Постанова 4855 № 640/16564/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16564/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Мельничука В.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 31 березня 2020 року №1357/к про звільнення позивача; - поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Міністерства юстиції України; - стягнути з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2020 року по час поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю наказу відповідача про її звільнення з посади головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін`юсту, оскільки при звільненні позивача із займаної посади, відповідачем не дотримано умов та процедури звільнення, чим порушено норми Кодексу Законів про працю та Конституції України. Крім того, відповідач при скороченні штату не запропонував позивачу вакантну посаду та не повідомив останнього про наявність чи відсутність такої посади. Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що наказом Мін`юсту від 28 грудня 2019 року №4540/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України» затверджено нову структуру апарату Мін`юсту, згідно з якою у відділі з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права скорочено 1 штатну одиницю - посаду головного спеціаліста, яку займала позивач, тому звільнення відбулось із дотриманням вимог законодавства про працю та державну службу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому вказує, що судом не надано оцінку доводам позивача про те, що норма ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» не відповідає Конституції України. Наголошує на незаконності прийняття наказів про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Також відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи за участю представника, з приводу якого колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. З огляду на достатність наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи, що дана справа належить до справ незначної складності, а участь сторін під час апеляційного розгляду справи не є обов`язковою, з огляду на положення п.3 ч.1 ст.311 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач працювала в Мін`юсті на посаді головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін`юсту. 27 лютого 2020 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки у зв`язку зі зміною структури апарату Мін`юсту та внесенням змін до штатного розпису апарату Мін`юсту, її посаду скорочено. Наказом Мін`юсту від 31 березня 2020 року №1357/к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін`юсту з 01 квітня 2020 року, у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою прийняття оскаржуваного наказу зазначено попередження від 27 лютого 2020 року з відміткою про ознайомлення. Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було проведено у відповідності до норм чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначено Законом України «Про державну службу» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону. Згідно пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. За змістом частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Таким чином, на час звільнення позивача, редакція Закону України «Про державну службу», не передбачала обов`язку роботодавця пропонувати працівнику можливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації перед звільненням. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою названої статті Кодексу законів про працю України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. В силу приписів частин другої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Отже, враховуючи наведені вище вимоги законодавства, статтею 42 Кодексу законів про працю України врегульовано питання залишення на роботі працівників при скороченні чисельності чи штату. З матеріалів справи встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2019 року №4540/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України», затверджено структуру апарату Мінюсту України зі штатною чисельністю 1156 одиниць, зокрема, у відділі з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін`юсту затверджено 7 штатних одиниць. Наказом Міністерства юстиції України від 04 лютого 2020 року №499/к «Щодо штатного розпису на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України» застосовано з 01 січня 2020 року Штатний розпис на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України, затверджений в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України 27 січня 2020 року та погоджений Міністерством фінансів України 31 січня 2020 року. Вищезазначеними змінами до штатного розпису на 2020 рік передбачено 7 штатних одиниць у відділі з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін`юсту, а саме: начальник відділу, заступник начальника відділу, 4 головних спеціаліста та 1 провідний спеціаліст. Разом з тим, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та не заперечується позивачем, відповідно до штатного розпису апарату Мін`юсту на 2019 рік чисельність відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін`юсту станом на 28 грудня 2019 року становила 8 штатних одиниць, у тому числі 5 посад головних спеціалістів. Отже, відбулось скорочення посад (штату) державних службовців, у тому числі зі штатного розпису виведено посаду, яку займала позивач. Водночас, стаття 87 Закону України «Про державну службу» пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Згідно пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби видає у випадках, встановлених законом, нормативно-правові акти з питань державної служби, надає роз`яснення з питань застосування цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення. Норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент попередження позивача про наступне звільнення) не передбачають запропонування вакантних посад державному службовцю при попередженні про звільнення. При цьому посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції протиправного та дискримінаційного характеру правової норми, що міститься у ч. 3 ст. 87 Закону, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.06.2021 у справі № 440/1964/2044, оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, по-друге, аналіз змісту спірних у цій справі індивідуальних актів щодо позивача свідчить, що останні не надають необґрунтованих переваг особам за їх певними ознаками та не передбачають поводження з особами у різний спосіб у відносно схожих ситуаціях. Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесено до повноважень Конституційного Суду України. Водночас, Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX органом конституційної юрисдикції неконституційним не визнавався, тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №640/11024/20. Щодо доводів апелянта про необґрунтоване скорочення саме її посади, колегія суддів вказує, що позивачем не надано доказів надання переваги іншим працівникам чи іншим аналогічним посадам, а вибір посади, яка підлягає скороченню належить до компетенції відповідача. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийнятого Мін`юстом наказу від 31 березня 2020 року №1357/к про звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін`юсту з 01 квітня 2020 року, у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Оскільки відсутні підстави для задоволення зазначеної вище вимоги позивача, вимога про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від неї, також задоволенню не підлягають. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 25.04.2022. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко В.П. Мельничук