Постанова 4854 № 420/4924/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4924/20 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Єщенка О.В. та Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: В червні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та просили визнати протиправним та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Білгород-Дністровському районі Одеської області від 06 серпня 2014 року, яким у Національній кадастровій системі здійснено державну реєстрацію земельних ділянок площею 224,9946 га, місце розташування: Крутоярівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), масив 29-а. В обґрунтування позову було зазначено, що існує порушення норм земельного законодавства та прав колишніх членів КСП ім. Котовського (с.Крутоярівка) (позивачів) на земельні частки (паї), оскільки спірним розпорядженням посадовими особами Білгород-Дністровської районної державної адміністрації у 2012 році змінено цільове призначення земельної ділянки (масив 29 на території Крутоярівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області) із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земель колективної власності) на землі для ведення особистого селянського господарства та надано дозволи на розробку проекту землеустрою громадянам у кількості 478 осіб. Позивачі зазначають, що членами КСП ім.Котовського (с.Крутоярівка), якому належала зазначена ділянка, були більш ніж тисяча осіб, а вказані дозволи були надані в тому числі особам, які взагалі не були членами (спадкоємцями членів) КСП ім.Котовського. На думку позивачів, вказані землі надані стороннім особам на підставі реєстрації земельних ділянок відповідачем. Крім того, позивачами наголошувалось, що спірна земельна ділянка згідно наявних документів (схема поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колективного сільськогосподарського підприємства ім.Котовського (розробник Одеський інститут землеустрою, рік виготовлення - 2000 рік) належить до земель колективної власності, у зв`язку із чим право на не розпайовану частину земельної частки (паю) мають члени КСП ім.Котовського, а не особи, які визначені спірним розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у відкритті провадження було відмовлено. Не погоджуючись з даною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив її скасувати та прийняти постанову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. З огляду на неприбуття у судове засідання 11 листопада 2020 року сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення, колегія суддів у відповідності до ст.311 КАС України вирішила розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 13 листопада 2020 року було складено повне судове рішення. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Так, приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції вважав, що зазначений спір стосується права користування земельною ділянкою фізичними особами, тобто цивільного права, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права. Суд зазначив, що вказаний спір за своєю суттю, характером правовідносин, суб`єктним складом сторін, підставами та предметом позову є приватноправовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивачів. Колегія суддів погоджується з такими висновками та зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України). Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. З аналізу матеріалів справи вбачається наявність суб`єктів владних повноважень у даних спірних правовідносин, а саме Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, що свідчить про формальну присутність ознаки публічно-правового спору в даних спірних правовідносинах. Водночас, колегія суддів зазначає, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є визначальною обставино, з огляду на яку можна ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Поряд з цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Згідно положень ч.1 та 5 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача. Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що предметом спору по даній справі є рішення, яким у Національній кадастровій системі здійснено державну реєстрацію земельних ділянок. При цьому, обґрунтовуючи позов позивачами було зазначено, що спірні землі надані стороннім особам на підставі реєстрації земельних ділянок відповідачем, водночас, членами КСП ім. Котовського (с.Крутоярівка), якому належала зазначена ділянка, були більш ніж тисяча осіб, в тому числі і самі позивачі. Також, наголошувалось, що спірна земельна ділянка належить до земель колективної власності, у зв`язку із чим право на не розпайовану частину земельної частки (паю) мають члени КСП ім.Котовського, а не особи, які визначені спірним розпорядженням. Більше того, позивачами наголошувалось (т.1 а.с.5), що на момент прийняття відповідачем оскаржених рішень право власності на землю було зареєстровано за КСП відповідно до діючого на той час законодавства та вказане рішення про реєстрацію є чинним. Отже, в даній справі, звертаючись з позовом до суду, позивачі в частині його обґрунтування посилались саме на ту обставину, що право на спірну земельну ділянку мають саме члени КСП, в тому числі і вони, а не особи, визначені спірним розпорядженням, тобто позивачі самостійно визначили саме такий предмет позову та відповідне обґрунтування, яке містить доводи щодо оскарження саме майнового права. Таким чином, з урахуванням того, що судовому захисту підлягають лише заявлені вимоги (з відповідним обґрунтуванням), спірні правовідносини підлягають дослідженню в межах цивільної юрисдикції. Враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір виник стосовно майнового права по відношенню до відповідної земельної ділянки, що свідчить про відсутність ознак публічно-правового спору по даній справі (навіть незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права) та належність даних спірних правовідносин до цивільної юрисдикції. Окрім іншого, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Отже, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та від 20 вересня 2018 року № 813/1076/17. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Єщенко О.В. Шевчук О.А.