Постанова 4812 № 470/650/20

29.01.21 22-ц/812/321/21 Справа № 470/650/20 Головуючий у 1-й інстанції Лященко В. Л. Провадження № 22ц/812/321/21 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 29 січня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої: Ямкової О.О., суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Лященка В. Л. у смт. Березнегувате Миколаївської області зі складанням його повного тексту, по справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 32 411 грн 04 коп. заборгованості за кредитним договором, що виникла в період користування позичальницею кредитними коштами, наданими банком. Позивач зазначав, що позичальниця ОСОБА_1 26 вересня 2008 року з метою отримання банківських послуг та оформлення картки підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Однак, в порушення умов договору кредитування з використанням кредитної картки у визначені строки не погашала суму основного кредиту та проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати повернення простроченої кредитної заборгованості і прострочених процентів за користування кредитом. Відзиву на позовну заяву відповідачка не надала, звернулась до суду з заявою в якій вказала, що не визнає позов, оскільки протягом тривалого часу вчасно погашала заборгованість за кредитом. Ухвалою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2020 року у позивача витребувано розрахунок заборгованості за кредитним договором з урахуванням базової процентної ставки, зазначеної в довідці про умови кредитування. Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що за наданим позивачем розрахунком, відповідачкою внесено на погашення кредиту кошти у більшому розмірі, ніж сума використаних нею коштів з урахування узгодженої базової процентної ставки 2,5%, сама сума боргу розрахована без урахування повернутих коштів за простроченим тілом кредиту та без добровільно сплачених відсотків, а тому підстави для їх стягнення відсутні. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що рішення суду прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На думку представника позивача висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами, зроблений внаслідок невстановлення судом дійсних прав та обов`язків сторін, які обумовлені кредитним договором, ґрунтується на припущеннях, а також спростовується підписаною відповідачкою довідкою якою узгоджено нарахування базової відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 2,5% строків внесення щомісячних платежів та інших умов. Зазначав, що підписання відповідачкою заяви свідчить про її згоду з укладенням договору про надання банківських послуг та ознайомлення з умовами кредитування, а активація картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, що також підтверджується випискою з карткового рахунку, з якого вбачається користування коштами та їх часткове погашення. Вважав надані ним докази на підтвердження обґрунтування позовної заяви допустимими та належними, оскільки такі є первинними документами, а тому зазначав про наявність підстав для стягнення простроченої заборгованості та прострочених процентів за користування кредитними коштами. Відповідачкою відзиву на апеляційну скаргу не надано. Ухвалою колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 26 січня 2021 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 2008 року ОСОБА_1 підписана заява про приєднання до надання ЗАТ «ПриватБанк», правонаступниками якого є ПАТ та АТ КБ «Приватбанк», банківських послуг та отримання кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду з кредитним лімітом 2 900 грн. та зі сплатою 1,9% процентів в місяць базової процентної ставки по кредитному ліміту з розрахунку 360 днів на рік, а також 1% щомісячної комісії (а.с.14). Разом з тим позичальницю того ж дня поінформовано шляхом надання до підписання довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» про базову відсоткову ставку за кредитом на рівні 2,5% щомісяця, яка нараховується на залишок заборгованості виходячи з 360 днів у році, строків погашення заборгованості у розмірі не меншому ніж 7% від суми заборгованості, комісію за зняття готівки у банкоматах та пунктах видачі готівки банку, та безготівкові платежі, пені яка нараховується з двох складових, а також штрафів (а.с.15). Відповідно до довідки наданої банком слідує, що кредитні кошти позичальниці надані у відповідності до встановленого банком розміру кредитного ліміту, який на протязі використання ОСОБА_1 банківської платіжної картки постійно змінювався. Так, за картковим рахунком ОСОБА_1 станом на 26 вересня 2008 року кредитний ліміт коштів встановлено в розмірі 2 900 грн, із його зменшенням до 2 650 грн з 17 квітня 2009 року, до 2 400 грн з 6 липня 2009 року, до 2 240 грн з 29 грудня 2009 року до 2 050 грн з 1 березня 2010 року, 1 930 грн з 2 квітня 2010 року, 1 610 грн з 15 листопада 2010 року, 1 600 грн з 4 липня 2011 року, і до 1 230 грн з 17 жовтня 2011 року, до 1 040 грн з 29 лютого 2012 року, 970 грн з 3 травня 2012 року, та відповідно наступним збільшенням до 2 000 грн 17 вересня 2013 року, до 15 000 грн 23 червня 2016 року, до 23 000 грн 19 квітня 2017 року, і до 23 360 грн 29 жовтня 2019 року, та зведенням його до 0,00 грн. 19 грудня 2019 року (а.с.12). Кінцевий термін повернення банківських коштів визначено за строком дії шістьох платіжних карток, які були надані позичальниці для користування кредитними коштами, остання з яких має термін дії до серпня 2022 року (а.с.13). Відтак, договір, укладений між сторонами складається з заяви позичальниці, Умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою, які узгоджені з позичальником ОСОБА_1 шляхом підписання заяви, та яка є скороченим варіантом «Умов та Правил надання банківських послуг», зокрема щодо такої суттєвої умови кредитування, як щомісячний розмір процентів за користування кредитом (1,9% щомісяця) (а.с.14). Також відповідачку було ознайомлено з тарифами банку шляхом підписання довідки про умови кредитування щодо інших можливих умов кредитування, але як вбачається з наданих до матеріалів справи копій довідки та заяви під час отримання кредиту з позичальницею узгодили базову процентну ставку кредитування саме на рівні 1,9 % щомісяця. Інших умов кредитування позичальницею не узгоджувалося, та будь-яких додаткових заяв або довідок не підписувалося (а.с.14,15). Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов`язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші. Відтак, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений. За матеріалами справи слідує, що позичальниця ОСОБА_1 ознайомилася та узгодила саме ті умови та правила кредитування, до яких вона приєдналася шляхом підписання заяви від 26 вересня 2008 року (а.с.14). Тому до матеріалів справи банком надано довідку про умови кредитування, а також витяг з Умов та правил надання банківських послуг, зі змінами внесеними згідно наказу №906 С-169 від 23 серпня 2006 року (а.с.15, 16-21, 22-25), який є належним доказом в тій частині, що узгоджена з позичальницею, і може бути застосований до правовідносин, які склалися між сторонами. Між тим, як вбачається з розрахунку доданого до позовної заяви, позивачем розраховано заборгованість за ставкою 30% річних (2,5% щомісяця), з її наступним збільшенням до 34,8% (2,9% щомісяця) з 1 вересня 2014 року та 43,2% (3,6% щомісяця) з 1 квітня 2015 року та застосування додаткової ставки за порушення умов кредитування на рівні 7% щомісяця та ставку 84% річних для нарахування процентів на прострочений кредит з 1 липня 2019 року ( а.с.4-11). Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Разом з тим, станом на 24 серпня 2020 року банком розрахована заборгованість відповідачки за кредитним договором в розмірі 32 411 грн 04 коп., яка складається з 24 054 грн 79 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту, та 8 356 грн 25 коп. заборгованості за простроченими процентами, які нараховані за подвійними підвищеними відсотковими ставками, які з позичальницею не узгоджені (а.с.4-11), в той час як з урахуванням узгодженої в заяві позичальниці процентної ставки (1,9% щомісяця), або повідомленої у довідці про умови кредитування (2,5%), заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом відсутня, а розмір коштів внесених відповідачкою на погашення вказаної заборгованості є більшим. Сам розрахунок простроченого тіла кредиту із застосуванням відсотків за порушення зобов`язань щодо повернення кредиту в розмірі 84% (або 7% щомісяця), визначеного відповідно до п.п. 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг без узгодження з позичальницею, не є підставою для його стягнення. При цьому, на думку колегії суддів, хибність розрахунку заборгованості за кредитом представленого у вигляді трьох його окремих частин, з врахуванням штучно збільшеної заборгованості за простроченим тілом кредиту з наведених вище причин, полягає також у безпідставному погашенні цих відсотків за рахунок тіла кредиту, що вплинуло на обсяг заборгованості за кредитом та невідображення в розрахунку нарахування сум комісії, зазначених у виписці з карткового рахунку. Сама умова в узгодженій між сторонами заявці про сплату комісії в розмірі 1%, та здійснення списання банком таких платежів шляхом їх включення у прострочення тіла кредиту, не відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року під час розгляду справи 666/4957/15-ц, де визначено, що умови кредитного договору щодо зобов`язання сплати комісії за споживчим кредитуванням є несправедливими, суперечать положенням частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та є недійсними з моменту укладення кредитного договору. За такого, суд першої інстанції, хоча і розрахував сплату позичальницею процентів за процентною ставкою в 2,5% щомісяця, що є більшою, ніж узгоджена у заявці процентна ставка в 1,9%, але на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими процентами, внаслідок перевищення суми внесеної позичальницею суми коштів на погашення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитом. Усі інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судом першої інстанції, а тому не впливають на обґрунтованість його висновків. На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді С. Ю. Колосовський О. В. Локтіонова