Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1931/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1931/20 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Балтського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), 3-тя особа - ОСОБА_2 , про визнання неправомірною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Балтського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), 3-тя особа - ОСОБА_2 , в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Балтського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачук Марини Іванівни про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2020 року ВП №61267789. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. З огляду на неприбуття у судове засідання 27 січня 2021 року сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення, колегія суддів у відповідності до ст.311 КАС України вирішила розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 29 січня 2021 року було складено повне судове рішення. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Балтського районного суду Одеської області від 11 вересня 2019 року по справі №493/293/19 було задоволено позовну заяву ОСОБА_2 , усунуто перешкоди у його спілкуванні з дітьми шляхом встановлення графіку зустрічей з ними наступним чином: кожного тижня з п`ятниці 18.00год. до суботи 18.00год.; 24 лютого, 28 серпня та 7 лютого з 10.00год. до 20.00год. На виконання вказаного рішення від 11 вересня 2019 року по справі №493/293/19, Балтським районним судом Одеської області 11 лютого 2020 року ОСОБА_2 видано виконавчий лист. З метою виконання вказаного рішення Балтського районного суду Одеської області ОСОБА_2 звернувся до Балтського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою від 13 лютого 2020 року №2238/39-3 про відкриття виконавчого провадження. За наслідками розгляду вказаної заяви старшим державним виконавцем Балтського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачук М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2020 року ВП №61267789, якою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Балтського районного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року по справі №493/293/19 щодо усунення перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 з дітьми шляхом встановлення графіку зустрічей з ними та винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2020 року ВП №61267789. 17 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Балтського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою №2249/39-3 щодо повернення без подальшого виконання виконавчого листа Балтського районного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року по справі №493/293/19, за результатами розгляду якої, з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», старшим державним виконавцем Балтського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачук М.І. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №61267789. Не погодившись із винесеною старшим державним виконавцем Балтського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачук М.І. постанови ВП №61267789 від 13 лютого 2020 року про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 звернулась з даною позовною заявою. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що під час винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2020 року ВП №61267789 старший державний виконавець Балтського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачук М.І. діяла на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачено Конституцією України, та Законом України «Про виконавче провадження». Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 2 ч.1 ст.3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як, зокрема, постанови судів у цивільних справах. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктами 1 та 16 частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. За приписами частин п`ятої та шостої статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. З аналізу вказаних норм Закону вбачається, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до виконання виконавчого документу самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. При цьому, положеннями Закону не передбачено обов`язку державного виконавця здійснювати перевірки фактичного виконання боржником виконавчого документа перед відкриттям виконавчого провадження. Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини дев`ятої статті 27 вказаного Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження він повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження та подальше прийняття відповідної постанови є обов`язком державного виконавця. Слід зазначити, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Враховуючи відсутність доведеного факту добровільного виконання рішення, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та одночасно стягнуто виконавчий збір, що свідчить про відсутність підстав для скасування постанови відповідача про стягнення виконавчого збору. Враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.