Постанова 4824 № 2610/24526/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 2610/24526/2012 Головуючий у І-й інстанції - Савицький О.А. апеляційне провадження № 22-ц/824/1140/2020 Доповідач Заришняк Г.М П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М. при секретарі - Діденку А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2020 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Леся Євгенівна, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович,- В С Т А Н О В И В : В червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд із скаргою на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Мороз Л.Є., Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. В обґрунтування поданої скарги зазначала, що 15.05.2020 р. державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 43349234 з примусового виконання виконавчого листа №2610/24526/2012, виданого 04.12.2013 р. Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення із заявниці на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором №37/14/07-НВС від 16.06.2007 р. в сумі 374 124,39 доларів США, що за курсом НБУ складає 2 990 376,25 грн., судового збору в сумі 3 219,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. Посилаючись на те, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні та відповідно й сама постанова є неправомірними, оскільки виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа, строк пред`явлення до виконання якого пропущено, у матеріалах виконавчого провадження відсутній договір між суб`єктом оціночної діяльності та замовником, при цьому постанова винесена в період дії мораторію та карантину на території України, заявниця вважає, що вказаними діями та рішенням державного виконавця були порушені її права, у зв`язку з чим звернулась до суду з даною скаргою. Посилаючись на викладене, просила задовольнити скаргу та визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця від 15.05.2020 р. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 43349234. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2020 року скаргу залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення скарги. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу заінтересовані особи не скористались. В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причину неявки суд не повідомили. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленої ухвали суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із її недоведеності та необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ст.451 ЦПК України у разі встановлення обгрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу ДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги. Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Учасниками виконавчого провадження, зокрема, є виконавець, сторони, представники сторін, експерт, спеціаліст, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання (згідно із ч.1 ст.14 Закону). Відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Як вбачається з матеріалів і це було встановлено судом, що на виконанні у Шевченківському РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 43349234 з примусового виконання виконавчого листа № 2610/24526/2012, виданого 04.12.2013 р. Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення із заявниці на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 37/14/07-НВС від 16.06.2007 р. в сумі 374 124,39 доларів США, що за курсом НБУ складає 2 990 376,25 грн., судового збору в сумі 3 219,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. Відповідно до ч.5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч.1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»). За правилом ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З доводів заявниці ОСОБА_1 слідує, що вказане виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа, строк пред`явлення до виконання якого пропущено, однак на підтвердження вказаної обставини нею не надано жодних належних та достовірних доказів. Разом з тим, із наявних у справі доказів: копії виконавчого листа № 2610/24526/2012, виданого 04.12.2013р. Шевченківським районним судом м. Києва зі строком пред`явлення виконавчого листа до виконання до 26.09.2014 р., заяви ПАТ «Кредитпромбанк» в порядку ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» від 16.05.2014 р. та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2014 р., вбачається, що вказаний виконавчий пред`явлено до виконання в межах встановленого законом строку, тому посилання на дані обставини є неспроможними. Згідно з ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Як зазначено у п.8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.04.2012 року №489/20802, для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача. Звертаючись із даною скаргою, заявниця посилалась на те, що у порушення пункту 51 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440, та ст.ст. 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні є неправомірно, оскільки у матеріалах виконавчого провадження відсутній договір між суб`єктом оціночної діяльності та державним виконавцем. Проте ОСОБА_1 на підтвердження вказаних доводів на надано суду будь-яких переконливих доказів. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів. Частиною 1 статті 7 вказаного Закону передбачено, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. З системного аналізу правових норм Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України «Про виконавче провадження» та положень Інструкції з організації примусового виконання рішень можна зробити висновок, що господарський договір не є єдиною правовою підставою для здійснення суб`єктом оціночної діяльності дій, спрямованих на оцінку майна та майнових прав. Оцінка майна проводиться і у інших випадках, встановлених законодавством України, наприклад, яке регулює відносини з примусового виконання судових рішень, що передбачено ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Частиною 1 ст.10 вказаного Закону та п.51 Національного Стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» визначено, що незалежна оцінка майна проводиться на підставі договору на проведення оцінки між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. У даному випадку у спірних правовідносинах, які виникли в межах виконавчого провадження, підставою для проведення подальшої оцінки майна боржника є не господарський договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а постанова державного виконавця, винесена у відповідності до вимог ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження». Враховуючи те, що фактично правовою підставою для здійснення подальшої оцінки майна боржника є постанова державного виконавця, в зв`язку з чим доводи скаржниці на відсутність договору на проведення оцінки є безпідставними та не може свідчити про неправомірність призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . Постановлена судом ухвала відповідає вимогам норм процесуального права й не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що згідно із Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Так, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку; В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 використовує квартиру АДРЕСА_1 як місце свого постійного проживання. Надана довідка форма №3 від 16 квітня 2020 року, з якої слідує, що ОСОБА_1 зареєстрована у даній квартирі не може бути належним доказом постійного проживання останньої в цій квартирі. Крім того, згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна слідує, що ОСОБА_1 має у власності квартиру АДРЕСА_2 Якщо позичальник в спірній квартирі фактично не проживає, то положення про мораторій відповідно до Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не застосовується (постанова КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц). Окрім того, постановлення державним виконавцем постанови від 15.05.2020 р. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 43349234 ще не є примусовим зверненням стягнення на квартиру, що належить на праві власності заявнику. Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують та не впливають на правильність постановлення ухвали суду. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду. Головуючий Судді: