Постанова Київський апеляційний суд № 752/24887/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 лютого 2021 року місто Київ справа № 752/24887/19 провадження № 22-ц/824/2657/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосервіс», подану адвокатом Жидченко Катериною Петрівною, на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року, постановлену у складі судді Чередніченко Н.П. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року позивач ТОВ "Ліко-житлосервіс" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 31 січня 2020 року задоволені позовні вимоги ТОВ "Ліко-житлосервіс" про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Ліко-житлосервіс" заборгованість по сплаті послуг за утримання підземної автостоянким за період з лютого 2017 року по жовтень 2019 року у розмірі 14 138,07 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 1210,66 грн., 3 % річних в сумі 525,93 грн., а також судовий збір в сумі 1921 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 20 жовтня 2020 року задоволено заяву відповідача ОСОБА_1 .. Поновлено відповідачу ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 31 січня 2020 року. Скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 31 січня 2020 року у справі №752/24887/19 за позовом ТОВ "Ліко-житлосервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Справу за позовом ТОВ "Ліко-житлосервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості направлено за підсудністю до Атозаводського районного суду м.Кременчука. Не погоджуючись з такою ухвалою, представник позивача ТОВ "Ліко-житлосервіс"- адвокат Жидченко К.П., звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині направлення справи за підсудністю, справу направити до Голосіївського районного суду м.Києва для продовження розгляду. В апеляційній скарзі посилалися на те, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що відповідач є власником машиномісця № НОМЕР_1 , що розташоване в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На підставі акту прийому-передачі підземної автостоянки на обслуговування від забудовника ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" від 28 липня 2015 року, ТОВ "Ліко-житлосервіс" є виконавцем послуг з утримання об`єктів нерухомості, в тому числі, підземної автостоянки по АДРЕСА_1 , де знаходиться машиномісце, що належить відповідачу ОСОБА_1 .. Предметом спору є невиконання відповідачем обов`язків щодо оплати за утримання підземної автостоянки. Особливістю зазначених послуг є те, що виконання їх можливе виключно щодо конкретно визначеного нерухомого майна, і таким чином, лише у певному місці - за місцем знаходження такого нерухомого майна, у даному випадку за місцем знаходження машиномісця відповідача, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Голосіївського району м.Києва, а тому висновок суду про те, що справа не підсудна Голосіївському районному суду м.Києва, є помилковим. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , докази на підтвердження фактичного місця та/або проживання відповідача на території Голосіївського району м.Києва у матеріалах справи відсутні. За пред`явленими позовними вимогами, підстав для застосування виключної підсудності спору немає. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з ч. 8 ст. 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. За змістом ст. 30 ЦПК України до виключної підсудності віднесені не лише спори предметом яких є нерухоме майно, а і спори, де нерухоме майно є об`єктом, а не предметом спірних правовідносин. В пункті 42 Постанови № 3 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз`яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК /в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року/). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, та у постанові Верховного суду від 11 липня 2019 року у справі №462/7217/18. Отже, предметом даного спору є стягнення заборгованості з оплати за утримання підземної автостоянки, що є нерухомим майном та знаходиться на території Голосіївського району м.Києва, а отже цей позов має розглядатися судом за місцем знаходження нерухомого майна, з приводу утримання якого виник спір. Таким чином, оскільки спір виник щодо нерухомого майна, а такий спір підлягає розгляду судом за місцезнаходженням цього майна, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даний спір не підсудний Голосіївському району м. Києва. За таких обставин ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 369, 374, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосервіс», подану адвокатом Жидченко Катериною Петрівною, - задовольнити. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року про направлення справи до іншого суду - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус