Постанова 4803 № 214/6287/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2635/20 Справа № 214/6287/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_1 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2019 року, ухваленого суддею Черновою Н.В., в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складання повного тексту судового рішення відсутні, В С Т А Н О В И В: У липні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В мотивування заявлених позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору № б/н від 26.01.2010 року, ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Після уточнення позовних вимог у листопаді 2017 року, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість станом на 16.11.2017 року у розмірі 39751,52 грн. з яких: 5295,15 грн. - заборгованість за кредитом; 4051,97 - заборгованість по відсотками за користування кредитом, 28035,28 - заборгованість за пенею; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1869,12 - штраф (відсоткова складова) та судові витрати. Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26.01.2010 року, що виникла станом на 16.11.2017 року в загальному розмірі 37382,40грн., яка складається з: тіла кредиту - 5295, 15грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 4051,97 грн. та пені - 28035,28 грн. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалити нове про відмову АТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд не звернув увагу, що в анкеті -заяві відсутні погоджена між сторонами процентна ставка за користування кредитними коштами, тому стягнення відсотків протирічить правовому висновку суду касаційної інстанції в постанові від 03 липня 2019 року. Також вважає, що суд помилково застосував подвійну відповідальність, стягнувши і штраф і пеню. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що заява позичальника та приєднана довідка про умови кредитування містить обумовлену сторонами відсоткову ставку за користування кредитними коштами, стягнув заборгованість за кредитом, відсотками, та пеню. Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду оскаржується позивачем лише в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк». В частині відмови АТ КБ «Приватбанк» про стягнення штрафів рішення суду першої інстанції не оскаржується. Судом встановлено, що як видно з тексту анкети-заяви від 26 січні 2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом її підписання про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг за умовами якої відповідач отримала в кредит 8000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.11,115 том1). Як видно з доданої позивачем АТ КБ «Приватбанк» довідки про умови користування кредитною картою «Універсальна» від 26 січні 2010 року, в якій міститься підпис ОСОБА_1 сторони погодили відсоткову ставку за користування кредитними коштами - 2,5% на місяць, пеню за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань та штраф (а.с.116 том 1). Позивачем до позову додані Умови та Правила надання банківських послуг, відповідно до п. 3.2, п. 3.3 яких, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою держателя картки відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. По закінченню строку дії відповідна картка продовжується Банком на новий термін (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії) (а.с.12-45 том 1). Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 січні 2010 року станом на 16.11.2017 року у розмірі 39751,52 грн. з яких: 5295,15 грн. - заборгованість за кредитом; 4051,97 - заборгованість по відсотками за користування кредитом, 28035,28 - заборгованість за пенею; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1869,12 - штраф (а.с.150-155 том 1). Сторонами не заперечується, що строк дії картки встановлений до 05/2017, тобто до 31 травня 2017 року (а.с.196 том 1). Між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника. Колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги відповідача, що умовами укладеного договору не передбачено відсоткової ставки за користування кредитними коштами, пені та штрафів. Тому що твердження відповідача спростовуються, наявній в матеріалах справи довідки від 26 січня 2010 року про умови кредитування, яка підписана позичальником та містить узгоджений сторонами розмір відсотків за користування кредитним коштами з базовою ставкою за кредитом 2,5% на місяць, пеню та штраф за несвоєчасне погашення заборгованості. А також відсоткова ставка за користування кредитними коштами обумовлена сторонами та міститься в анкеті-заяві позичальника від 26 січня 2010 року на рівні 2,5% на місяць (а.с.115-116 том 1). Також в довідці про умови кредитування з використанням кредитної карти «універсальна 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем міститься відомості про погодження сторонами розміру неустойки за порушення кредитного зобов`язання.(а.с.116 том1). Даний факт спростовує посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність узгодженого між сторонами розміру відсотків за користування кредитними коштами, тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає недоведеними, а висновки суду вірними, такими, що ґрунтуються на письмових матеріалах справи. Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Колегією суддів досліджено наданий позивачем розрахунок заборгованості, проте повністю із ним погодитися неможна. Як видно з розрахунку, станом на 13 вересня 2014 року у відповідача відсутня заборгованість за кредитним договором (а.с.151 том 1). Як видно розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами позивачем проведено за збільшеною відсотковою ставкою, починаючи з 01 вересня 2014 року по 32,40% на місяць, з 01 квітня 2015 року по 42% на місяць, проте матеріали справи не містять відомостей про погодження між сторонами збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом, тому колегія суддів дійшла висновку про неможливість його застосувати. Тобто, до розрахунку заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами підлягає застосуванню фіксована відсоткова ставка 2,5% на місяць. Спору між сторонами щодо строку дії кредитного договору немає, останній платіж з погашення кредитних коштів проведений позичальником 19 та 20 травня 2016 року на суму 200 та 300 грн, відповідно (а.с.154 том 1). Колегія суддів вважає помилковим розрахунок банку заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами після закінчення строку дії кредитного договору, що відповідає строку дії картки, тобто після 31 травня 2017 року, оскільки умовами укладеного договору не обумовлено відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору. Колегією суддів наведений власний розрахунок заборгованості по кредитному договору за відсотками за користування кредитними коштами, за ставкою 2,5%, згідно якого, заборгованість за відсотками за період з 16 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року становить 2115,97 грн. Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача щодо стягнення неустойки та її завищеного розміру, колегія суддів вважає, що дані доводи є слушними, та підлягають частковому задоволенню. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання. Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України). Як передбачено умовами кредитного договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити банку неустойку у вигляді: 1) пені = пеня 1+ пеня 2, пеня 1 базова процентна ставка по договору/30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту), пеня 2=1% від заборгованості, але не менше 30 грн. на місяць; 2) штраф: 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів, комісій. (а.с.116 том1). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні судом таких норм матеріального права. Зі змісту довідки про умови кредитування видно, що підставою нарахування пені та штрафу є порушення строків виконання грошового зобов`язання, тому підстави для одночасного стягнення пені та штрафів, відсутні (а.с.116 том1). З огляду на розмір заборгованості за кредитом в сумі 5295,15 грн., колегія суддів не може погодитися з необґрунтовано завищеним розміром пені в сумі 28035,28 грн., який в п`ять разів перевищує розмір кредитних коштів та нарахований поза межами позовної давності, передбаченої ст.258 ЦК України, про застосування якої заявлено відповідачем у відзиві (а.с.201 том 1). Колегія суддів вважає, що з огляду на матеріали справи, доцільним є стягнення з відповідача суми штрафів та відмова в задоволенні пені, як подвійного виду відповідальності. З урахуванням загального обсягу заборгованості за тілом кредиту та відсотками 7411,12 грн. (5295,15+2115,97), розмір штрафу становить 370 грн.- відсоткова складова та 500 грн. - фіксована складова, які підлягають стягненню з відповідача. На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до переконання, що заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2019 року ухвалено без повного урахування наявних у справі доказів, сороку дії кредитного договору, узгодженого розміру відсоткової ставки за користування кредитним коштами, тому згідно положення п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». З відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.01.2010 року, в сумі 8281,12 грн. яка складається із заборгованості за тілом кредиту 5295,15 грн., заборгованості за відсотками за період з 16 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року в сумі 2115,97 грн, та штрафів 370 грн.- відсоткова складова та 500 грн. - фіксована складова. Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у сумі 1378 грн. У зв`язку із тим, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, в загальному розмірі 8281,12грн., тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 287,07 грн., відповідно розрахунку (8281,12х1378:39751). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк". Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 26 січня 2010 року станом на 16 листопада 2017 року в сумі 8281,12 грн., яка складається із : заборгованості по кредиту в сумі- 5295, 15грн., заборгованості по відсотками за період з 16 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року в сумі 2115,97 грн., штраф 370 грн.- відсоткова складова та 500 грн. - фіксована складова. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" витрати зі сплати судового збору в сумі 287,07 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення суду складено 13 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: