Постанова Київський апеляційний суд № 752/26603/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/11793/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2024року місто Київ справа 752/26603/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальності «Управляюча компанія «ВЕНЕЦІЯ» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ольшевської І.О., повний текст рішення складено 01 квітня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної стоянки,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року позивач ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього заборгованість за надані послуги з утримання підземної автостоянки в розмірі 4412,97 грн. У січні 2024 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про зміну підстав позову, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані послуги з утримання підземної автостоянки в розмірі 4412,97 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» є суб'єктом господарювання у сфері надання житлово-комунальних послуг,на підставі актів прийому-передачі від забудовника ТОВ «Ліко-Холдінг» здійснює обслуговування багатоквартирних житлових будинків у Голосіївському районі міста Києві, в тому числі здійснює обслуговування на договірних засадах вбудованих підземних автостоянок (паркінгів), де забезпечує прибирання, цілодобову охорону, надання комунальних послуг, обслуговування систем пожежогасіння, тощо, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату наданих послуг згідно їх вартості. Вказував, що позивачнадає послуги за адресою по АДРЕСА_1 . Зазначав, що відповідач ОСОБА_1 з 02 жовтня 2021 року є власником машиномісця № НОМЕР_1 , блок Б за вказаною адресою. Вказував, що наприкінці 2021 року співвласниками підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 було прийнято рішення, згідно якого індивідуальні договори між позивачем та власниками машиномісць були розірвані, а натомість співвласниками був укладений з позивачем колективний договір №Б-1 від 01 грудня 2021року про відшкодування за обслуговування паркінгу. Посилався на те, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання та не сплачує кошти за надані послуги, в зв'язку з чим за період з 01 серпня 2022 року по 28 лютого 2023 року та з 01 липня по 31 липня 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 4412,97 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року позов ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог посилався на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не прийняв до уваги докази в справі, які свідчать про надання позивачем послуг пожежної охорони та контролю доступу до паркінгу блок Б по АДРЕСА_2 та не надав їм правову оцінку, через що дійшов помилкових висновків про відсутність доказів надання позивачем послуг в паркінгу блок Б по АДРЕСА_2 . Вказував, що перед укладенням між ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» та власниками машиномісць в паркінгу блок Б по АДРЕСА_1 колективного договору №Б-1 від 01 грудня 2021 року про відшкодування за обслуговування паркінгу, власники машиномісць в паркінгу провели загальні збори від 01 жовтня 2021 року, результати яких оформили протоколом зборів співвласників підземної автостоянки. Зазначав, що зі змісту протоколу вбачається, що власником машиномісця № НОМЕР_1 в паркінгу блок Б по АДРЕСА_1 зазначений відповідач ОСОБА_1 , також вказана підстава його права власності - договір купівлі-продажу №1279 від 02 жовтня 2021 року, окрім того він особисто розписався в протоколі напроти номеру машиномісця НОМЕР_1 в паркінгу блок Б по АДРЕСА_1 та свого прізвища ОСОБА_3 п`ять разів. Посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що після введення підземної автостоянки блок Б в експлуатацію, забудовник ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» передав його в обслуговування позивачу на підставі акта прийому-передачі підземної автостоянки від 01 вересня 2008 року (6 машиномісць по АДРЕСА_2 ) та акта від 01 вересня 2008 року (34 машиномісця по АДРЕСА_1 ). Вказував, що приміщення паркінгу блок Б має у плані довгу прямокутну форму, при цьому згідно даних КП «Київське міське БТІ» машиномісця №№ НОМЕР_2 , які знаходяться біля входу, мають офіційні адреси по АДРЕСА_2 , а інші тридцять чотири машиномісця мають офіційні адреси по АДРЕСА_1 . Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач надає послуги відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки і акт прийому-передачі від 01 вересня 2008 року, і договір №Б-1 про відшкодування за обслуговування паркінгу від 01 грудня 2021 року стосуються обслуговування паркомісць за іншою адресою: АДРЕСА_1 . Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є власником машиномісця за адресою: АДРЕСА_1 . Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує. Згідно статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі у якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших комунальних послуг. Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16 вказував на те, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що вул. Ломоносова була перейменована на вул. Ю. Здановської. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі актів прийому-передачі підземної автостоянки від 01 вересня 2008 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» передало, а ТОВ «Ліко-Житлосервіс» прийняло на обслуговування введену в експлуатацію у складі житлового будинку по АДРЕСА_1 підземну автостоянку блок А на 10 машиномісць та блок Б на НОМЕР_3 машиномісця та НОМЕР_4 машиномісць по АДРЕСА_2 . На виконання взятих на себе зобов`язань щодо обслуговування підземної автостоянки блок Б по АДРЕСА_3 , ТОВ «Ліко-Житлосервіс» були укладені відповідні договори, зокрема: №96/38-0 від 01 вересня 2018 року про надання послуг з технічного обслуговування протипожежних систем, укладеного з ТОВ «Смарт Солюшнз Груп»; від 18 грудня 2018 року про постачання електричної енергії, укладеного з ТОВ «Київські енергетичні послуги»; 09 листопада 2021 року ТОВ «Ліко-Житлосервіс» перейменовано на ТОВ «Управляюча компанія «Венеція». 02 жовтня 2021 року на підстав договору купівлі-продажу машиномісця, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив машиномісце № НОМЕР_1 блок Б за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 20,8 кв.м. Наприкінці 2021 року співвласниками підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 було укладено колективний договір №Б-1 від 01 грудня 2021 року про відшкодування за обслуговування паркінгу. Перед укладенням між позивачем та власниками машиномісць в паркінгу блок Б по АДРЕСА_1 колективного договору №Б-1 від 01 грудня 2021 року про відшкодування за обслуговування паркінгу, власники машиномісць в паркінгу провели загальні збори від 01 жовтня 2021 року, результати яких оформили протоколом зборів співвласників підземної автостоянки. Зі змісту протоколу №1 зборів співвласників підземної автостоянки (паркінгу) за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що власником машиномісця № НОМЕР_1 в паркінгу блок Б по АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_1 , також вказана підстава його права власності - договір купівлі-продажу №1279 від 02 жовтня 2021 року та в протоколі міститься підпис останнього. Позивач в апеляційній скарзі вказував на те, що приміщення паркінгу блок Б має у плані довгу прямокутну форму, при цьому згідно даних КП «Київське міське БТІ» машиномісця №№ НОМЕР_2 , які знаходяться біля входу, мають офіційні адреси по АДРЕСА_2 , а інші тридцять чотири машиномісця мають офіційні адреси по АДРЕСА_1 . Враховуючи те, що підземний паркінг блок Б становить собою єдине приміщення, його юридичною адресою, а також адресою для обслуговування є АДРЕСА_1 , тому при зверненні до суду з позовом до первісного відповідача, а згодом до належного відповідача ОСОБА_1 , в якості доказу права обслуговування підземної автостоянки Блок Б був наданий акт від 01 вересня 2008 року. Згідно листа ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» від 02 травня 2024 року, паркінг блок Б по АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 , знаходиться на території житлового масиву «Ліко-Град», єдиним забудовником якого є ТОВ «ТМО Ліко- Холдинг». Після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію підземного паркінга блок Б, який становить собою єдине приміщення та включає до себе 40 машиномісць, він був переданий в обслуговування ТОВ «Ліко-Житлосервіс» - теперішня назва ТОВ «УК «Венеція», на підставі акта прийому-передачі підземної автостоянки від 01 вересня 2008 року (6 машиномісць по АДРЕСА_2 ) та акта від 01 вересня 2008 року (34 машиномісця по АДРЕСА_1 ). Враховуючи те, що підземний паркінг знаходиться під плямою забудови житлових будинків по АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 , при оформленні прав власності на машиномісця в паркінгу КП «Київське міське БТІ» зареєструвало машиномісця №№ НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки вони фізично знаходяться під вказаним житловим будинком, а машиномісця з №№ НОМЕР_5 та №№ НОМЕР_6 , які знаходяться під житловим будинком: АДРЕСА_5 , за адресою цього житлового будинку відповідно. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач надає послуги за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки і акт прийому-передачі від 01 вересня 2008 року, і договір №Б-1 про відшкодування за обслуговування паркінгу від 01 грудня 2021 року стосуються обслуговування паркомісць за іншою адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість за користування машиномісцем № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 серпня 2022 року по 01 липня 2023 року становить 4412,97 грн. Позивач у позовній заяві вказував на те, що у відповідача ОСОБА_1 борг перед позивачем виник за користування електричною енергію для заряджання електромобіля. Зазначав, що відповідач ОСОБА_1 використовував електричну розетку для заряджання автомобілів, встановлену на машиномісці №25 за письмовою заявою його попереднього власника - ОСОБА_2 , і здійснив споживання електроенергії. Із зазначених вище положень Закону вбачається вставлений обов'язок споживача оплатити отримані комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Таким чином, оскільки у спірний період серпень 2022 року по липень 2023 року позивач надавав послуги з утримання підземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується наявними в матеріалах справи даними, відповідач є власником машиномісця № НОМЕР_1 блок Б за адресою: АДРЕСА_2, останній користувався комунальними послугами за даною адресою, однак своєчасно не вносив плату за житлово-комунальні послуги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» заборгованості у розмірі 4412,97 грн. А відтак, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ТОВ «Управляюча компанія «Венеція». Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7226 грн. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Управляюча компанія «Венеція» - задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальності «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної стоянки - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція», місцезнаходження: містоКиїв, вул. Ломоносова, 58-А, код ЄДРПОУ 30303467 заборгованість за надані послуги з утримання підземної автостоянки в розмірі 4412 грн. 97 коп. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7226 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: