Постанова 4855 № 640/8581/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8581/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: - скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 225 о/с від 03.04.2020 р., яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п.1 ч. 1, ч.4 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» (через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності) із 06.04.2020 р. з посади державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності; - поновити його на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України, чи іншій рівнозначній їй посаді; - cтягнути середній заробіток час вимушеного прогулу в розмірі 117 815, 20 грн за період з 07.04.2020 р. по 03.08.2020 р.; - cтягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. На обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що була скорочена посада, яку він обіймав, проте штатний розпис змін не зазнав. Також, ОСОБА_1 посилався на те, що йому не було запропоновано іншої роботи одночасно із повідомленням про звільнення. При цьому, Міністерством внутрішніх справ України не було забезпечено і його працевлаштування. Позивач стверджував, що внаслідок незаконного звільнення він зазнав моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі і гідності, знущанні з нього, ігноруванні його прав, страті престижу та ділової репутації, моральних переживаннях, ушкодженні здоров`я, а також у порушенні стосунків з оточуючими людьми. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 225 о/с від 03.04.2020 р. Поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України, чи іншій рівнозначній їй посаді з 07.04.2020 р., а також стягнуто на його користь середній заробіток час вимушеного прогулу в розмірі 117 815, 20 грн. за період з 07.04.2020 р. по 03.08.2020 р. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи просить скасувати згадане рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити у цій частині постанову про стягнення 229 739 грн. 64 коп. за період з 07.04.2020 р. по 19.11.2020 р. Так, ОСОБА_1 вказує, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу мав бути здійснений на день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі. Вказуючи на допущені, на думку Міністерства внутрішніх справ України, судом порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначає, що процедуру звільнення державних службовців врегульовано Законом України «Про державну службу», а відтак норми законодавства про працю на ці правовідносини не поширюються. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на законності та обгрунтованості судового рішення з мотивів наведених у позовній заяві. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач стверджує про законність звільнення ОСОБА_1 . Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом попередньої інстанції встановлено, що наказом № 768 о/с від 19.08.2019 р. ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу інформаційно-аналітичної роботи та організації перевірок управління моніторингу Департаменту формування політики щодо підконтрольних міністрові органів влади та моніторингу. Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 821 о/с від 03.09.2019 р. позивачеві присвоєно 4-й ранг державного службовця. Згідно наказу № 883 о/с від 16.09.2019 р. ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності. Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1088 від 23.12.2019 р. внесено зміни до Структури апарату Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1389 від 06.11.2015 р. Пунктом 1 наказу № 92 від 04.02.2020 р. «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС» затверджено штат апарату Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до пункту 2 названого наказу штат апарату Міністерства внутрішніх справ України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.05.2016 р. № 350, втратив чинність. Згідно новому штатному розпису відділ нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз увійшов до складу управління контрольно-методичної роботи і проведення експертиз. У зв`язку зі зміною штатного розпису та, відповідно, скороченням посади головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління, 04.02.2020 р. позивача попереджено про наступне вивільнення. Наказом № 225 о/с від 03.04.2020 р. «По апарату Міністерства» припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» (через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності). Із 06 квітня 2020 р. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні відповідачем порушено вимоги ст.ст. 40, 49-2 Кодексу законів про працю України внаслідок не переведення працівника на іншу роботу та не пропонування позивачеві іншої роботи. На думку колегії суддів зазначений висновок суду є наслідком неналежного застосування нормативно-правових актів, що регулюють ці правовідносини. Спеціальним Законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Таким чином, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства, яке було чинним на момент видання наказу № 225 о/с від 03.04.2020 р. Помилковим є посилання позивача на те, що йому не було запропоновано іншу посаду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною 2 названої статті КЗпП України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. В силу приписів частин 2, 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Враховуючи наведені вимоги законодавства, судова колегія перш за все звертає увагу позивача на те, що статтею 42 КЗпП України врегульовано питання залишення на роботі або працевлаштування працівників при скороченні чисельності чи штату. Водночас, у даній правовій ситуації мала місце зміна штатного розпису. Разом з тим, стаття 87 Закону України «Про державну службу» пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому, вжите у частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону України «Про державну службу». Колегія суддів також бере до уваги, що згідно пункту 3 частини 3 статті 13 Закону України «Про державну службу» Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби видає у випадках, встановлених законом, нормативно-правові акти з питань державної служби, надає роз`яснення з питань застосування цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20.02.2020 р. при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Враховуючи наведене, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова складена в повному обсязі 09 лютого 2021 р. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко