Постанова 4824 № 760/6939/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2017/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021року м. Київ Справа № 760/6939/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Оксюти Т.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, встановив: У березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути 87 150 грн. з державного бюджету на свою користь за завдану моральну шкоду Головним управлінням Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві. Свої вимоги обґрунтовує тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві щодо розгляду скарги ОСОБА_1 стосовно порушення прав споживача Комунальним підприємством «Київтеплоенерго». Вина Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві встановлена рішенням суду. Протиправна бездіяльність Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві завдала позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав, у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього. Його звичайний ритм життя змінився. Позивач змушений протягом тривалого часу відвідувати відповідача, перебувати у судових процесах, захищаючи свої права. Все вище перелічене завдає позивачу моральних страждань. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з двома аналогічними за змістом апеляційними скаргами, в яких просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на загальні правила відшкодування моральної шкоди, завданої державними установами, викладені у висновках Верховного Суду в постанові від 24.03.2020 року у справі № 818/607/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц. Також Верховний Суд в постанові від 24.01.2019 року у справі № 137/49/17 дійшов висновку, що правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Однак, суд не врахував та не застосував до спірних правовідносин відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, які підлягають обов`язковому застосуванню відповідно до ч.4. ст. 263 ЦПК України. Отже, належним доказом неправомірних дій відповідача та підставою для відшкодування моральної шкоди є постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року, якою визнано протиправною бездіяльність відповідача. Крім того, суд не застосував до даних правовідносин ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» та безпідставно застосував до даних правовідносин Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст.1176 ЦК України «відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду», які не мають ніякого відношення до даних правовідносин. У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві - Галошин О.В., вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що відповідно до висновків Верховного Суду, на які позивач посилається у своїй апеляційній скарзі, встановлення судами протиправності дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, само по собі не є обов`язковою, єдиною та достатньою умовою для відшкодування моральної шкоди. Вирішення питання про відшкодування моральної шкоди передбачає доведення наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності. Встановленню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Звертає увагу на те, що судова практика, на яку посилається позивач, відповідає роз`ясненням, наданим у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Судом першої інстанції не встановлено наявності реальної шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями або бездіяльністю Головного Управління в її заподіянні. Крім того, передумовою для застосування судом вимог ч. 2. ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має бути саме звернення споживача до суду із цивільним позовом до суб`єкта господарювання (продавця, надавача послуг, виконавця робіт...) з приводу захисту прав споживачів. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували наявність заподіяної позивачу моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями або бездіяльністю Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у м. Києві. Також суд виходив з того, що позивачем не надано доказів, які свідчать про протиправність дій та бездіяльності Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві, пов`язаних з виконанням судових рішень, а також будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачу внаслідок невиконання Управлінням судового рішення завдано моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру. Крім того, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року виконана Головним управлінням Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві та здійснено повторний розгляд скарги позивача від 30.06.2019 року, про результати повторного розгляду заяви позивача додатково повідомлено листом від 20.03.2020 вих. № 06.5/4590. Також позивачем не надано достовірних та допустимих доказів, які саме негативні наслідки настали для нього внаслідок нібито невиконання судового рішення, ухваленого за результатами розгляду його скарги. Отже, позивачем не надано до суду доказів, які б підтверджували наявність реальної шкоди, протиправність діяння Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у м. Києві, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями або бездіяльністю та вини Управління в її заподіянні. Таким чином, судом не встановлено дій з боку відповідача, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України. З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають наявним у матеріалах справи доказам та обставинам справи. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 30.07.2019 року стосовно порушення прав споживача Комунального підприємством «Київтеплоенерго» по суті поставлених питань. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 30.07.2019 року протягом семи днів з дня набрання рішенням законної сили, з урахуванням висновків суду. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року Головним управлінням здійснено повторний розгляд скарги ОСОБА_1 від 30.06.2019 року. Про результати повторного розгляду заяви позивача додатково повідомлено листом від 20.03.2020 вих. № 06.5/4590. Звертаючись до суду з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди позивач посилався на те, що бездіяльність Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві встановлена рішенням суду та вказаною бездіяльністю йому завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав, у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього. Його звичайний ритм життя змінився. Позивач змушений протягом тривалого часу відвідувати відповідача, перебувати у судових процесах, захищаючи свої права. Все вище перелічене завдає позивачу моральних страждань. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. У випадку відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1173, 1174 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18-ц, для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст. ст. 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, крім випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу. Вирішуючи даний спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Відповідно до правових висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17 , виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, позивач на підтвердження заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди посилався на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі №640/16857/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів у м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії. У даній справі адміністративним судом встановлено, що 30.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м.Києві із скаргою на дії Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) «Київтеплоенерго», в якій просив: - визнати дії КП ВО КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» щодо надання неправдивої інформації Управлінню праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про наявність у ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 7184,13 грн. по належному позивачу особовому рахунку такими, що порушують права споживача; - зобов`язати КП ВО КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» повідомити Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про те, що інформація про заборгованість перед КП ВО КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» по особовому рахунку , який належить ОСОБА_1 , в розмірі 7184,13 грн. є неправдивою; - зобов`язати КП ВО КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» надавати рахунки за фактично надані послуги та припинити вимагати оплату за послуги централізованого постачання гарячої води, яку надає. Листом Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м.Києві від 07.08.2019 №06-5/13822 повідомлено ОСОБА_1 , що для отримання погодження і проведення позапланового заходу у КП «Київтеплоенерго» на підставі звернення за адресою: м.Київ, вул.Жилянська, 83/53 , Головним управлінням направлено лист до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. У разі отримання погодження, Головним управління буде проведено позаплановий захід, про результати буде повідомлено додатково. Позивач 30.08.2019 р. подав на адресу Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м.Києві скаргу щодо нерозгляду його скарги від 30.07.2019 року. Також, вважаючи бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його скарги від 30.07.2019 р. по суті протиправною, звернувся до суду із адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва у рішенні від 18 листопада 2019 року виходив із того, що листом від 03.10.2019 №06.5/17233 Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві повідомило позивача про результати перевірки. Відповідачем в межах компетенції вжито заходів, спрямованих на повний, всебічний та об`єктивний розгляд звернення позивача та проведено перевірку КП «Київтеплоенерго». Так, на підставі Наказу начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 19.09.2019 № 4529 про проведення позапланового заходу (перевірки), направлення на проведення перевірки від 19.09.2019 № 3637, фахівцями Головного управління в період з 23.09.2019 по 27.09.2019 здійснено перевірку КП «Київтеплоенерго», за результатами якої складено акт № 4529-1 від 27.09.2019. В ході перевірки встановлено, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 обладнано будинковим засобом обліку теплової енергії, який встановлено на загальному тепловому вводі будинку та обліковує сумарну витрату теплової енергії на потреби централізованого опалення та централізованого водопостачання гарячої води. Також будинок обладнано будинковим засобом обліку холодної води, що використовується для підігріву гарячої води. Згідно даних програмного комплексу КП «Київтеплоенерго», квартира позивача обладнана засобом обліку гарячої води, тому плата за послугу централізованого постачання гарячої води здійснюється згідно з показаннями квартирного засобу обліку гарячої води, тобто за фактичний обсяг спожитої води. Згідно з ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», показання квартирних засобів обліку споживачі повинні передавати щомісячно, незалежно від споживання чи не споживання послуги в розрахунковому періоді. У разі ненадання споживачем показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період, плата за послуги протягом трьох місяців нараховується споживачу за середньодобовим обсягом споживання відповідної послуги за попередні дванадцять місяців з урахуванням кількості днів її надання, а по закінченню цього строку - як для приміщення, що не обладнане квартирним засобом обліку. Зазначена норма повинна виконуватися, навіть якщо у певний розрахунковий період послугою з централізованого постачання гарячої води не користувалися, у т. ч. через наявність в квартирі електричного бойлера. У такому випадку необхідно передавати нульове споживання гарячої води, надавати однакові значення поточних та попередніх показань квартирного засобу обліку гарячої води будь яким зручним способом. Протягом тривалого часу позивач не передавав показники засобу обліку гарячої води, нарахування за спожиті послуги гарячого водопостачання проводились згідно з вищезазначеними нормами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», оскільки у КП Київтеплоенерго» відсутня інформація про обсяги споживання гарячої води. Станом на 01.09.2019 за адресою позивача АДРЕСА_2 за послуги ЦПГВ виникла заборгованість через непроведення оплати нарахувань у сумі 790,03 грн. В списках боржників, переданих до відділу субсидій Дарницького району м. Києва, борг за послугу централізованого постачання гарячої води по особовому рахунку за адресою позивача станом на 01.05.2019 становить 490,49 грн., за послуги централізованого опалення - 0,00 грн., а тому для вирішення питання стосовно нарахування субсидій позивачу необхідно сплатити борг та звернутись до відділу субсидій Дарницького району м. Києва. Листом від 03.10.2019 №06.5/17233 Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві повідомило позивача про результати перевірки. Скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року та приймаючи постанову від 05 березня 2020 року про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м.Києві щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 30 липня 2019 року стосовно порушення прав споживача Комунальним підприємством «Київтеплоенерго» по суті поставлених питань, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з наступного. Як вбачається із скарги позивача, він просив визнати протиправними дії КП «Київтеплоенерго» щодо надання інформації Управлінню праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про наявність заборгованості у розмірі 7184,13 грн. по особовому рахунку позивача та зобов`язати КП «Київтеплоенерго» спростувати вказану інформацію. Проте, вказаним твердженням відповідачем не було надано оцінку. Вказана обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку , що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність у вигляді ненадання належної та об`єктивної відповіді стосовно питань, викладених у скарзі позивача, а тому належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути скаргу від 30.07.2019 року. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року Головним управлінням здійснено повторний розгляд скарги ОСОБА_1 від 30.06.2019 року. Про результати повторного розгляду заяви позивача додатково повідомлено листом від 20.03.2020 вих. № 06.5/4590, відповідно до якого Головне управління не наділене повноваженнями контролю за інформацією, яка передається виконавцями послуг до Управлінь праці та соціального захисту населення. Процедура обміну інформацією, нарахувань та проведення виплат встановлюється відповідними нормативно-правовими актами, контроль за якими покладається на Мінсоцполітики. У зв`язку з зазначеним, Головне управління не має повноважень щодо контролю передачі інформації виконавцем послуг третім особам та наголошує, що звернення ОСОБА_1 фахівцями Головного управління було розглянуто в межах наданих повноважень та згідно з вимогами законодавства ( а.с. 65). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій/бездіяльності, позивач не довів факту спричинення йому вказаною бездіяльністю такої шкоди. Наявність постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві не встановлює безумовну доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Сам по собі факт визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 30.07.2019 року стосовно порушення прав споживача Комунальним підприємством «Київтеплоенерго» по суті поставлених питань не може бути підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають не лише факт наявності протиправних дій/бездіяльності, а й факт заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів відповідно до статей 77-78 ЦПК України на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок встановленої адміністративним судом бездіяльності Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів; наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідача та завданою моральною шкодою позивачу, тобто не доведено наявність трьох обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не застосував до даних правовідносин ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У справі, що переглядається, позивач вважає, що бездіяльністю Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в м. Києві щодо ненадання належної та об`єктивної відповіді стосовно питань, викладених у скарзі позивача, як споживача послуг КП «Київтеплоенерго», яка встановлена рішенням суду, йому завдано моральної шкоди, а тому правовідносини, що виникли в цій справі, не підпадають під дію ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», адже регулюються спеціальними нормами Цивільного кодексу України. Разом з тим, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до даних правовідносин Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст.1176 ЦК України, оскільки вказані норми матеріального права не регулюють правовідносини, що виникли у даній справі. При цьому зазначені посилання суду на вищевказані норми матеріального права не впливають на обґрунтованість оскаржуваного рішення та загальні висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову. Згідно з ч.4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни судового рішення в мотивувальній частині, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтю 1176 ЦК України. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 рокузмінити: виключити з мотивувальної частини рішення посилання на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтю 1176 ЦК України. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.