Постанова 4855 № 640/20682/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20682/20 Суддя першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Чаку Є.В. та Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнень просив: - визнати протиправним та скасувати наказ державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу державних службовців) від 29 липня 2020 року № 200 щодо припинення державної служби та звільнення з роботи головного спеціаліста відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України; - поновити на роботі в Міністерстві оборони України на посаді головного спеціаліста відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 31 липня 2020 року; - стягнути з Міністерства оборони України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 липня 2020 року по день поновлення на роботі; - стягнути з Міністерства оборони України 80000 грн 00 коп відшкодування моральної шкоди. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Також скаржник вказує на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Позивач зазначає, що суд помилково вважав доведеним факт скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису в Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України. Також позивач наголошує на тому, що відповідачем не було дотримано процедуру звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення. Скаржник також просить врахувати, що йому не було запропоновано іншої вакантної посади, в той час як лише у реорганізованому Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України було 25 вакантних посад. Позивач вважає, що у зв`язку з відсутністю в спеціальному законі положень, які б унормовували процедуру звільнення державних службовців з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», застосуванню підлягали норми трудового законодавства. Додатково позивач просить врахувати, що у подальшому ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» було викладено в новій редакції, якою на суб`єкта призначення покладено обов`язок запропонувати працівнику, посада якого скорочується, іншу вакантну посаду. Міністерство оборони України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що позивача було звільнено з державної служби у повній відповідності до вимог ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції, що діяла на час попередження позивача про наступне звільнення та на час видачі оскаржуваного наказу. Відповідач наголошує на тому, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідач звертає увагу на те, що не був зобов`язаний пропонувати ОСОБА_1 іншу посаду державної служби. Також Міністерство оборони України просить врахувати судову практику вирішення аналогічних спорів Верховним Судом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року - без змін, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель Департаменту внутрішнього аудиту та належав до особового складу державних службовців Міністерства оборони України. Міністерством оборони України було прийнято директиву від 17 червня 2020 року № Д-226/22 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році», яку прийнято з метою упорядкування структури апарату Міністерства оборони України, побудови нової та ефективної системи оцінки діяльності оборонного відомства службою внутрішнього аудиту. Листом Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 18 червня 2020 року № 226/2469 на виконання вказаної директиви, направлено для керівництва в роботі перелік змін до штату № 01/080 (центральний апарат Міністерства оборони України) на заміну раніше надісланого. Зміни у штаті Департаменту внутрішнього аудиту полягали, зокрема, у виведенні Відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель у повному складі з озброєнням та технікою. У зв`язку з скороченням посади державної служби відповідно до директиви від 18 червня 2020 року № 226/2469 головного спеціаліста відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель Департаменту внутрішнього аудиту ОСОБА_1 30 червня 2020 року було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Скорочення посади, яку обіймав позивач, відбулося внаслідок зміни штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Листом Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 17 липня 2020 року № 234/2387 повідомлено Департамент кадрової політики Міністерства оборони України про те, що 17 липня 2020 року відповідальним за проведення організаційних заходів в Департаменті прийнято рішення щодо нерозміщення в новій структурі державних службовців, зокрема, позивача. Відповідальний за виконання організаційного заходу 28 липня 2020 року звернувся до державного секретаря Міністерства оборони України з поданням про звільнення ОСОБА_1 з роботи 31 липня 2020 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 29 липня 2020 року № 200 було припинено державну службу та звільнено з роботи головного спеціаліста відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України ОСОБА_1 31 липня 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін у штаті апарату Міністерства оборони України. Не погоджуючись із наказом про звільнення з державної служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що нормативно-правовим актом, який регулює статус позивача в частині особливостей звільнення у межах спірних правовідносин є Закон України «Про державну службу». Підставою для звільнення позивача стало скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису в Департаменті внутрішнього аудиту шляхом виведення відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель. Побудована законодавцем конструкція ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній як на момент попередження про наступне звільнення, так і на момент прийняття спірного наказу, з використанням словосполучення «може пропонувати» свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби. Також суд першої інстанції зазначив, що при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення положення Кодекс законів про працю України не застосовуються. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Матеріально-правовою підставою для винесення наказу державного секретаря Міністерства оборони України від 29 липня 2020 року № 200 щодо припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 стали п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Зазначені норми права передбачають, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Фактичною підставою припинення державної служби та звільнення позивача з роботи стало скорочення посади директора головного спеціаліста відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель Департаменту внутрішнього аудиту та належав до особового складу державних службовців Міністерства оборони України, яку він обіймав. Скорочення такої посади відбулося на підставі директиви від 17 червня 2020 року № Д-226/22 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році». Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що штатна чисельність посад у зв`язку із затвердженням та введення в дiю з 01 серпня 2020 року перелiку змiн до штату Міністерства оборони України (центральний апарат) у Департаменту внутрішнього аудиту не була зменшена, а на працівників за новим штатом були покладенi подiбнi функції та завдання. У зв`язку з цим позивач наголошує, що фактичних змін у Департаменті, в якому він працював, не відбулося. Разом з тим, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби є не лише скорочення чисельності або штату державних службовців, а й скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 280/5286/20, буквальне тлумачення положень указаної статті дає підстави вважати, що скорочення посади державної служби можливе внаслідок зміни, зокрема, штатного розпису державного органу без його (кількісного) скорочення. У вказаному судовому рішенні також сформульовано правову позицію про те, що питання про доцільність чи мету внесення змін до штатного розпису не охоплюється предметом доказування. Згідно з наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 29 липня 2020 року № 200 підставою для звільнення ОСОБА_1 стало саме скорочення посади державної служби. За таких обставин посилання позивача як на підставу для задоволення своїх вимог на відсутність скорочення штату державних службовців під час виведення Відділу аудиту у сфері будівництва, використання фондів та земель у повному складі з озброєнням та технікою зі штату Департаменту внутрішнього аудиту є необґрунтованими. Також ОСОБА_1 наголошує на тому, що відповідач не запропонував йому іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Такі вимоги позивача ґрунтуються на положеннях ч. 3 ст. 492 Кодексу законів про працю України. Вказана норма права передбачає, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Позивач просить врахувати правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм трудового законодавства у разі звільнення з державною служби за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Для правильно вирішення питання щодо можливості врахування окремих правових позицій у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає необхідним першочергово дослідити зміни, що були внесені до ст. 87 Закону України «Про державну службу» після введення такої підстави для припинення державної служби як скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Відповідні зміни до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX, що набув чинності 25 вересня 2019 року. Одночасно положення ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній з 25 вересня 2019 року, передбачали, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який також набув чинності 25 вересня 2019 року, положення ст. 40 Кодексу законів про працю України було доповнено новою частиною 5, якою передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX, що набув чинності 02 лютого 2020 року, ст. 492 Кодексу законів про працю України було доповнено новою частиною 6, яка передбачає, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. У подальшому Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, що набув чинності 13 лютого 2020 року, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» було доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення 30 червня 2020 року, оскаржуваний наказ винесено 29 липня 2020 року, а фактичною датою припинення державної служби є 31 липня 2020 року. Таким чином, спірні правовідносини виникли після набуття чинності зазначеними нормативно-правовими актами. Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень трудового законодавства, зокрема ч. 3 ст. 492 Кодексу законів про працю України, колегія суддів враховує, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу». Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 5 вказаного Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Такий висновок закріплено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 640/3806/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 480/4055/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 380/3646/20. Особливості застосування ч. 5 ст. 40 та ч. 6 ст. 492 Кодексу законів про працю України до правовідносин, пов`язаних зі звільненням з державної служби у зв`язку зі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців також були предметом дослідження Верховним Судом. Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 480/4055/20, із внесенням Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX змін до Кодексу законів про працю України виникла суперечливість між положеннями статей 40, 492 цього Кодексу, які вказували на те, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус, та приписами ст. 87 Закону України «Про державну службу», яка в той час не врегульовувала це питання. Водночас, ця неузгодженість була усунена законодавцем з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, яким ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» доповнено новим абзацом першим, який врегулював процедуру вивільнення державних службовців у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. У зв`язку з цим Верховний Суд прийшов до висновку, що застосування приписів ст. 492 Кодексу законів про працю України у питанні звільнення державних службовців відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» мало місце тоді, коли спеціальний закон не врегульовував це питання. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на викладене колегія суддів під час розгляду і вирішення справи виходить із того, що з 13 лютого 2020 року положення ч.ч. 2, 3 ст. 492 Кодексу законів про працю України не застосовуються до правовідносин, пов`язаних з припиненням державної служби на підставі ст. 87 Закону України «Про державну службу». Також між сторонами справи виник спір щодо застосування абз. 1 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». На час виникнення спірних правовідносин вказана норма права передбачала, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Позивач вважає, що у Міністерства оборони України за наявності вакантної посади державної служби виникає обов`язок запропонувати її особі, посада якої скорочується. ОСОБА_1 наполягає на тому, що у складі Департаменту внутрішнього аудиту були вакантними 25 посад, одну з яких відповідач був зобов`язаний запропонувати йому. Натомість відповідач вважає, що абз. 1 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» надає йому саме право, а не покладає обов`язок запропонувати вакантну посаду у разі її наявності. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 640/19610/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 480/4055/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 380/3646/20 вжите у ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що у Міністерства оборони України на час виникнення спірних правовідносин не було обов`язку пропонувати ОСОБА_1 вакантну посаду, навіть у разі її наявності. Додатково колегія суддів враховує, що листом від 17 липня 2020 року № 234/2387 було повідомлено Департамент кадрової політики Міністерства оборони України про те, що 17 липня 2020 року відповідальним за проведення організаційних заходів в Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України прийнято рішення щодо нерозміщення позивача та інших осіб в новій структурі державних службовців. Під час розгляду і вирішення справи ОСОБА_1 просив врахувати зміни до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», які були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX. Відповідно до абз.абз. 2, 3 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними вказаним Законом, одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Разом з тим Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX набув чинності 06 березня 2021 року, тобто вже після припинення державної служби та звільнення позивача з роботи. Вирішуючи питання про те, яку редакцію ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» належить застосовувати до правовідносин щодо звільнення державного службовця на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 цього ж Закону, Верховний Суд у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20 зазначив, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. У зв`язку з Верховний Суд прийшов до висновку, що застосуванню підлягає ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції, що діяла саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення і на час видання оскаржуваного наказу. Враховуючи, що ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення та видано наказ про припинення державної служби ще до прийняття і набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні зміни до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» не впливають на спірні правовідносини. Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді Є.В. Чаку Л.Т. Черпіцька