Постанова 4803 № 182/4451/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7428/20 Справа № 182/4451/19 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., сторони справи: позивач- Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року, ухваленого суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у м.Нікополі Дніпропетровської області (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат. В обґрунтування позову, позивач зазначив, що 03.09.2010 року відповідач ОСОБА_1 отримала, відповідно до договору №б/н, кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам складає між нею та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. У зв`язку з тим, що відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, станом на 10.06.2019 року має заборгованість в сумі 320 216 грн. 01 коп., що складається з: 5 320, 00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 309 659 грн. 19 коп. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5 236 грн. 82 коп. заборгованість за пенею та комісією. В зв`язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості і кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість до стягнення становить 124 293 грн. 77 коп., що складається з: 5 320 грн. 00 коп. заборгованість за кредитом; 118 973 грн. 77 коп.; заборгованість за відсотками за користування кредитом з 03.09.2010 року по 02.05.2018 року. Оскільки відповідачем сума заборгованості не сплачується, позиач просив стягнути заборгованість з відповідача в розмірі 124 293 грн. 77 коп. Заочним рішеннямНікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року задоволені позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк». Стягнуто на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з ОСОБА_1 заборгованість по кредиту в сумі 124 293 грн. 77 коп. (яка складається з: 5 320 грн. 00 коп. заборгованість за кредитом; 118 973 грн. 77 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом з 03.09.2010 року по 02.05.2018 року) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп. А всього 126 214 грн. 77 коп. Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим заочним рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального права ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу в задоволенні пред`явлених до неї позовних вимог, а також застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності та стягнути на її користь судові витрати. При цьому, скаржник зазначає, що вона не підписувала Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» не містять її підпису і не датований, як документ, тому Умови та Правила надання банківських послуг, а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між нею та Банком кредитного договору, що відповідає правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Вказує, що у анкеті-заяві, підписаній сторонами не зазначена процентна ставка та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Відповідач вважає, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, та вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору позивач дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону №1023- ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Відзив на апеляційну скаргу відповідача, поданий до суду апеляційної інстанції 14.08.2020 позивачем АТ КБ «Приватбанк», колегія суддів не бере до уваги, оскільки його подано з порушенням норм ч.4 ст.360 ЦПК України, без надання доказів надіслання копії відзиву іншій стороні по справі. У поясненнях представника позивача ОСОБА_2 , які надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 19.08.2020 року зазначено, що Банк не пропустив строк позовної давності, оскільки строк дії картки (договору) 32.07.2017, а також вказав, що позивач має право, як мінімум на повернення тіла кредиту, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги відповідача, пояснень представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та неустойки, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у цій частині в задоволенні позову. Судом встановлено, що 03.09.2010 року відповідач отримала, відповідно до договору №б/н, кредит у розмірі 5 000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.12-43). Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам складає між нею та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.11). У зв`язку з тим, що відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, станом на 10.06.2019 року має заборгованість в сумі 320 216 грн. 01 коп., що складається з: 5 320, 00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 309 659 грн. 19 коп.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5 236 грн. 82 коп. заборгованість за пенею та комісією (а.с.8-10). У зв`язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості і кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість до стягнення становить 124 293 грн. 77 коп., що складається з: 5 320 грн. 00 коп.; заборгованість за кредитом; 118 973 грн. 77 коп.; заборгованість за відсотками за користування кредитом з 03.09.2010 року по 02.05.2018 року. Суд, першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог виходив з того, що заборгованість по кредиту відповідачем добровільного не сплачується необхідно стягнути з відповідача суму заборгованості примусово. Проте колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим. У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як правило, застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті- заяві позичальника відсутні умови договору щодо права на одержання від позичальника відсотків за користування кредитом та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Разом з цим, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками, пенею і штрафами за несвоєчасну сплату кредиту, без наявності заборгованості по тілу кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору, які визначають пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://privatbank.ua/terms/pages70/) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03.09.2010 шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-ХІІ). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегія суду враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_4 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Крім того, суд враховує те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 03.09.2010 у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та наявність права на їх захист через суд шляхом зобов`язання виконати божником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно заявлених позовних вимог та наданого розрахунку розмір тіла кредиту складає 5320,00 грн., та підлягає стягненню в примусовому порядку з відповідача. Таким чином, з наведених вище підстав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 тіла кредиту в розмірі 5320,00 грн., та не може погодитись із висновком суду в частині доведеності позовних вимог Банку щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами та неустойки, у зв`язку з чим у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог в повному обсязі. Вимога відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 01.07.2019 року, тоді, як строк дії картки закінчився 31.07.2017 року, тобто позов подано в межах строку позовної давності, визначених нормами ст.257 ЦК України. Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 82,22 грн. (5320 грн. х 1921грн./124 293,77грн. = 82,22 грн.). Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідачем при подачі апеляційної скаргі на оскаржуване судове рішення сплачено судовий збір в розмірі 2881,50 грн. (а.с.68), таким чином, враховуючи, що рішення суду скасовано в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та неустойки та залишено без змін в частині стягнення тіла кредиту, тобто позов задоволено частково, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 123,33 грн., відповідно розрахунку (5320 грн.х 2881,50 грн. / 124 293,77 грн. = 123,33 грн.). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення відсотків та неустойки скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Змінити заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року в частині розподілу судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001 місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО №305299 (для погашення заборгованості та судових витрат) витрати зі сплати судового збору в сумі 82,22 грн. за розгяд справи в суді першої інстанції. В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001 місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО №305299 (для погашення заборгованості та судових витрат) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 123,33 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 08 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: