Постанова 4852 № 340/417/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 липня 2021 року м. Дніпросправа № 340/417/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління Держпраці у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року в адміністративній справі №340/417/21 (суддя у 1 інстанції Кравчук О.І.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Кіровоградській області про скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Держпраці у Кіровоградській області, в якій просила скасувати постанову №КР9591/642/АВ/ТД-ФС винесену начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області Кухаренко О.А. про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 24 листопада 2020 року на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 50000,00 гривень за порушення законодавства про працю. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору позивача уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року (провадження №3/389/1655/20), що набрала законної сили, та застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Позивач сплатив 8500 гривень та судовий збір у розмірі 454 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову №КР9591/642/АВ/ТД-ФС від 24 листопада 2020 року, винесену начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області Кухаренко О.А. про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 50000,00 гривень. Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень, нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не був двічі притягнений до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, оскільки застосовані до ФОП ОСОБА_1 адміністративна відповідальність та фінансова санкція є різними видами юридичної відповідальності, тому твердження позивача про порушення працівниками статті 61 Конституції України є помилковим. Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, що з 05 листопада 2020 року по 06 листопада 2020 року Інспектором праці Управління Держпраці у Кіровоградській області Пащенко Н.І. проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, від 06 листопада 2020 року №КР9591/642/АВ. В акті зазначено, що 05 листопада 2020 року, за місцем здійснення діяльності ФОП ОСОБА_1 у кіоску тютюнових та алкогольних виробів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала особа, яка виконувала посадові обов`язки продавця, а саме - здійснювала обслуговування покупців та реалізацію товарів, отримуючи за проданий товар грошові кошти. Надати письмові пояснення ОСОБА_2 , яка виконувала обов`язки продавця без оформлення трудових відносин, що є порушення позивачем вимог статей 21, 24 КЗпПУ щодо порядку укладення та оформлення трудового договору та абзацу 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу щодо повідомлення ДПС про прийом працівника на роботу. На підставі висновків акту перевірки інспектором праці Управління Держпраці у Кіровоградській Пащенко Н.І. складено протокол про адміністративне правопорушення №КР9591/642/АВ/П/ПТ від 06 листопада 2020 року, відповідно до якого за вказаним вище фактом позивач вчинила адміністративне правопорушення, за яке передбачена відповідальність за частиною третьою статті 41 КУпАП. Постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі №389/3401/20 від 26 січня 2021 року позивачку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною третьою статті 41 КУпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 гривень. Крім того, 24 листопада 2020 року начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області прийнято постанову №КР9591/642/АВ/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 50000 грн. на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України за порушення законодавства про працю, а саме вимог статей 21, 24 КЗпП України. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного. Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП. Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Так, стаття 265 КЗпП України, і стаття 41 КУпАП України були викладені в такій редакції Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці від 28 грудня 2014 року. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості. Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП України є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 КЗпП України ) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП України ) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП України можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України. Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення). Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи. Частини третя, четверта статті 265 КЗпП України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф. Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності. Нормативне номінування штрафів за статтею 265 КЗпП України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності. За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 КЗпП України до заходів адміністративної відповідальності немає. Водночас, частиною третьою статті 41 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства у формі накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини першої статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 КЗпП України та частини 3 статті 41 КУпАП потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції комплексності дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів. Дослідження Пояснювальної записки до проекту, що у подальшому був прийнятий і набув чинності як Закон № 77-VIII, вказує на те, що суб`єктом відповідальності за статтею 265 КЗпП України належало визначати юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той же час, стаття 41 КУпАП за нормативним підходом щодо суб`єкта адміністративної відповідальності, суб`єктом правопорушення встановлювала лише спеціального суб`єкта - посадових осіб юридичних осіб. Такий підхід мав забезпечувати очевидний комплексний характер впливу як щодо безпосереднього роботодавця, так і осіб, які формують та приймають рішення від його імені. У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права). Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання. Загальний принцип non bis in idem (не повинно бути двох покарань за одне й те саме правопорушення) не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були досить тісно пов`язані за суттю та у часі. Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються. Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе: - чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки; - чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem); - чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні; - і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі А. та Б. проти Норвегії (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016 р.). В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП, що провадження передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України). Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу non bis in idem як складового елементу принципу верховенства права. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19. Оскільки позивача вже притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі постанови Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі №389/3401/20 від 26 січня 2021 року, спірна постанова №КР9591/642/АВ/ТД-ФС є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки нею фактично повторно притягнуто позивача за скоєне адміністративне правопорушення, про що вірно зазначив суд першої інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року в адміністративній справі №340/417/21 - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року в адміністративній справі №340/417/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва суддя С.Ю. Чумак