Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/6272/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 травня 2023 року м. Дніпросправа № 160/6272/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2022 року в адміністративній справі № 160/6272/22 (суддя І інстанції - Боженко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, В С Т А Н О В И В: ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу від 18.02.2022 № 89/4.3-1419-ФС/31, винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2022 року позов задоволений. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що доводи позивача стосовно того, що його двічі притягнуто до юридичної відповідальності за нормами ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ст. 188-6 КУпАП не відповідає нормам законодавства, оскільки штраф, накладений відповідно до ст. 188-6 КУпАП є адміністративною санкцією та застосований до позивача як до посадової особи, а штраф згідно з ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією та застосований до нього як до суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця. Тому вважає, що постанова про накладення штрафу від 18.02.2022 № 89/4.3-1419-ФС/31 є законною і обґрунтованою, отже відсутні підстави для її скасування. Від позивача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ До Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 15.09.2021 надійшло звернення фізичної особи про порушення, що спричинило шкоду її правам. За погодженням Державної служби України з питань праці від 29.10.2021 № 25188/1/13-21 (вхід. № 25188 від 29.10.2021 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області) і на підставі наказу від 08.11.2021 № 2243-П Головним управлінням проведено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати, в період з 12 листопада 2021 року по 15 листопада 2021 року. За результатами проведеного заходу складено акт від 15.11.2021 № 57/4.3-1419. Відповідно до висновків акту від 15.11.2021 № 57/4.3-1419 відповідачем вказано на наступні порушення: - терміни і періодичність виплати заробітної плати встановлені частиною 1 статті 115 КЗпП та частиною 1 статті 24 Закону України №

108. ОСОБА_2 прийнятий на посаду слюсара з ремонту колісних транспортних засобів до ФОП ОСОБА_1 відповідно до наказу від 08.06.2018 № СТ000000005-0000000016. Згідно повідомленню про проходження військової служби Військової частини НОМЕР_1 № 3/3052 від 12.11.2018 і витягу з наказу Командувача сил логістики Збройних сил України від 06.02.2020 № 2 ОСОБА_2 проходить військову службу у Збройних силах України. На підставі наданих розрахункових відомостей, відомостей розподілу виплат заробітної плати, банківських виписок за період з 01.01.2020 по 31.10.2021 встановлено, що остання виплата заробітної плати працівнику ОСОБА_2 відбулася у січні 2020 року, сума до виплати складала 1793,93 грн. (відомість на виплату готівки від 03.01.2020 № 5), подальша заробітна плата за період з 01.02.2020 по 31.10.2021 нараховувалась, але не виплачувалась. Наприклад: - за лютий 2020 року сума заробітної плати складала 2989,95 грн (відомість від 05.03.2020 № 8) кошти нараховані, але не виплачені; за березень 2020 року сума заробітної плати складала 3139, 43 грн (відомість від 23.03.2020 № 10 і від 06.04.2020 № 11) кошти нараховані, але не виплачені; за червень 2020 року сума заробітної плати складала 2989,93 грн (відомість від 22.06.2020 № 19 і від 02.07.2020 № 20) кошти нараховані, але не виплачені; за серпень 2021 року сума заробітної плати складала 3 139, 43 грн (відомість № 29) кошти нараховані, але не виплачені; за вересень 2021 року сума заробітної плати складала 3 288, 93 грн (відомість № 32) кошти нараховані, але не виплачені. Вищезазначене є порушенням частини першої статті 115 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України № 108; - компенсація працівнику ОСОБА_2 у зв`язку із втратою частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством не проводилася; - за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток. Перевіркою дотримання вимог виплати середнього заробітку працівнику ОСОБА_2 , який проходить військову службу у Збройних силах України (повідомлення про проходження військової служби Військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2018 № 3/3052 і витягу з наказу Командувача сил логістики Збройних сил України від 06.02.2020 № 2) встановлено, що середній заробіток за період з 01.02.2020 по 31.10.2021 нараховувався, але не виплачувався. Наприклад: за лютий 2020 року сума заробітної плати складала 2989,95 грн (відомість від 05.03.2020 № 8) кошти нараховані, але не виплачені; за березень 2020 року сума заробітної плати складала 3139, 43 грн (відомість від 23.03.2020 № 10 і від 06.04.2020 № 11) кошти нараховані, але не виплачені; за червень 2020 року сума заробітної плати складала 2989,93 грн (відомість від 22.06.2020 № 19 і від 02.07.2020 № 20) кошти нараховані, але не виплачені; за серпень 2021 року сума заробітної плати складала 3139,42 грн (відомість № 29) кошти нараховані, але не виплачені; за вересень 2021 року сума заробітної плати складала 3288,93 грн (відомість № 32) кошти нараховані, але не виплачені. Пояснення щодо невчасно виплаченого середнього заробітку працівнику ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 не надав. Зазначене вище є порушенням ч. 3 ст. 119 КЗпП України. (а.с. 7-14) З метою усунення встановлених порушень винесено припис від 15.11.2021 № 57/4.3/1419-34 з терміном виконання до 14.12.2021. (а.с. 15-16) Примірник припису отримано позивачем що підтверджується підписом останнього на приписі. Головним управлінням з метою перевірки виконання суб`єктом господарювання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 15.11.2021 № 57/4.3/1419-34, виданого за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю) (у період з 12 листопада 2021 року по 21 грудня 2021 року), відповідно до наказа Головного Управління Держпраці у Дніпропетровській області від 17.12.2021 № 2675-П, направлення від 17.12.2021 № 1316-Н у період з 20.12.2021 по 21.12.2021 проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки щодо додержання законодавства про працю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Примірник наказу від 17.12.2021 № 2675-П і направлення від 17.12.2021 № 1316-Н отримано позивачем, що підтверджено підписом останнього на вказаних документах. (а.с. 33-34) Під час проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) з питань виконання суб`єктом господарювання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 15.11.2021 № 57/4.3/1419-34 встановлено, що припис не виконано. Вказані обставини щодо невиконання припису зафіксовано у акті, складеному за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) від 21.12.2021 № 89/4.3-1419. (а.с. 17-18) Примірник акту отримано позивачем 21.12.2021, що підтверджено підписом останнього на останньому аркуші акту. 21.12.2021 відповідачем прийнято постанову у справі про адміністративне правопорушення № 89/4.3/1419/ДТПС, якою за невиконання припису від 15.11.2021 року з терміном виконання до 14.12.2021 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 188-6 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн, який позивачем був сплачений. Крім того, на підставі акту від 21.12.2021 № 89/4.3-1419 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.02.2022, зокрема, № 89/4.3-1419-ФС/31 за невиконання вимог припису від 15.11.2011 № 57/4.3/1419-34 щодо усунення порушень законодавства про працю - виплата заробітної плати не в повному обсязі. (а.с. 4) Вважаючи постанову про накладення штрафу від 18.02.2022 № 89/4.3-1419-ФС/31 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача застосовано подвійні штрафні каральні заходи, оскільки постанову про накладення штрафу № від 18.02.2022 № 89/4.3-1419-ФС/31 прийнято з аналогічних підстав, що й постанову від 21.12.2021 № 89/4.3/1419/ПТПС. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ За унормуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877-V). Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема: об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю); орієнтованості державного нагляду (контролю) на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності. Приписами ч. 6-8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю). У разі необхідності вжиття інших заходів реагування, ніж повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. Частиною 1 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. При цьому, як вже встановлено судом, позивача притягнуто до юридичної відповідальності за нормами абзацу 9 ч. 2 ст. 265 КзпП України та ст. 188-6 КУпАП фактично за один склад правопорушення - невиконання вимог припису від 15.11.2011 № 57/4.3/1419-34. За унормуванням абз. 9 ч. 2 ст. 265 КзпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - восьмим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення. Статтею 188-6 КУпАП визначено, що невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіальних органів щодо усунення порушень законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов`язкове державне соціальне страхування або недопущення посадових осіб цих органів до здійснення заходів державного нагляду (контролю), підстави яких визначені законом, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30.05.2001 № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення). Частини 3, 4 статті 265 Кодексу законів про працю України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф. Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності. Нормативне номінування штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності. За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає. Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування абз. 9 ч. 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та ст. 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів. У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права). Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання. Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються. В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та статті 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи-підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України). Отже, у спірних правовідносинах позивач, як фізична особа-підприємець, який використовує найману працю, не може бути одночасно притягнутий до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та статеюі 188-6 Кодексу України про адміністративне правопорушення у зв`язку з порушенням цим принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19 та від 15 червня 2021 року у справі № 500/603/19. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вказане суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності застосування до позивача подвійних щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів, а отже як наслідок - скасування постанови про накладення штрафу від 18.02.2022 № 89/4.3-1419-ФС/31, яку прийнято з аналогічних підстав, що й постанову від 21.12.2021 № 89/4.3/1419/ПТПС. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскарженої постанови та її скасування. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки справа відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2022 року в адміністративній справі № 160/6272/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя - доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко