Постанова 4811 № 450/579/20

Справа № 450/579/20 Головуючий у 1 інстанції: Мусєвський В.Є. Провадження № 22-ц/811/3486/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:46 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів -Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Мусієвського В.Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Перша» про стягнення страхового відшкодування, - в с т а н о в и л а: Позивач у лютому 2020 року звернувся до суду з позовом , і з врахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування у розмірі 25 038, 00 грн. - моральної шкоди, 1895, 00 грн. - витрат на поховання, 3 120, 11 грн. - пені, 595, 48 грн. - 3 % річних, 268 грн. 10 коп. - інфляційних втрат, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 000, 00 грн. Вимоги мотивував тим, що 11 липня 2019 року близько 02 год. 25 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій автомобіля марки «Мерседес-Бенц» номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 , рухаючись автодорогою «Львів - Шегині», в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув в реанімаційному відділенні лікарні. Відповідальність водія ОСОБА_2 станом на день пригоди була застрахована у ПрАТ «СК «Перша». Зазначає, що 12 серпня 2019 року він звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування у сумі 50 076, 00 грн. моральної шкоди, 5430, 00 грн. витрат на поховання, 150 228, 00 грн. відшкодування на утримання. 27 січня 2020 року ПрАТ «СК «Перша» проведено часткову виплату страхового відшкодування у сумі 26 933, 00 грн., у виплаті решти відшкодування відмовлено у зв`язку з наявністю вини ОСОБА_3 у дорожньо-транспортній пригоді. Вважає, що оскільки ОСОБА_3 не керував транспортним засобом, не здійснював діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, страхове відшкодування повинно бути виплачене в повному обсязі. Просив позовні вимоги задовольнити. Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач - ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що ухвалене судом рішення не містить жодної аргументації, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме, судом не враховано вимоги ч. 27.3 ст. 27 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», де передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. У зв`язку з втратою сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мало місце 11.07.2019 року, позивач зазнав моральної шкоди, яка полягає у перенесених ним душевних стражданнях, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими. Враховуючи те, що смерть ОСОБА_3 настала в результаті наїзду на нього одного джерела підвищеної небезпеки, а відповідачем здійснено лише 50% страхової виплати, то з останнього підлягають стягненню інші 50% страхової виплати. Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою положення ч.3 ст. 1193 ЦК України, якою передбачено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст. 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «Перша» про стягнення страхового відшкодування задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 30 916, 69 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, у письмовому провадженні, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 11 липня 2019 року близько 02 год. 25 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій автомобіля марки «Мерседес-Бенц» номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 , рухаючись автодорогою «Львів - Шегині», в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув в реанімаційному відділенні лікарні. Постановою про закриття кримінального провадження від 31 жовтня 2019 року стверджується, що кримінальне провадження № 12019140270001070 від 11 липня 2019 року за ч. 2 ст. 286 КК України по факту даної дорожньо-транспортної пригодизакрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , як володільця транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів ПрАТ «Страхова компанія «Перша» (поліс № АО/3079449). Позивач у справі є батьком загиблого в дорожньо-транспортній пригоді пішохода ОСОБА_3 . Дана дорожньо-транспортна пригода визнана відповідачем страховим випадком, унаслідок чого ним 24 грудня 2019 року складено страховий акт № ЦВО 218482, за яким позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 26 933, 00 грн., що складається із відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання. Як убачається із додатку до страхового акта, загальний розмір страхового відшкодування, визначено страховиком складає 53 866,00 грн., проте його розмір зменшено наполовину (50 %) на підставі положень п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що убачається з рішення про здійснення страхового відшкодування від 06 лютого 2020 року. Загальний розмір страхового відшкодування та його складові учасниками справи не оспорюються. Предметом спору у даній справі є стягнення недовиплаченого, на думку позивача, страхового відшкодування, а також стягнення пені та відсотків річних у зв`язку із несвоєчасною виплатою такого. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з постанови про закриття кримінального провадження убачається, що груба необережність пішохода ОСОБА_3 , а саме його раптовий вихід на проїжджу частину, стали причиною настання дорожньо-транспортної пригоди. Відтак, страховиком, з посиланням на положення п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» правомірно зменшено розмір страхового відшкодування на 50%. Також судом першої інстанції при вирішенні спору враховано правовий висновок щодо застосування положень ч. 2 ст. 1193 ЦК України викладений в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 204/6539/16-ц. Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (п. 2.1. ст. 2 цього Закону). Абзацом першим п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). За змістом п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Відтак, положення цього пункту застосування не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність візника гужового транспорту не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Саме такий висновок щодо застосування цієї норми викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 274/4882/17-ц (провадження № 61-38295св18). Оскільки встановлено, що загиблий пішохід, який у розумінні положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є потерпілим, цивільно-правова відповідальність якого не може бути застрахованого у відповідності до положень цього Закону, рішення страховика (відповідача) про зменшення розміру страхового відшкодування наполовину є невірним, та таким, що не ґрунтується на положення вказаного Закону, тобто невмотивованим. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Враховуючи, що розмір страхового відшкодування та його складові визначено самим відповідачем, та не заперечується позивачем, позовні вимоги про стягнення недовиплаченої суми страхового відшкодування підлягаю задоволенню. Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково враховано при вирішенні спору правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 204/6539/16-ц, адже такий надано щодо застосування положень ст. 1193 ЦК України у справі, правовідносини у якій не врегульовано положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на норми яких посилався відповідач, приймаючи рішення про здійснення часткової виплати страхового відшкодування у справі, яка переглядається в апеляційному порядку. Окрім цього, враховуючи приписи п. 2.1. ст. 2 цього Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з огляду на те, що положеннями цього Закону не передбачено випадків зменшення розмір страхового відшкодування у випадку якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини), норми ч. 2 ст. 1193 ЦК України, на які не посилався відповідач у рішенні про часткову виплату страхового відшкодування, не можуть бути застосовано і судом при вирішенні спору. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач (батько потерпілого), хоча і не є стороною договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов`язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до п. 36.5. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування підлягають задоволенню, з відповідача також слід стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати у зв`язку із несвоєчасною виплатою такого відшкодування, які розраховані позивачем, і такий розрахунок відповідачем не спростовано. Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з такого. Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивач у суді першої інстанції заявив до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн., які документально підтверджені. Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти їх стягнення, мотивуючи це тим, що позивачем подано завідомо безпідставний позов, який обґрунтовано невірним тлумаченням норм закону, заявлена сума є неспівмірною, адже становить більше ніж 50 % від загального розміру позовних вимог, та, зокрема, штучно завищеною, з огляду на невелику складність справи. У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Враховуючи, що за результатами перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на корись позивача слід стягнути понесені ним витрати на правничу допомогу, однак враховуючи складність спору, обґрунтовані заперечення відповідача щодо розміру таких витрат, їх розмір слід зменшити з 9 000, 00 грн. до 5 000, 00 грн. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 цієї статті визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позову та часткове задоволення вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч.1, п.п.1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги та позовних вимоги, то понесені витрати на судовий збір, пов`язані з розглядом справи судами першої та апеляційної інстанції слід покласти на відповідача, враховуючи те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 21 січня 2021 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Перша» про стягнення страхового відшкодування задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Перша» (код ЄДРПОУ - 31681672) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) страхове відшкодування у розмірі 25 038 грн. 00 коп., витрати на поховання у розмірі 1 895 грн. 00 коп., пеню у розмірі 3 120 грн. 11 коп., три відсотки річних у розмірі 595 грн. 48 коп. та інфляційні втрати у розмірі 268 грн. 10 коп. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Перша» (код ЄДРПОУ - 31681672) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) 5 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Перша» (код ЄДРПОУ - 31681672) в дохід держави 840 грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1261 грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 січня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.