Постанова Миколаївський апеляційний суд № 470/982/19

11.03.20 22-ц/812/596/20 Справа № 470/982/19 Провадження № 22ц/812/596/20 Головуючий у 1-ї інстанції Орлова С.Ф. Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 11 березня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Ямкової О.О., суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») на заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 5 лютого 2020 року, ухваленого під головуванням судді Орлової С.Ф. в смт Березнегувате Миколаївської області о 9 год.40 хв. зі складанням його повного тексту 6 лютого 2020 року, по справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 15 699 грн. 81 коп. заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що позичальник ОСОБА_1 20 жовтня 2010 року з метою отримання банківських послуг та оформлення карти підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Однак, в порушення умов договору кредитування з використанням кредитної карти «Кредитка Універсальна» з встановленим лімітом в 500,00 грн., у визначені строки не погашав суму основного кредиту та проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати повернення кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом, а також пені і штрафних санкцій. Відзиву на позовну заяву відповідачем не надано. Заочним рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 5 лютого 2020 року позову АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 252 грн. 71 коп. заборгованості за тілом кредиту та 96 грн. 05 коп. судового збору. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що усі умови кредитування повинні бути узгоджені сторонами у письмовій формі, оскільки при підписанні анкети-заяви 20 жовтня 2010 року відповідач висловив побажання оформити на своє ім`я депозитну картку. Сторонами не узгоджувалися порядок та умови нарахування процентів за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій, внаслідок чого підстави для їх стягнення відсутні, оскільки не доведені первинними документами. Надана банком довідка про узгодження умов кредитування за договором SAMDN50000043445962 від 5 квітня 2011 року не може бути належним підтвердженням узгодженням вищевказаних умов за договором від 20 жовтня 2010 року. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і тому просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення процентів та неустойки, в іншій частині залишити рішення без змін. На думку представника позивача висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені та штрафів, зроблений внаслідок невстановлення судом дійсних прав та обов`язків сторін, які обумовлені кредитним договором, ґрунтується на припущеннях, а також спростовується підписаною відповідачем довідкою про умови кредитування за договором від 20 жовтня 2010 року із зазначенням референсу SAMDN50000043445962, який не є номером договору, а є фактично засобом ідентифікації активів клієнта у банківському комплексі. Тому довідка, що підписана 5 квітня 2011 року відповідачем, безпосередньо стосується договору від 20 жовтня 2010 року про приєднання позичальника до Умов та Правил надання банківських послуг, зокрема кредитування. Наголошував на тому, що підписавши одного разу анкету-заяву клієнт банку пройшов ідентифікацію в банку, і за такого, повторне заповнення будь-яких анкет заяв та інших додаткових документів не вимагається. Зазначав, що додана до позовної заяви довідка, підписана особисто відповідачем в день отримання послуги з кредитування, свідчить про ознайомлення відповідача з умовами кредитування, а активація картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, що також підтверджується випискою з карткового рахунку, з якого вбачається користування коштами та їх часткове погашення. Вважав надані ним докази на підтвердження обґрунтування позовної заяви допустимими та належними. Вказував, що за наведених обставин судом безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, пені та штрафу, оскільки правомірність їх нарахування повністю підтверджена наданими доказами та не суперечить нормам чинного законодавства. Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не надано. Ухвалою колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 27 лютого 2020 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 підписана анкета-заява про приєднання до надання ПАТ «ПриватБанк» банківських послуг з використанням дебетової особистої картки (а.с.9). В подальшому, 5 квітня 2011 року відповідачем підписана довідка до договору SAMDN50000043445962 щодо фінансових умов надання платіжної карки кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду та відкриття поновлювальної кредитної лінії, з отриманням для використання кредитного ліміту коштів та зі сплатою за їх користування сум в розмірі 2,5% на залишок заборгованості, двох видів пені та штрафів за несвоєчасне виконання зобов`язання (а.с.10). Відповідно до виписки з карткового рахунку слідує, що кредитні кошти позичальнику були одноразово надані у відповідності до встановленого банком розміру кредитного ліміту, який на протязі використання ОСОБА_1 банківської платіжної картки постійно змінювався. Так, за картковим рахунком, відкриття якого відбулося у день підписання довідки до договору SAMDN50000043445962 щодо фінансових умов надання платіжної картки 5 квітня 2011 року, кредитний ліміт коштів було встановлено в розмірі 300,00 грн. та того ж дня збільшено до 500,00 грн., 13 жовтня 2011 року кредитний ліміт знижено до 350,00 грн., 31 жовтня 2012 року до 260 грн., а 9 листопада 2019 року зведено до 0,00 грн.(а.с.72-73, 75). Кінцевий термін повернення банківських коштів визначено за строком дії платіжної картки, яка була надана позичальнику для користування кредитними коштами до листопада 2014 року (а.с.93) зі сплатою за їх користування сум у відповідності до умов кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які розміщені у довідці, що підписана позичальником та відповідає Умовам та Правилам, розміщеним на той час на сайті банку (а.с.7, 87-88). Відтак, договір, укладений між сторонами складається з анкети-заяви позичальника щодо приєднання до Тарифів, Умов і Правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою, які узгоджені позичальником ОСОБА_1 шляхом підписання довідки про умови кредитування з використанням картки, яка є скороченим варіантом «Умов та Правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», в частині усіх суттєвих умов такого кредитування, а саме у розмірі процентів (2,5% щомісяця), неустойки (пеня та штрафи в сумі 500грн. плюс 5% від заборгованості) тощо (а.с.9,10). Інших умов кредитування позичальником не узгоджувалося, та будь-яких заяв або довідок не підписувалося. Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов`язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші. Відтак, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений. За матеріалами справи слідує, що позичальник ОСОБА_1 ознайомився та узгодив саме ті умови та правила кредитування, до яких він приєднався шляхом підписання 20 жовтня 2010 року анкети-заяви та 5 квітня 2011 року довідки про умови кредитування (а.с.9-10). Тому наданий банком до суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 6 березня 2010 року №СП-2010-256 (а.с.11-34), є належним доказом тільки в тій частині, що узгоджена з позичальником, і може бути застосований до правовідносин, які склалися між сторонами. В тому числі: нарахування банком за користування кредитом відсотків в розмірі, встановленому у довідці в 2,5% щомісяця у відповідності з тарифами банку, із розрахунку 360 календарних днів на рік - п. 2.1.1.12.6; зобов`язання позичальника при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених процентів, а також відповідну пеню - п. 2.1.1.7.5. За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів на погодження позичальника сплатити проценти у розмірі 2,5% на місяць за користування кредитними коштами, а також будь-якого виду неустойки не відповідає матеріалам справи. А тому рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Рішення в частині стягнення на користь банку з позичальника заборгованості за тілом кредиту в розмірі 252 грн. 71 коп. не переглядається, оскільки жодною із сторін не оскаржується. Відтак, при перегляді судового рішення в частині стягнення процентів та неустойки, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться . Так, частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до частини 1 статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до Умов та правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковими для судів. Строк дії картки закінчився у листопаді 2014 року (а.с.101). Таким чином позивачем нараховані складові заборгованості після закінчення строку дії платіжної картки неправомірно, а саме станом на 30 вересня 2019 року розрахована заборгованість відповідача за кредитним договором, яка складає, крім тіла кредиту, ще: 10 209 грн. 30 коп. заборгованості за процентами, 4 014 грн. заборгованості за пенею та штрафів на суму 500 грн. і 723 грн. 80 коп. Відтак, вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування кредитом підлягають задоволенню в розмірі 313 грн. 75 коп., виходячи з розміру заборгованості за процентами розрахованому станом на 30 листопада 2014 року в сумі 583 грн. 75 коп., та з урахуванням здійсненого позичальником погашення заборгованості в сумі 270,00 грн. шляхом її автоматичного списання, яке відбулося 21 березня 2017 року (а.с.6) Крім того, колегія суддів вважає безпідставним одночасне нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 4 014 грн. та штрафів: 500 грн. 00 коп. фіксованої частини штрафу і 723 грн. 80 коп. процентної складової штрафу. Так, статтями 546, 549 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, іншими видами забезпечення. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Умовами кредитування (а.с.10-34) передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення. У той самий час передбачена і сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування. Тому, враховуюче викладене, колегія суддів вважає, що пеня та штрафи нараховані банком за одне й те саме порушення порушення строків виконання грошових зобов`язань. За такого, з позичальника за порушення строків виконання грошових зобов`язань може бути стягнутий тільки один вид неустойки. А тому, враховуючи обставини справи, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитом колегія суддів вважає за необхідне стягнути штраф в розмірі 500 грн. плюс 28 грн. 32 коп., а всього штрафів на загальну суму 528 грн. 32 коп., відмовивши у стягненні пені з метою запобігання подвійного притягнення відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов`язань по сплаті кредиту та процентів. Такі висновки колегії узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені ним у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15 і постанові від 11 жовтня 2017 року №6-1374цс17. За таких обставин, заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнення процентів та штрафу ухвалено з порушенням норм матеріального права, а тому є усі підстави для його скасування у цій частині у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України шляхом стягнення з позичальника на користь банку 313 грн. 75 коп. заборгованості за процентами та 528 грн. 32 коп. штрафу. Відповідно до змісту статті 141 стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог. А саме, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» рішення суду в частині розподілу судових витрат слід змінити з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та стягнути з відповідача на користь банку 133грн. 96 коп. судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції, а також 157 грн. 08 коп. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 5 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення процентів та штрафів скасувати та ухвалити в цій частині нове про їх часткове задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за процентами в розмірі 313 грн. 75 коп. та штрафами на суму 528 грн. 32 коп. Заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 5 лютого 2020 року в частині розподілу судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 133 грн. 96 коп. судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 157 грн. 08 коп. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий О.О. Ямкова Судді С.Ю. Колосовський О.В. Локтіонова