Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/5895/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5895/19 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міської комісії з розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України або брали участь у бойових діях на території інших держав, про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення виконавчого комітету Одеської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом та просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення від 10.04.2019 року №83; зобов`язати відповідача призначити йому грошову компенсацію з одночасним визначенням її розміру за належне для отримання жиле приміщення. 04 лютого 2020 року від представника Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшло клопотання про закриття провадження у справі з підстав неможливості розгляду справи у порядку адміністративного судочинства. В обґрунтування заявленого клопотання представник вказував, що, не зважаючи на те, що відповідачем у даній справі є суб`єкт владних повноважень, предметом позову є порушення житлового права позивача та невиплата пов`язаної із житловими правами компенсації. Тобто, на переконання заявника, даний спір виник із майнових відносин приватноправового характеру, а його існування не залежить від здійснення відповідачем публічно-управлінських функцій, у зв`язку з чим провадження у даній адміністративній справі підлягає закриттю. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року вказане клопотання представника Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про закриття провадження у справі було задоволено. Суд закрив провадження у даній справі. Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що ухвалу судом першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим позивач просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Так, приймаючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом на захист порушеного (на його думку) житлового права на одержання грошової компенсації для придбання житла, тобто, даний спір виник із майнових відносин приватноправового характеру, а його існування не залежить від здійснення відповідачем публічно-владних управлінських функцій. Також, суд першої інстанції вважав, що даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції щодо юрисдикційної належності даних спірних правовідносин з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частина 1 стаття 4 КАС України). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Поряд з цим, слід зазначити, що визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права, в тому числі і житлового, і як правило майнового, певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Визначальною ж ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Так, з прохальної частини позову вбачається, що позивач з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719 "Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей" оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яким було відмовлено в призначенні йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення та просить зобов`язати відповідача призначити та здійснити вказану виплату. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719 "Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей" затверджено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей, відповідно до пункту 3 якого право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають особи з інвалідністю I - II груп, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які перебувають на квартирному обліку (далі - особи з інвалідністю). Отже, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки в даних спірних правовідносинах позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, що нерозривно пов`язане з правом позивача у сфері житлових відносин, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами ЦПК України. Наведені висновки також узгоджуються з положеннями ч.1 ст.19 ЦПК України, за якими суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Також, вказані висновки щодо юрисдикційної належності даного спору узгоджуються з практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 07 листопада 2018 року у справі №358/460/16-ц, від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16, від 29 серпня 2018 року у справі №488/1176/14-а, від 20 вересня 2018 року у справі №815/2551/15, від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а, від 23 січня 2019 року у справі №806/5217/15. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом». Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.