Постанова 4806 № 308/9496/19

Справа № 308/9496/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 17 травня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кондора Р.Ю., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року ухваленого головуючим суддею Данко В.Й. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк) подало вказаний позов до суду посилаючись на те, що 07 серпня 2008 року відповідачка звернулася до нього з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від цієї ж дати. Ця заява, за твердженням позивача, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», викладеними на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між Банком і відповідачем Договір про надання банківських послуг (далі Договір). Відповідно до умов ст. 207, 634, 638, 639 та 642 Цивільного кодексу України, Банк вважає, що підписанням вказаної заяви доводиться укладення між сторонами договору в письмовій формі та ознайомлення відповідача з його умовами. На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 250 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначив, що відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, а тому з посиланням на умови Договору та статті 509, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 617, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 30.06.2019 в сумі 125 108,95 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту у розмірі 250 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. На зазначене рішення Банком подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, апелянт просить скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні заборгованості з відсотків, неустойки та частини заборгованості по тілу кредиту та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що кредитний договір між апелянтом та позивачем було укладено у встановленому законом порядку, договір є обов`язковим для виконання. Позивач виконав свої зобов`язання по договору, і у зв`язку з порушенням своїх зобов`язань по договору, відповідач повинен погасити заявлену Банком заборгованість по договору кредиту. Вказує, що Банком доведено факт укладення договору в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України, а відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, у мовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Вважає, що відсутність підпису на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Звертає увагу на те, що відповідач підписала Довідку про умови кредитування у якій визначені всі істотні умови кредитного договору. Також посилається на постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №642/5533/15-ц, у справі №755/7704/15-ц, від 28.03.2019 року у справі №428/2873/17, від 08.07.2019 у справі №923/760/18, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. За правилами ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки. Також ч. 2 ст. 372 ЦПК України зазначає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідачка ОСОБА_1 про час та місце судового засідання 17.05.2021 року повідомлені належним чином 19.04.2021 року, що підтверджується розпискою про вручення рекомендованого поштового відправлення. Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. А звідси, апеляційний суд бере до уваги те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком цієї особи добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачені процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (§ 35 рішення ЄСПЛ у справі "Alimentaria Sanders S. A. v. Spain" від 07 липня 1989 року N 11681/85). Наведені обставини дають колегії суддів підставу для розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 , так-як її неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з відсотків та неустойки, то апеляційний суд, в силу приписів ст. 367 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині в межах доводів апеляційної скарги. Задовольняючи позов лише частково, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору саме на таких умовах, не доведено усіх істотних умов договору, а отже відсотки та неустойка не можуть бути стягнуті. Суд вважав, що з відповідача підлягає стягненню лише фактично отримана нею сума кредиту у розмірі 250 грн. Однак, апеляційний суд не може у цілому погодитись з такими висновками суду першої інстанції. Так, в матеріалах справи наявна «Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку», яку 07 серпня 2008 року підписала ОСОБА_1 (а.с. 21, 22). Відповідно до цієї заяви відповідач погодилася, що вона разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між ним і Банком договір про надання банківських послуг. Цього ж дня ОСОБА_1 підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.23), якою зокрема визначено розмір відсоткової ставки - 1,9% в місяць, розмір комісії за обслуговування кредиту 1% на залишок непогашеної заборгованості, розмір пені = пеня(1) + пеня (2), де пеня(1) = базова відсоткова ставка/30 за кожний день прострочки; пеня(2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, за наявності простроченої заборгованості по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. і більше. Також до позовної заяви додані Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.39-65). Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 30.06.2019 року складала суму 423 167,02 грн., з яких: 5999,52 грн. тіло кредиту, 411 267,62 грн. відсотки і 5899,88 грн. пеня та комісія (а.с.15-20). Водночас, банк користуючись своїм диспозитивним правом, ставить питання про стягнення з відповідачки лише суми 125 108,95 грн. загальної заборгованості, яка складається з 5999,52 грн. тіло кредиту та 119 109,43 грн. відсотки. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, а тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови,а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмірта підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Колегія суддів вважає, помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність обумовлених у письмовому вигляді умов договору відносно розміру відсотків та неустойки, оскільки, відповідачка підписуючи 07 серпня 2008 року анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, в якій визначено розміри відсотків та неустойки, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки суду про недоведеність укладення між сторонами договору є безпідставними. Отже, апеляційний суд вважає, що матеріалами справи встановлена наявність кредитних правовідносин між сторонами та наявність заборгованості у відповідачки перед позивачем. Також необґрунтованим є висновок суду про отримання відповідачем кредиту лише в сумі 250 грн. (такий розмір кредитного ліміту вказаний у заяві-анкеті), так-як згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.80), після укладення кредитного договору кредитний ліміт декілька разів змінювався і остаточного його було збільшено 29.12.2012 року до 6000 грн. Відтак наявність у відповідача заборгованості по тілу кредиту саме в розмірі 5999,52 грн. узгоджується з матеріалами справи. Долучений банком розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору та зважаючи на відсутність жодних заперечень відповідача щодо його правильності, такий слід взяти до уваги. В той же час, з приводу розміру заборгованості по відсоткам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків, який наданий на строк дії кредитного договору. При цьому, внаслідок пред`явлення позову про дострокове погашення заборгованості, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання. Відтак, у межах строку кредитування відповідачка повинна була, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця. Після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, відповідач мав обов`язок перед позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Тобто, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий же правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16. Відтак, банк вже не вправі нараховувати відсотки та пеню після закінчення строку дії кредитного договору. У заяві-анкеті зазначено, що термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.79) кредитна картка ОСОБА_1 перевипускалася з встановленням терміну її дії до 01/16. Відтак, правомірним є нарахування банком відсотків лише по 31.01.2016 року. Та після вказаної дати нарахування банком відсотків є неправомірним. Як слідує з розрахунку банку, станом на 31.01.2016 року відповідачці до сплати було нараховано суму 18 286,77 грн. відсотків, та саме така сума відсотків підлягає стягненню з відповідачки. Таким чином, загальна заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за кредитним договором становитиме суму 24 286,29 грн., з яких: 5999,52 грн. тіло кредиту та 18 286,77 грн. відсотки. За таких обставин, рішення суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Позивачем пред`явлено позов на загальну суму 125 108,95 грн., апеляційним судом задоволені такі вимоги на загальну суму 24 286,29 грн., що становить 19% від пред`явлених вимог. За пред`явлення позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн., а за подачу апеляційної скарги 2881,50 грн., тобто загальний розмір судових витрат апелянта становить 4802,50 грн. А отже, позивачу слід відшкодувати лише суму 912,47 грн., судових витрат (4802,50 х 19%). Приймаючи до уваги викладене та керуючись нормами статей 141, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», задовольнити частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року, змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 286,29 (двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят шість гривень, 29 копійка), з яких: 5999,52 грн. тіло кредиту, та 18 286,77 грн. відсотки. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у розмірі 912,47 грн., судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 24 травня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: