Постанова 4824 № 761/31846/14-ц

справа №761/31846/14-ц головуючий у суді І інстанції Пономаренко Н.В. провадження № 22-ц/824/1768/2021 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, стягувач Акціонерне товариство "Кредит Європа Банк", боржник ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про визначення частки майна в спільній сумісній власності, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Д.В. звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким боржник спільно володіє з іншими особами, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - АТ "Кредит Європа Банк", заінтересована особа - ОСОБА_2 , в якому просив, визначити частку майна боржника ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з ОСОБА_2 , право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку. На обґрунтування вимог подання зазначав, що у провадженні приватного виконавця перебуває виконавче провадження №61203857 з виконанням виконавчого листа №761/31846/14-ц від 15 червня 2015 року, виданого Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 (далі - боржник) на користь Акціонерного товариства "Кредит Європа Банк" суми боргу в розмірі 1 861 866, 79 грн. Зазначав, що боржником добровільно вимоги виконавчого документа виконано не було. Вказував, що відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України "Про виконавче провадження", ним було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61203857 від 07 лютого 2020 року. Зазначеною постановою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно, попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Лист із копією постанови отриманий боржником, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, підписаним особисто ОСОБА_1 13 лютого 2020 року. Боржник вважається належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, відповідно до приписів статті 28 Закону26 Закону України "Про виконавче провадження", докази чого додані до матеріалів справи. Оскільки рішення суду не було виконано, 07 лютого 2020 року приватним виконавцем була винесена постанова про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на будь-яких рахунках відкритих боржником в банківських та інших фінансових установах та на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Постанова про арешт коштів була направлена боржнику. З метою забезпечення реального виконання судового рішення приватним виконавцем 07 лютого 2020 року було винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника. Крім того, до Державних реєстрів обтяжень рухомого та нерухомого майна було внесено відповідні реєстраційні записи. Виконавець також вказував, що рішення на час звернення до суду, боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено, що свідчить про невиконання боржником зобов`язань, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження". Посилався на ту обставину, що під час виконання рішення встановлено, що на праві власності у боржника відсутні грошові кошти та цінності, на які можливо звернути стягнення. При цьому зазначав, що за інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (вих.№ 10/01/2924 від 17 лютого 2020 року), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. За інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (вих.№ 10/01/2924 від 17 лютого 2020 року), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. Відповідно до інформації з ГУ Держгеокадстру у м. Києві документи, що посвідчують право власності/користування земельними ділянками на території м. Києва, за боржником не реєструвались. За даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вих. № 8-10-0.222-2504/2-20 від 13 лютого 2020 року), відомості щодо реєстрації земельних ділянок в межах Київської області за боржником відсутні. За інформацією Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України (вих. № 40-304-159/20 від 14 лютого 2020 року), відповідно до даних єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Держархбудінспекції, інформація щодо видачі/реєстрації боржнику, як замовнику будівництва, документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів відсутня. Відповідно до повідомлення регіонального сервісного центру в м. Києві за боржником зареєстровано транспортний засіб, а саме: марка: "Шкода" модель: "Фабіа", реєстраційний номер: НОМЕР_1 . При цьому, 20 лютого 2020 року, як зазначає приватний виконавець, ним було винесено постанови про арешт та розшук майна боржника. Згідно з повідомленням Територіального сервісного центру № 8046 РСЦ МВС в м. Києві (вих. № 31/26-198 від 19 січня 2020 року) за боржником зареєстровано вищезазначений транспортний засіб. Однак, на момент звернення з поданням до суду, розшукати транспортний засіб не вдалося. В подальшому приватним виконавцем в лютому 2020 року двічі було здійснено вихід з метою перевірки майнового стану боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, однак доступу до житлового приміщення надано не було, транспортного засобу, як і іншого належного боржнику майна, виявити не вдалось. В процесі виконання рішення суду 18 лютого 2020 року до приватного виконавця надійшла заява стягувача про визначення частки майна боржника. В поданні зазначено, що з урахуванням положень ст.60 СК України, ОСОБА_1 належить Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , так як вказана квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року подання задоволено. Визначено частку боржника ОСОБА_1 в розмірі Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представником ОСОБА_1 - адвокатом Бордуновою Н.О. подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В. про визначення частки майна у спільній сумісній власності. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Вказує, що на виконання одного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2015 року було видано два виконавчі листи, щодо стягнення коштів солідарно з боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також вказує, що виконавцем остаточно не визначено обсяг майна боржника, за рахунок якого стягувач міг би задовольнити свої інтереси та не визначено обсяг коштів, які фактично надійшли стягувачу, оскільки тривалий час (більше 5 років, стягнення проводиться паралельно з обох боржників), а відтак заборгованість погашена в більшій сумі ніж зазначено у виконавчому листі. Таким чином, вважає, що звернення стягнення може бути здійснено з перевищенням вимог рішення суду, яке виконується, що завдасть суттєвої шкоди боржнику. Зазначає, що боржнику ОСОБА_1 на праві приватної власності належить майно, на яке можна звернути стягнення, зокрема два автомобілі та земельна ділянка. Вказує, що приватним виконавцем не було надано доказів розшуку транспортного засобу боржника автомобіля Skoda, також приватним виконавцем не розшукувався автомобіль Ford, за який також можна здійснити погашення боргу. Звертає увагу суду, на те, що боржнику на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,04 Га, проте, не відомо з яких підстав, приватному виконавцю надано відповідь про відсутність у боржника на праві приватної власності майна. Зазначає, що з метою забезпечення виконання за кредитним договором, за яким стягнуто заборгованість по рішенню Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/31846/14 укладено договір іпотеки щодо квартири АДРЕСА_2 , тобто заборгованість є такою, яка забезпечена майном, проте приватний виконавець жодних дій спрямованих на звернення стягнення на це майно не вчиняє, натомість виконує дії спрямовані на звернення стягнення на квартиру, яка є єдиним житлом боржника та членів її сім`ї. Також зазначає, що боржником були подані заяви про відкладення розгляду справи, оскільки зміст подання приватного виконавця не був їй відомий, а тому ОСОБА_1 не могла повноцінно надати зауваження та заперечення з приводу обставин зазначених у поданні, а судові засідання призначались у дні коли ОСОБА_1 було призначено лікування, на підтвердження зазначеного, боржником подавались до суду першої інстанції виписки з лікарських установ, в яких зазначено, що ОСОБА_1 має онкологічне захворювання. 21 грудня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Указує,що боржником та її чоловіком 28 вересня 2015 року було укладено договір дарування квартири на користь їхньої дочки, який в судовому порядку було визнано недійсним. Під час розгляду судами указаного спору було встановлено, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Посилається також на постанову Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі №676/1314/19 та вказує, що не відновлення інформації про реєстрацію права власності на нерухоме майно, після визнання договору дарування недійсним є підставою для звернення приватного виконавця до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, яке не зареєстроване в установленому законом порядку. Представник стягувача АТ "Кредит Європа Банк" - адвокат Кондрашин І.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року залишити без змін. У відзиві вказав, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали суду відсутні. В судовому засіданні приватний виконавець Ляпін Д.В. та представник стягувача АТ "Кредит Європа Банк" проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року - без змін. Боржник ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, що підтверджено телефонограмами. 18 січня 2021 року до апеляційного суду представником скаржника - адвокатом Н.Бордуновою було подане клопотання про відкладення розгляду справи від 15 січня 2021 року. В обгрунтування скарги зазначено, що вона, як єдиний представник боржника перебуває на самоізоляції, оскільки 11 січня 2021 року приймала участь у судовому засіданні з особою, у якої 14 січня 2021 року діагностовано захворювання на COVID-19. Колегія апеляційного суду розглянувши клопотання дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки викладені у ньому обставини не підтверджені документально. Так, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 12.03.2020 на всій території України введено карантин. В умовах карантину діє особливий порядок видачі листків непрацездатності особам, які перебувають у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію її спалахів та епідемій. Порядок, умови видачі (продовження) листків непрацездатності визначаються Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я (далі - МОЗ) України від 13.11.2001 № 455 (далі - Інструкція № 455). Наказом МОЗ України "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян" від 27.04.2020 № 963 (далі - Наказ № 963) до Інструкції № 455 внесені зміни щодо видачі листків непрацездатності застрахованим особам на період обсервації та самоізоляції під медичним наглядом. Наказ № 963 набрав чинності з дня опублікування в Офіційному віснику України від 15.05.2020 №

37. Перелік осіб, які потребують самоізоляції або обсервації, визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №

211. Станом на 01.10. 2020 року до переліку входять: особи, які мали контакт з хворим на COVID-19, крім осіб, які перебували у засобах індивідуального захисту у зв`язку з виконанням службових обов`язків; особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на COVID-19 та не потребують госпіталізації. Отже, працівники, які потребують самоізоляції, зобов`язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають. Строк самоізоляції визначає лікуючий лікар хворого або особи з підозрою на інфікування COVID-19 на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я. Таким чином, у вказаних осіб виникають зобов`язання щодо самоізоляції з повідомленням уповноважених осіб, які будуть контролювати дотримання ними режиму самоізоляції. До клопотання про відкладення розгляду справи від 15 січня 2021 року адвокатом не надані докази, зокрема, лист непрацездатності з причиною непрацездатності - "ізоляція від COVID-19 - 11", також не указані строки самоізоляції. Враховуючи наведене клопотання не можна визнати обґрунтованим, тому воно не підлягає задоволенню. Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання адвоката про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16. Адвокатом Бордуновою Н.О. не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за її відсутності. Так, жоден із учасників справи не указує на необхідність дослідження нових доказів та не заявляє клопотання про здобуття нових доказів. Отже перевірці підлягають висновки суду першої інстанції на підставі наявних у справі матеріалів, підстав для дослідження нових доказів не встановлено. Колегією апеляційного суду також враховано, що сторони обізнані про розгляд справи та про визначену судом дату засідання. Приватним виконавцем та представником стягувача були надані відзиви від 16 грудня 2020 року та від 21 грудня 2020 року та докази направлення цих відзивів боржникові та третім особам, які залучені до матеріалів справи. Таким чином боржник та його адвокат мали можливість ознайомитись із їх змістом, у якому висловлено їхнє ставлення до апеляційної скарги. Обставин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явились у судове засідання, ні у апеляційній скарзі, ні у відзивах, ні у клопотанні адвоката Бордунової Н.О. від 15 січня 2021 року не указані. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з`явились. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник має заборгованість та наявного у неї майна недостатньо для погашення заборгованості в повному обсязі, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість вимог приватного виконавця щодо визначення належної боржнику частки у спільному майні подружжя для подальшого погашення вказаної заборгованості. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Відповідно до частин п`ятої-шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Відповідно до частини першої статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Як убачається із матеріалів справи, 15 червня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Кредит Європа Банк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 861 866, 79 грн та судового збору в сумі 1827 грн з кожного. 07 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ляпіним Д.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61203857 та надано боржнику строк на добровільне виконання рішення суду. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В. від 07 лютого 2020 року у межах виконавчого провадження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника. Із матеріалів справи також убачається, що згідно із інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (вих.№ 10/01/2924 від 17 лютого 2020 року), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. За інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (вих.№10/01/2924 від 17 лютого 2020 року), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. Відповідно до інформації з ГУ Держгеокадстру у м. Києві документи що посвідчують право власності/користування земельними ділянками на території м. Києва за боржником не реєструвались. За даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вих. № 8-10-0.222-2504/2-20 від 13 лютого 2020 року), відомості щодо реєстрації земельних ділянок в межах Київської області за боржником відсутні. За інформацією Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України (вих. № 40-304-159/20 від 14 лютого 2020 року), відповідно до даних єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Держархбудінспекції, інформація щодо видачі/реєстрації боржнику, як замовнику будівництва, документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів відсутня. Приватним виконавцем 20 та 22 лютого 2020 року було здійснено виходи з метою перевірки майнового стану боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, однак доступу до житлового приміщення надано не було. Наявність належного боржнику транспортного засобу на прибудинковій території виявлено не було. Крім того, із матеріалів справи убачається, що постановою про відкриття виконавчого провадження №61203857 від 07 лютого 2020 року боржника було зобов`язано подати декларацію про доходита майно, було попереджено про відповідальність за неподання такої декларації. Лист із копією постанови отриманий боржником, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, підписаним особисто ОСОБА_1 13 лютого 2020 року. Отже, боржник була належним чином повідомлена про відкриття виконавчого провадження, відповідно до приписів статті 28 Закону, докази чого містяться в матеріалах справи, проте не надала відомостей стосовно свого майна та доходів. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що приватним виконавцем вжиті всі відповідні заходи, передбачені чинним законодавством щодо примусового виконання рішення, але такі дії не призвели до його виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів, достатніх для погашення боргу. Також, із матеріалів справи убачається, що приватним виконавцем були здійснені дії із розшуку автомобіля марки Skoda, винесено постанови від 20 лютого 2020 року про арешт майна та про розшук майна боржника, проте на момент звернення до суду із поданням, транспортний засіб розшукати не вдалося. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо не вчинення виконавцем дій стосовно виконання рішення за рахунок двох належних їй автомобілів колегія апеляційного суду визнала їх безпідставними. Так, обставини щодо належності боржнику ОСОБА_1 на праві приватної власності автомобіля Ford документально не підтверджені. Не надані також докази фактичної наявності у неї автомобіля Skoda, та докази щодо повідомлення виконавця про місце перебування указаного автомобіля. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про не вчинення виконавцем дій щодо виконання рішення за рахунок належної їй земельної ділянки колегія апеляційного суду визнала їх безпідставними з урахуванням наступного. Боржник ОСОБА_1 була обізнана про розгляд подання, що підтверджено направленням їй повісток, зверненням її із клопотаннями та заявами. Зокрема представником боржника за довіреністю ОСОБА_5 було подано заяву від 01 червня 2020 року про розгляд звернення виконавця без її участі. У заяві також зазначено, що за необхідності подання додаткових документів чи доказів, їх буде надано засобами поштового зв`язку (а.с. 79, Т1). Також, 01 червня 2020 року від самої ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав наявності у неї захворювання, що підтверджено Консультативними заключеннями від 10 грудня 2019 року та від 22 травня 2020 року та довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА №786192, однак доказів перебування на лікуванні у період призначеного на 04 червня 2020 року засідання з розгляду судом подання виконавця не надано. 13 липня 2020 року боржник ОСОБА_1 знову звернулась із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з наявністю у неї захворювання та запровадженням карантину. 29 вересня 2020 року до суду першої інстанції знову надійшло клопотанні від ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з проходженням нею лікування, а саме курсу хіміотерапії, що підтверджено Консультативним заключенням від 28 вересня 2020 року (а.с. 120, Т.1). Однак, відсутність у судовому засіданні представника чи сторони не є самостійною підставою для відкладення розгляду справи, а є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Так, боржник ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи за поданням виконавця; їй було направлено подання про визначення частки майна у спільній сумісній власності та додані до подання документи, що підтверджено описом вкладення у цінний лист від 08 квітня 2020 року (а.с. 60, Т.1); вона не зверталась із клопотанням про повторне направлення їй указаних документів; не використала право щодо ознайомлення з матеріалами справи особисто чи за допомогою представника; не направляла засобами поштового зв`язку відзиву із зазначенням обставин у спростування наявності підстав для задоволення подання виконавця та підтвердження цих обставин доказами; не використала право на звернення до суду з клопотанням про здобуття доказів, які не має можливості подати самостійно. Тому доводи апеляційної скарги, про те, що боржником були подані заяви про відкладення розгляду справи та що зміст подання приватного виконавця не був їй відомий, а відтак ОСОБА_1 не могла повноцінно надати зауваження та заперечення з приводу обставин зазначених у поданні, не можна визнати обґрунтованими. Згідно із ч. 2 ст. 443 ЦПК України суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Ураховуючи наведене та основні засади судочинства, зокрема змагальність сторін та диспозитивність, суд першої інстанції розглянув справу за наявними в ній матеріалами. Відповідно до положень ч. 2 та 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. До апеляційної скарги скаржником додано копію Державного акта на право приватної власності на землю ІV-КВ №061620, виданого на підставі рішення Шибенської сільської ради народних депутатів №25 від 09 липня 1996 року, згідно з яким ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки розміром 0,04 га на території СТ "ТЕКС" у с. Шибене, Бородянського району Київської області та копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль 1987 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2 без зазначення моделі та марки автомобіля, оскільки копію зроблено лише з однієї сторони свідоцтва. Однак апеляційна скарга не містить клопотання про долучення указаних доказів до матеріалів справи, відсутні також обгрунтування щодо наявності виняткових обставин, які свідчать про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. З урахуванням наведеного, відповідні копії документів не можуть бути враховані апеляційним судом та долучені до матеріалів справи тому підлягають поверненню ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що приватним виконавцем направлено постанову від 19 лютого 2020 року про арешт коштів боржника лише до 14 банківських установ, в той час, як їх кількість значно більше, а відтак виконавцем не вчинено дій стосовно розшуку коштів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки постанова про арешт коштів була направлена боржнику та отримана нею, що підтверджується матеріалами справи, проте ОСОБА_1 в самостійному порядку не надала доказів щодо наявності у неї відкритих рахунків у банківських установах та розміру коштів, що наявні на рахунках. Не підтверджено також документально належність боржнику акцій ПАТ "ПАКЕТ" у кількості 512658 штук та доказів продажу цих акцій за суму, яка повністю погашає її заборгованість перед стягувачем та витрати за виконавчим провадженням. Не можна також погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що сума боргу, яка зазначена у виконавчому листі є необґрунтованою, оскільки рішення суду, на виконання якого видано виконавчий лист набрало чинності та є обов`язковим до виконання. Є безпідставними також доводи апеляційної скарги про те, що з лютого 2020 року виконавцем вчиняються дії на виконання рішення шляхом стягнення коштів за рахунок пенсії із двох солідарних боржників за судовим рішенням, розмір якого виконавцем не встановлено. При цьому ОСОБА_1 також не надала розміру сплачених у виконання рішення суду коштів. У спростування указаних доводів представником стягувача надано інформацію про розмір часткового погашення поручителем боржника заборгованості за виконавчим листом, згідно із якою за рахунок відрахувань із пенсії боржника ОСОБА_1 сплачено 46 022,67 грн, а за рахунок відрахувань із пенсії поручителя ОСОБА_5 сплачено 11 724,75 грн. Указані кошти є недостатніми для погашення боргу у сумі 1 860 039,79 грн. Крім того, відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Також є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо можливості виконання рішення суду за рахунок іпотечного майна, яким є квартира АДРЕСА_2 , оскільки право звернення на іпотечне майно залежить від волі іпотекодержателя, а не за ініціативи виконавця. Вирішуючи спір щодо наявності підстав для задоволення подання приватного виконавця судом першої інстанції було встановлено та не спростовано боржником, що з 03 вересня 1988 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості, за ОСОБА_6 зареєстровано квартиру № НОМЕР_3 (реєстраційний номер 11359374) загальною площею 135,8кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, підставою виникнення права власності є договір дарування квартири від 28 вересня 2015 року. Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в справі за позовом ПАТ "Кредит Європа Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування позов було задоволено та визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , укладений 28 вересня 2015 року. Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишено без змін. Також, вказаним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка була відчужена ОСОБА_2 за спірним договором дарування, є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги щодо належності спірної квартири на праві особистої приватної власності лише ОСОБА_2 є безпідставними. За змістом статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні питання про визначення розміру частки у спільній сумісній власності суд також керується принципом, викладеним у частині другій статті 370 ЦК України, згідно з яким, визначаючи розмір частки у майні, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Положеннями ч. 2 та 3 ст. 70 СК України також передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Обставини, які свідчать про наявність підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя, ні боржником, ні її чоловіком, який був залучений до участі як заінтересована особа, не зазначені. Не встановлено також, обставин, що на момент вирішення судом першої та апеляційної інстанцій подання державного виконавця у справі, яка переглядається, між її учасниками існував та вирішувався судами спір щодо часток подружжя у праві власності на ту саму квартиру. Враховуючи наведене апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визначення частки майна боржника в спільній сумісній власності у розмірі 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 відповідно до ст. 443 ЦПК України за поданням виконавця. Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при розгляді подання приватного виконавця в порядку ст. 443 ЦК України вирішується питання не про виділ частки та звернення стягнення на майно, а вирішується питання саме про визначення частки, яка до цього не була визначена у спільної сумісної власності. Відповідний захід за поданням приватного виконавця спрямований лише на забезпечення примусового виконання рішення суду відповідно до законодавства про виконавче провадження, яке приватним виконавцем додержане й жодним чином не порушене. Колегія апеляційного суду вважає за необхідне також роз`яснити скаржнику, що задоволення подання виконавця та визначення судом належної їй частки у спільному майні не позбавляє її права подати виконавцю декларацію про наявне у неї майно та доходи та запропонувати для реалізації майно, за рахунок якого можливо виконати рішення. Положеннями ч. 7 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачені підстави, за яких звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. Але, оскільки предметом вирішення у цій справі не є звернення стягнення на майно боржника, суд не перевіряє обставини щодо можливості чи неможливості звернення стягнення на єдине житло боржника, тому відповідні доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для відмови у задоволенні подання виконавця про визначення частки. Таким чином, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із положеннями законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності вимог подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами і приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 368, 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 27 січня 2020 року. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба