саме порушення вдруге, що суперечить нормам статті 61 Конституції України, у зв`язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. З матеріалів справи встановлено, що 03.01.2020 суддею Гадяцького районного суду Полтавської області Тищенко Л.І. (справа № 523/2642/19) були розглянуті матеріли, які надійшли з Управління Держпраці у Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , який здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_2 в кафе "Піца". Судом у справі № 523/2642/19 Провадження № 3/526/32/2020 встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , здійснюючи підприємницьку діяльність за адресою АДРЕСА_2 в кафе " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", допустив порушення вимог законодавства про працю, а саме: 05.12.2019 у ході інспекційного відвідування інспектором праці виявлено порушення вимог ч. 3 чт. 24 КЗпП України щодо допуску до роботи працівників без укладення трудового договору. ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення визнав. Вина ОСОБА_1 підтверджується актом інспекційного відвідування № ПЛ/5861/159/АВ від 06.12.2019 та протоколом про адміністративне правопорушення № ПЛ5861/159/АВ/П/ПТ від 06.12.2019. Суд дійшов висновку, що в діях приватного підприємця ОСОБА_1 є склад правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 41 КУпАП - фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), тому його необхідно піддати до адміністративної відповідальності, передбаченої санкцією статті за вчинене адміністративне правопорушення у вигляді штрафу. За результатами такого розгляду прийнято постанову Гадяцького районного суду Полтавської області від 03.01.2020 (справа № 523/2642/19 Провадження № 3/526/32/2020), що набрала законної сили 14.01.2020, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 КУпАП та піддано стягненню у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів громадян в сумі 8500,00 грн. Колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 265 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Колегія суддів звертає увагу, що і стаття 265 Кодексу законів про працю України, і стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості. Ключовою відмінністю статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 Кодексу законів про працю України) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України. Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення). Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи. Частини 3, 4 статті 265 Кодексу законів про працю України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф. Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності. Нормативне номінування штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності. За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає. Водночас, частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства у формі накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів. Дослідження Пояснювальної записки до проекту, що у подальшому був прийнятий і набув чинності як Закон № 77-VIII, вказує на те, що суб`єктом відповідальності за статтею 265 Кодексу законів про працю України належало визначати юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той же час, стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за нормативним підходом щодо суб`єкта адміністративної відповідальності, суб`єктом правопорушення встановлювала лише спеціального суб`єкта - посадових осіб юридичних осіб. Такий підхід мав забезпечувати очевидний комплексний характер впливу як щодо безпосереднього роботодавця, так і осіб, які формують та приймають рішення від його імені. У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права). Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання. Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються. Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе: - чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки; - чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem); - чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні; - і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016 р.). В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України). Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. Вказаний висновок викладено у постанові від 22.12.2020 року по справі №260/1743/19 Об`єднаної палати Верховного Суду, відповідно до якого: - штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; - фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. За викладених підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неможливості ототожнення штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України, які є фінансовою санкцією із адміністративною відповідальністю. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору ФО-П ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 03.01.2020 (справа № 523/2642/19), тому накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Полтавській області від 23.01.2020 № ПЛ5703/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Полтавській області від 23.01.2020 № ПЛ5703/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення на ФО-П ОСОБА_1 штрафу в сумі 500760 грн. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 по справі № 440/3964/20 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий Г.Є. Бершов