Постанова 4801 № 131/1190/20

Справа № 131/1190/20 Провадження № 22-ц/801/330/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Балтак Д. О. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 рокуСправа № 131/1190/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року, постановлене у складі судді Балтака Д.О., в залі суду, встановив: У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву №б/н від 20.11.2008, згідно з умовами якої відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, який в подальшому було збільшено до 8000 грн на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 02.07.2020 виникла заборгованість у розмірі 169 263,64 грн, яка складається з: 18 594,64 грн - заборгованості за тілом кредиту; 6 497,48 грн заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 144 171,52 грн нарахованої пені; 0.00 нарахованої комісії. На підставі викладеного та у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, а також з урахування права кредитодавця вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 136 920,13 грн, яка складається з: 18 594,64 грн - заборгованості за тілом кредиту; 6 497,48 грн заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 111 828,01 грн нарахованої пені за період з 20.11.2008 по 30.06.2019 року та судові витрати в сумі 2 102,00 грн. Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 20.11.2008 в сумі 18 594,64 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а тому з урахуванням вимог частини 2 статті 530 ЦК України дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, у анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20.11.2008 у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача процентів згідно зі статтею 625 ЦК України, місцевий суд виходив з того, що із наданого позивачем розрахунку слідує, що нарахування відсотків на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України в сумі 6 497,48 грн застосовується позивачем виходячи з процентної ставки в 86,4 % річних, однак такий розмір відсоткової ставки вказаною нормою не передбачений. Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначено про те, що рішення суду першої інстанції є необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, а тому позивач просив рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. На думку представника позивача, АТ КБ «ПриватБанк» доведено, що з моменту підписання відповідачем заяви, між банком та ним укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідач був повідомлений про умови кредитування. Крім того, у апеляційній скарзі містяться посилання на те, що договір у встановленому порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, а тому зазначені обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. 03 лютого 2021 року представником позивача надіслано до суду пояснення до апеляційної скарги, у яких зазначено про необгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та викладено прохання про скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зокрема, у вказаних поясненнях зазначено, що відповідачем при укладенні договору особисто підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», а тому сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем впродовж встановленого апеляційним судом строку не подано. Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву №б/н від 20.11.2008, згідно з умовами якої відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, який в подальшому було збільшено до 8000 грн на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 02.07.2020 виникла заборгованість у розмірі 169 263,64 грн, яка складається з: 18 594,64 грн - заборгованості за тілом кредиту; 6 497,48 грн заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 144 171,52 грн нарахованої пені; 0.00 нарахованої комісії. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою та другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). З урахуванням встановлених у справі обставин та наведених норм права, судом першої інстанції зроблено висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача кредитних коштів за тілом кредиту, в цій частині рішення суду сторонами не оскаржується, тоді як згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно в цій частині законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не є предметом перевірки. Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені, то висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог є помилковим, оскільки відповідач підписуючи 20 листопада 2008 року анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування, зокрема щодо нарахування пені. Так, у довідці про умови кредитування від 20 листопада 2008 року зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом, розмір щомісячних платежів від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісія (а.с. 29). Заперечень щодо підписання вказаної вище довідки відповідач не висловила. Зазначеною довідкою, зокрема, передбачено пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, яка складається з пені (1) та пені (2), де пеня (1) базова відсоткова ставка за договором, яка нараховується на кожен день прострочки кредиту, а пеня (2) 1% від заборгованості, але не менше 10 грн/2$ в місяць, яка нараховується 1 раз в місяць, за наявності прострочки по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму більше 50 грн/10$. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України, щодо порядку укладення договору приєднання. Відповідачем не спростовано розмір заборгованості за пенею, а тому така заборгованість підлягає стягненню. Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументами апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про доведеність позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею. Разом з тим слід зазначити, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України). Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №727/9352/17 (провадження №14-319цс19) зроблено висновок, що «положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі №6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц. Судом встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором №б/н від 20 листопада 2008 року, яка станом на 02 липня 2020 року складає за тілом кредиту в сумі 18 594,64 грн, тому колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України до розміру збитків (тіло кредиту) до 18 594,64 грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Суд апеляційної інстанції вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж у шість разів перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. При цьому відповідачем не спростовано надані докази і вимоги про визнання цього договору недійсним, зміни або розірвання його нею не заявлялись. Також варто зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. Реалізація належних учаснику судового процесу процесуальних прав є його правом, яке він здійснює самостійно або через уповноваженого представника і ризик не вчинення процесуальних дій покладається на учасника судового процесу. Відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не подавала заяви про застосування строків позовної давності. За вказаних обставин, колегія суддів не вправі застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені без заяви відповідача. Щодо вимог про стягнення з відповідача відсотків, які у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України встановлено за домовленістю сторін у розмірі 86,4 % від простроченої суми заборгованості, то суд звертає увагу на наступне. Так, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, із наданого позивачем розрахунку слідує, що нарахування відсотків на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України застосовується позивачем виходячи з процентної ставки в 86,4 % річних. Такий розмір відсоткової ставки не передбачено законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Щодо аргументів позивача про нарахування відсотків на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України на підставі умов договору, то колегія суддів виходить з наступного. Анкета - заява і довідка (а.с. 28. 29) не містять умов щодо розміру процентів за прострочення повернення коштів, а матеріали справи не містять відомостей про погодження сторонами змін умов кредитування. Також матеріали справи не містять відомостей про ознайомлення відповідача із Умовами та Правилами надання банківських послуг. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, вимоги про стягнення, передбачених законом суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, позивач при зверненні до суду з даним позовом, не заявляв. З огляду на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що застосування у даному випадку статті 625 ЦК України є неможливим. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню частково, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені і розподілу судових витрат скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог та стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за пенею у розмірі 18 594,64 грн. Вимоги про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають з підстав наведених вище. Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви 571,74 грн, за подання апеляційної скарги 857,62 грн, а всього 1 429,36 грн судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, а також розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення вказаних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 18 594,64 грн пені. В іншій частині рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1 429,36 грн, з яких 571,74 грн судовий збір за подання позовної заяви та 857,62 грн за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук