Постанова 4807 № 334/71/20

Дата документу 10.08.2020 Справа № 334/71/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 334/71/20 Головуючий у 1 інстанції Добрєв М.В. Провадження №22ц/807/1903/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У січня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог Банк посилався на те, що відповідач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 16 липня 2008 року, згідно якої отримав кредиту у розмірі 15000 грн. у вигляді встановлено кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішення та ініціативою Банку. Пунктами 1.1.1.6., 1.1.5.1, 1.1.5.2 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки. Банк виконав взяті на себе зобов`язання та видав кредит. Відповідач порушує умови договору та не проводить в установлений термін оплату за кредитом, у зв`язку з чим, станом на 17 грудня 2019 року загальна заборгованість за кредитом становить 51932,81 грн., яка складається з: 33224,64 грн. заборгованість за тілом кредиту; 0 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 5963,88 грн. заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625; 10033,20 грн. - нараховано пені; 0 грн. - нараховано комісії, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 грн. - фіксована частина, 2711,09 грн. штраф (процентна складова). З урахуванням вищенаведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості у розмірі 51932,81 грн. та 2102 грн. судових витрат. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 33224,64 грн., яка складається з тіла кредиту. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач фактично отримав кредит у розмірі 33224,64 грн., що підтверджується розрахунком банку, а тому вимоги позивача у частині стягнення кредиту є обґрунтованими. Разом з тим банк не надав належних та допустимих доказів про досягнення між сторонами згоди про нарахування процентів за користування кредитом. Зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з Умовами надання кредиту, без ідентифікації самих Умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з такою редакцією умов, на якій наполягав банк. Умови та Правила надання банківських послуг, надані банком, підпису відповідача не містять, належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, банком не надано. З огляду на наведене, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених вимог (процентів за користування кредитом та неустойки - пені та штрафів), АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, як це визначено підписаною відповідачем заявою та довідкою про умови кредитування. Крім того, вважають, що відсутність підпису Позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме у заяві, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Посилання суду першої інстанції на правовий висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) скаржник вважає помилковим, оскільки у справі встановлено інші правовідносини. Так, АТ КБ «ПриватБанк» разом з Анкетою-заявою до позовної заяви надав копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», особисто підписану Відповідачем, в якій сторонами погоджено умови кредитування, а саме: тип картки, тип кредитної лінії, базова відсоткова ставка - 3% на місяць, розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, що слідує за звітним, нарахування пені та штрафу за порушення строків платежів. Розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви відображає рух коштів за карткою. Крім того, скаржником до апеляційної скарги долучено копію виписки, яка також підтверджує зазначені відомості. Дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. АТ КБ «ПриватБанк» також зазначає, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування. Вирішуючи питання щодо періоду стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд мав також керуватися приписами ст. 536 ЦК України, згідно яких боржник зобов`язаний сплачувати проценти не за неможливість скористатися кредитом, а саме за користування ним. Довідка від 16 липня 2008 року про умови кредитування, яка підписана відповідачем, підтверджує факт прострочення платежів, у зв`язку з чим банком заявлено до стягнення проценти у порядку ст. 625 ЦК України та штрафні санкції у визначених розмірах. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк». Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує рішення в частині незадоволених вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом та неустойки (пені та штрафів, які складаються з фіксованої частини та процентної складової). Рішення в частині стягнення тіла кредиту колегією суддів не переглядається. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. На підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» додано до позовної заяви копію заяви, згідно якої ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я кредитку, в якій, зокрема зазначено що він ознайомлений і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді; Довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду; витяг з Тарифів Банку; витяг з Умов а правил надання банківських послуг; розрахунок заборгованості за договором б/н від 16 липня 2008 року, світлокопію паспорту ОСОБА_1 (а.с. 9-39). Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків, пені та комісії, а також штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження погоджених між сторонами умов про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. З вищезазначеним, колегія суддів не може погодитись у повній мірі з огляду на таке. Так, вірним є висновок суду першої інстанції, що надані Банком до позовної заяви витяги з Тарифів Банку та з Умов а правил надання банківських послуг не може бути прийнятий судом, оскільки за відсутності підпису відповідача у вказаних документах, неможливо встановити, що саме ці умови та правила були запропоновані відповідачу для ознайомлення. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які наведені у витягу з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, та вважає узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Так, судом першої інстанції залишено поза увагою, що ОСОБА_1 , підписуючи 16 липня 2008 року заяву, також підписав довідку про ознайомлення із умовами кредитування (а.с. 20), тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем заяви та довідки про ознайомлення з умовами кредитування, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання до умов, наведених у заяві та довідці, а тому висновки суду в частині відсутності доказів погодження процентної ставки за користування кредитом та відповідальності за порушення зобов`язання - є безпідставними, оскільки не відповідають матеріалам справи. В наведеній довідці, сторонами погоджено наступні умови кредитування: тип картки - Visa Classic; тип кредитної лінії - відновлювальна; пільговий період (нарахування відсотків здійснюється за ставкою 0,01% річних) - 30 дні за кожну витрату; валюта картрахунку - UAH; базова відсоткова ставка (нараховується на залишок непростроченої заборгованості виходячи із розрахунку 360 днів у році) - 3%; розмір щомісячних платежів (що включають плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. и не більше залишку заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітнім; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - (базова відсоткова ставка за договором)/30 (нараховується за кожний день прострочення кредиту) +1% від заборгованості, але не менше 10 грн. в місяць (нараховується один аз на місяць, при наявності прострочення за кредитом або відсоткам 5 та більше днів при наявності прострочення на суму більше 50 грн.); штраф при порушенні строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів - 250 грн. +5% від суми позову. Таким чином, встановлено, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами та неустойки за порушення позичальником своїх зобов`язань. Довідка підписана особисто ОСОБА_1 , а тому ці умови кредитування вважаються узгодженими сторонами та мають виконуватись позичальником належним чином. Отже, банк набув право на отримання процентів, нарахованим на підставі умов, узгоджених сторонами у довідці від 16 липня 2008 року та неустойки за кредитним договором № б/н від 16 липня 2008 року. Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Вбачається, що обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит у сумі 5963,88 грн., банк посилався на вимоги статті 625 ЦК України. Стосовно стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. При зверненні до суду з даним позовом в частині нарахування вказаних відсотків, банк посилається на те, що з 01 квітня 2019 року впроваджені зміни Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п. 2.1.1.12.19 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84% - для картки «Універсальна голд». Разом з тим, як вже зазначалося, матеріали справи не містять даних про те, що відповідач ознайомився зі змінами до Умов та правил надання банківських послуг від 01 квітня 2019 року щодо нарахування процентів за ст. 625 ЦК України та що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних процентів. Відтак, позивач не довів свої вимоги в частині стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України в заявленому розмірі та порядку нарахування. Крім того, з аналізу норми ст. 625 ЦК України слідує, що така передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов`язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Тобто, приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, в якій зазначалось про можливість Банку заявити вимоги за ст. 625 ЦК України, також міститься посилання на вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Втім, Банком не надано доказів узгодження сторонами строку повернення ОСОБА_1 кредитних коштів, а отже й не можуть бути стягнуті відсотки на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки, на відсутні докази того, що позивач вимагав у боржника повернути отримані кошти відсутні. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Згідно ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Щодо виписки по картковому рахунку, долученої АТ КБ «ПриватБанк», колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1.27 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором; Тобто, кредитні картки є лише способом здійснення фінансових операцій споживачами, тому виписки з карток не можуть вважатися належними та допустимими доказами для обґрунтування обставин, які свідчать про укладення кредитного договору, оскільки ці виписки підтверджують фактичне використання фізичною особою грошових коштів банку із застосуванням такої карти за його згодою. Зміст виписки по картковому рахунку позичальника із детальним описом фінансових операцій, підтверджує обсяг фактично отриманої позичальником суми і межах кредитного ліміту та автоматичне списання Банком суми простроченої заборгованості, а також списання нарахованих ним відсотків за користування кредитом і нарахованої суми неустойки, тоді як відомості про те, що позичальник визнавав такі умови, приймав та їх виконував зазначені матеріали не містять. Крім цього, колегія суддів зазначає, що подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому не приймає, як доказ, подану апеляційному суду АТ КБ «ПриватБанк» копію виписки по рахунку позичальника, оскільки позивачем не зазначено обставин неможливості подання вказаної виписки по рахунку до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Крім того, ч.ч. 2, 4 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов`язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У своїй заяві до суду АТ КБ «ПриватБанк» просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 6), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Щодо вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача нарахованої пені та штрафів, колегія суддів виходить з наступного. Згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», сторони погодили відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне погашення заборгованості - (базова відсоткова ставка за договором)/30 (нараховується за кожний день прострочення кредиту) +1% від заборгованості, але не менше 10 грн. в місяць (нараховується один аз на місяць, при наявності прострочення за кредитом або відсоткам 5 та більше днів при наявності прострочення на суму більше 50 грн.); та штрафів за порушення термінів платежів - 250 грн. +5% від суми позову. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають лише штрафи, а саме 250 грн. штрафу (фіксованої частини) та 2711,09 грн. штрафу (процентної складової). За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по процентах, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні цих вимог, в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені та штрафів - скасуванню, з прийняттям нової постанови, якою стягнути з ОСОБА_1 250 грн. штрафу (фіксованої частини) та 2711,09 грн. штрафу (процентної складової), а всього 2961,09 грн. Відповідно п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність доказів про погодження сторонами умов договору кредитування є помилковими і спростовується матеріалами справи, у зв`язку з чим рішення в частині відмови стягнення відсотків, підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні цих вимог. Рішення в частині відмови у стягненні фіксованої частини пені та штрафу підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення вказаної вимоги. Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України АТ КБ «ПриватБанк» має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог (69,67%) в розмірі 1464,63 грн., суми судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог (15,82%) в розмірі 179,80 грн., всього 1644,43грн. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по процентам - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні вимог. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» штрафу (фіксованої та процентної частин) - скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, за якою: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 250 гривень штрафу (фіксованої частини) та 2711,09 гривень штрафу (процентної складової), а всього 2961 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят одну) гривню 09 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові витрати у сумі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) гривні 43 копійки. Рішення в частині стягнення ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» тіла кредиту в сумі 33224,64 гривень колегією суддів не переглядалося. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 10серпня 2020 року. Головуючий: Судді: